Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

— Якщо не будеш кидати капцями — уже чудово, — жартома відповів Михайло й знову посміхнувся і його посмішка… змусила її серце сильно затарабанити.

Аліна вперше в житті подумала: «Невже закоханість справді ось така? Без істерик, без скандалів, а просто сповнена відчуття, що ти на своєму місці і  що хочеш залишитись поряд з тим, в кого, здається, закохалась».

Вечір так швидко добіг кінця, що Аліна й не встигла отямитись. Здавалося, щойно сіли вечеряти, а вже свічки догорали, музика стиха згасала, а годинник безцеремонно натякав, що час повертатися до реальності. Їй зовсім не хотілося прощатися з Михайлом. Її тіло ще пам’ятало тепло його обіймів, а думки — м’якість його голосу. Але водночас десь глибоко сиділа тривожна нотка: «А що далі?»

Їхні стосунки… якщо це взагалі вже можна було так назвати… були такими ж незрозумілими, як і починались. Усе сталося занадто швидко, несподівано, і з великою дозою театру: заручини, бабуся, корпоратив, колеги, поцілунки, тиша, потім знову музика, вечеря… і серце, яке, здається, почало плутати фантазії з реальністю.

Аліна проводжала Михайла до дверей, і кожен крок здавався їй зайвим. Хотілося зупинити мить. Сказати: «Залишайся, будь ласка». Але замість того вона змусила себе посміхнутися.

— Дякую за вечерю… і за музику… і за танець… — перелічувала вона, мов дівчинка з початкової школи, яка читає вірш на уроці.

— І за кота не забудь, — підморгнув Михайло. — Він, до речі, теж отримав від мене бонус у вигляді рибки.

— Ти підкуповуєш мого Васька?

— Поки ще тільки кота, але, може, й хазяйку потім…

Вона мимоволі розсміялася, відчула, як щоки зрадницьки палають, і зробила крок назад, наче їй потрібен був простір, щоб знову дихати.

— Побачимось на концерті? — запитав він, уже стоячи в дверях.

— Авжеж, — кивнула Аліна. — Сподіваюсь, що без бабусі в першому ряду, гаразд?

— Як скажеш, наречена, — прошепотів він і м’яко торкнувся її губ, немов питаючи дозволу. Її подих затримався, а серце закалатало десь аж у вухах.

Він вийшов, залишивши по собі аромат парфумів, відлуння музики… і цілу бурю в серці.

Аліна зачинила двері й сперлась на них спиною.

«Ну все. Я в халепі… здається, я закохуюсь. А це, як відомо, набагато небезпечніше за всі бабусині весільні сценарії разом узяті».

Васько нявкнув, мов підтверджуючи її думку.

— Тільки мовчи, — пробурмотіла Аліна. — Хоч ти не зраджуй мій холодний розум.