Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

318
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 193
Перейти на сторінку:
Іди звідси!

— Іди геть! Забирайся звідси, російська тварюко! — заверещали її служниці з банди.

Старшокласники мовчали.

— Вас багато, а вона одна. Це нечесно, — сказала я, розмахуючи гілкою, щоб не дати їм підійти близько до себе. Новенька опинилася за моєю спиною. Ми повільно відступали до паркану.

— Вона сама за себе відповість! А тебе, російська гадино, ми прикопаємо в канаві, — сказав упевнено десятикласник і плюнув на мою туфлю.

Начебто я повинна була злякатись, але на мене ніби щось найшло. Ніби в голові щось вибухнуло. Я зупинилась і сказала:

— Ви можете мене вбити. Так. Але я буду битися до останнього подиху. Я не зійду з цього місця й кинуся на першого, хто зробить крок!

Махнула гілкою перед їхніми обличчями. Гілка просвистіла. Народ завагався і похитнувся.

— Вам краще вбити мене. Тому що, якщо не вб’єте, я вас покалічу. Я проткну вам очі й роздряпаю щоки. Нема чого мені втрачати! Нічого в мене в житті немає! Але я можу хоч її захистити!

— Ти чокнута! Божевільна! Ти ж навіть імені її не знаєш! — сказала Лур’є-Левиця, а потім віддала наказ своїм: — Ходімо звідси. Жеребець сказився!

Лінда кинула камінь. Але схибила.

— От нахабна російська тварюка! Щоб ти здохла! — закричали Яха й Тара, але покірно пішли за Лур’є-Левицею.

Інші пішли за ними. Старшокласники подивилися, що наші бандитки йдуть, знизали плечима і теж стали розходитися. Новенька стояла в паранджі й усе так само мовчала.

— Як тебе звати? — запитала я російською.

Вона не відповіла. Я вирішила, що вона не розуміє російської.

— Ха це ху ю? — запитала я по-чеченськи («Як тебе звати?»).

— Латифа, — відповіла дівчинка.

— Чому не втекла? Тобі не було страшно?

— На все воля Аллаха, — сказала вона.

«Ось хто божевільний», — подумала я й пояснила:

— Вони могли тебе сильно побити!

Вона повторила:

— На все воля Аллаха.

І пішла до шкільних воріт. А я залишилася стояти стовпом. Уже виходячи з воріт, дівчина обернулась і гукнула:

— Баркалла! (Дякую!)

П.

02.05.

За бабусею Тосею ганяються, мало не вбили ножем — ледве ухилилася. Через її дім. Дім знову собі забрали якісь чеченці. Їхати бабусі Тосі нікуди. Ерика й Сашку ледве розмістили в рідних. Нема де жити. Ні кімнат, ні допомоги влада не дає.

Бабуся Тося ночувала в хороших сусідів-чеченців. Вони її сховали. Не дали вбити.

Зараз вона чекає на мого вітчима Руслана. Він з’явився. Знову поїде розбиратися за бабусю Тосю з тими, хто захопив її житло й майно. З Русланом обіцяли піти діти тьоті Мар’ям і Мансур.

Що думає тьотя Аля? Виїхала з дітьми, а свою стару маму залишила. Адже її можуть щохвилини вбити! Бабуся Тося плаче й тремтить.

Щодо того мужика, який ломився й кричав, вдалося з’ясувати: виявилось, його підіслала з маминої роботи, з кафе, жінка Хадиджа. Це її коханець.

На думку декого, всіх росіян треба вбивати, а квартири собі забирати. Хадиджа налаштувала свого коханця проти моєї мами. Мама дізналася про це від тьоті Мар’ям і тьоті Тамари. Пішла до Хадиджі й улаштувала скандал. Сказала, що Руслана до її дітей пошле. Нехай постукає у двері й полякає їх.

Чеченці Едик і Арлет, господарі кафе, мою маму підтримали і сказали, що всілякі гірські барани понаїхали і тепер усім нормальним людям життя немає.

Поля

04.05.

Бабуся Тося і Руслан возили мене до лікаря в лікарню № 9. Вуха й горло лікар подивився: запалення минає. Слава Богу!

Бабусі Тосі Руслан дозволив жити в нас. Сам ходить ночувати до друга в нижні будинки. Вона дуже боїться.

05.05.

Була в школі. Пішла вранці з Лунет, Патошкою та Хавою. Не спеціально, звісно. Просто дорога одна і школа одна. Так і пішли.

Хава встигла повідомити всіх, що тато мого тата — чеченець і тому ми з нею знову подруги. Казна-що, звичайно. Патошка — аварка, Хава — інгушка, Лунет — чеченка.

Лунет, така бридка, стала мене зачіпати. Назустріч ішов наш сусід дядько Валера. Я привіталася з ним, а інші дівчата — ні. Лунет давай висловлюватись:

— Він тобі хто? Навіщо з росіянином вітаєшся?! У тебе друг росіянин! Ха-ха!

А я відповіла:

— Це наш сусід. Із сусідами, щоб ти знала, потрібно вітатись, а не бути нечемами.

Після цього Патошка стала виправдовуватися, що вона дядька Валеру не помітила, а Хава схитрувала — вона мовчки кивнула. Лунет розлютилась.

— А твої сусіди: тьотя Мар’ям і її діти — ваххабісти! — бадьоро заявила вона.

— Що за дурниці?!

— Вони горілку не п’ють і не крадуть! Отже, ваххабісти! — продовжувала верещати Лунет дедалі сильніше.

— Ні!

— А от і так!

— Хто такі ці ваххабісти?

— Бандити! Мені мама сказала! — пищала Лунет. — Їх можна вирахувати зразу. Якщо бачиш, що людина не п’є горілку й не краде, а молиться весь час, це ваххабіст!

— А в чому небезпека?

— Вони хочуть змінити світ! Це вони придумали, щоб не було ялинки на Новий рік, а був шаріатський суд!

— А до чого тут мої сусіди?

— Ну… Вони не п’ють горілку. Це підозріло. А от мій дядько п’є. Ми — нормальні люди!

Загалом, дурниці якісь. Так мені до ладу не вдалося з’ясувати, що це за обзивання таке — ваххабісти — і що тут не так. Я залишилася при своїй думці, а інші при своїй думці.

Не викликає в мені довіри ця Лунет з її питущим дядьком.

П.

06.05.

Привіт!

Починаю новий зошит словами: Мої вчинки та справи

14.00. Прийшла зі школи. На мене вже чекала бабуся Тося. Обідати хотіла. Я погодувала її.

Бабуся Тося неймовірну річ провернула, виявляється. Коли востаннє «загарбники» бабусю Тосю зарізати збиралися, вона туди не дарма повернулася. Вона знала, де заховані документи на дім! Знайшла їх, а «загарбники» не знайшли.

Бабуся Тося вже збиралася була тікати з важливими паперами, як з’явилися ті, хто там зараз живе, і кинулися на неї з ножем. Але не наздогнали.

І тепер бабуся Тося продала свій будинок! Іншим чеченцям. Вона в обмін на гроші віддала їм документи як хазяйка. І одні чеченці тепер виганяють інших, а баба Тося продовжує ховатись у нашій квартирі. Поки ми все це обговорювали, хтось з’явився і став у наші двері стукати. Я відчинила — думала, мама або вітчим, а там незнайомий чолов’яга. Бабуся Тося його побачила і побігла повз нього на другий поверх, у квартиру своєї дочки Алі. Там сховалася.

А я залишилась сама. Сказала чоловікові:

— Я вас не знаю.

1 ... 40 41 42 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."