Читати книгу - "Маятник Фуко"

а lа… Saint Jean

36 р charrete de fein

6… entiers avec saiel

p… les blancs mantiax

r…s… chevaliers de Pruins pour la …j. nc.

6 foiz 6 en 6 places

chascune foiz 20 a …. 120 a ….

iceste est l’ordonation

al donjon lipremieis

it li secunz joste iceus qui… pans

it al refuge

it a Nostre Dame de l’altre part de l’iau

it a l’ostel des popelicans

il a la pierre

3 foiz 6 avant la feste… la Grant Pute.

«Отже, це незашифроване повідомлення?» розчаровано запитав Бельбо. Ця історія його розважала.

«Очевидно, що в тексті, який переписав Інґольф, крапки заміняють незрозумілі слова у тих місцях, де пергамен був зіпсований… Але ось тут я переписав остаточний текст. За допомогою припущень, які насмілюсь назвати зрозумілими і неспростовними, я відновлюю текст, як звичайно говорять, у його первісній пишноті».

Жестом штукаря він обернув фотокопію і показав нам свої нотатки, написані друкованими літерами.

У (НІЧ) НА СВЯТОГО ІВАНА

36 (РОКІВ) П(ІСЛЯ) ВОЗУ З СІНОМ

6 НЕДОТОРКАНИХ (ПОСЛАНЬ) З ПЕЧАТЯМИ

Д(ЛЯ ЛИЦАРІВ У) БІЛИХ ПЛАЩАХ [ТАМПЛІЄРІВ]

R(ELAP)S(I) [ЄРЕТИКИ] З ПРОВЕНУ ДО (VAIN)JANCE [ПОМСТИ]

6 РАЗІВ ПО 6 У ШЕСТИ МІСЦЯХ

КОЖНОГО РАЗУ [ПО] 20 Р(ОКІВ СТАНОВИТЬ) 120 Р(ОКІВ)

ПЛАН ТАКИЙ:

НЕХАЙ ІДУТЬ У ЗАМОК ПЕРШІ

IT(ERUM) [ЗНОВУ ЧЕРЕ3120 РОКІВ] ХАЙ ДРУГІ ПРИЄДНАЮТЬСЯ ДО ТИХ (ВІД) ХЛІБА

ЗНОВУ ДО СХОВАНКИ

ЗНОВУ ДО НАШОЇ ПАНІ ПОЗА РІКОЮ

ЗНОВУ ДО ДОМІВКИ ПОПЕЛІКАНІВ

ЗНОВУДО КАМЕНЯ

ТРИЧІ ПО 6 [666] ПЕРЕД СВЯТОМ ВЕЛИКОЇ БЛУДНИЦІ

«Гірше, ніж іти вночі навпомацки», сказав Бельбо.

«Звісно, це ще треба витлумачити. Але Інґольфові, звичайно, це вдалося, як удалося й мені. Для того, хто знає історію ордену, текст не такий вже незрозумілий, як може видатися».

Пауза. Він попросив склянку води і продовжував, слово за словом, вести нас текстом.

«Значить так: у ніч на святого Івана, через тридцять років після возу з сіном. Тамплієри, яким судилося продовжувати справу ордену, у вересні 1307 року тікають від арешту на возі з сіном. У ті часи роки рахували від одного Великодня до іншого. Отож, кінець 1307 року за нашими підрахунками повинен бути Великоднем 1308 року. Спробуймо додати тридцять шість років до кінця 1307 року (який на наше літочислення є Великоднем 1308 року), і ми одержимо Великдень 1344 року. Через тридцять шість запророкованих років настає наш 1344 рік. Послання в коштовній шабатурці поміщають у підземелля, як доказ, як офіційне підтвердження якоїсь події, що відбулася в тому місці після заснування таємного ордену в святоіванову ніч, тобто 23 червня 1344 року».

«Чому саме 1344 рік?»

«Я вважаю, що від 1307 до 1344 року таємний орден реорганізовувався і розробляв план, початок здійснення якого було скріплено цим пергаменом. Треба було почекати, щоб усе затихло, щоби знову зав’язалися нитки між тамплієрами п’яти чи шести країн. З іншого боку, тамплієри чекали тридцять шість років, не тридцять п’ять чи тридцять сім, адже, вочевидь, число 36 мало для них містичне значення, як це нам підтверджує також зашифроване послання. Внутрішня сума цифр 36 дає дев’ять, і вам, мабуть, не треба нагадувати про глибоке значення цього числа».

«Дозволите?» Це був голос Діогаллеві. Він виник за нашими спинами, підкравшись, наче тамплієр із Провену.

«Тут є щось для тебе», сказав Бельбо і швидко представив його. Полковникові це, очевидно, не справило прикрости, навіть здавалося, що він прагне численної й уважної авдиторії. Він продовжував свої тлумачення, а в Діоталлеві слинка текла з рота від тих числових ласощів. Чиста тобі Гематрія.

«Далі в нас ідуть печаті: шість недоторканих речей з печатями. Інґольф знаходить шкатулку, вочевидь, запечатану печаттю. Для кого було запечатано цю шабатурку? Для Білих Плащів, а отже, для тамплієрів. Далі у посланні маємо літеру r, кілька літер стертих, і літеру s. Я читаю ‘relapsi’. Чому? Тому що всі ми знаємо, що relapsi — то були єретики, які відмовлялися від своїх попередніх зізнань, і саме relapsi відіграли не останню роль у процесі тамплієрів. Тамплієри Провену з гордістю несли свої звання relapsi. Це ті, які відмежувалися від ганебної комедії процесу. Отже, йдеться про лицарів з Провену, єретиків, готових до чого? Ті кілька літер, які ми маємо, підказують ‘vainjance’ — до помсти».

«Якої помсти?»

«Панове! Вся містика тамплієрів, починаючи з процесу і далі, зосереджена навколо задуму помсти за Жака де Моле. Я не надто високої думки про масонські ритуали, але й вони, ця міщанська карикатура на лицарство тамплієрів, є його відображенням, хоч і виродженим. А одним зі ступенів у масонстві шотландського обряду є ступінь Лицаря Кадоша, по-гебрейському лицаря помсти».

«Гаразд, тамплієри готуються до помсти. А що далі?»

«Скільки часу потрібно на цей план помсти? Зашифроване послання допомагає нам зрозуміти послання незашифроване. Має бути шість разів по шість лицарів у шести місцях — тридцять шість розділені на шість груп. Відтак йдеться ‘кожного разу по двадцять’, і тут іде щось невиразне, але в переписаному Інґольфом подібне на ‘a’ — тобто ‘ans’, років. Кожного разу по двадцять років, зробив висновок я, помножити на шість, буде сто двадцять років. Якщо йти далі за текстом, знайдемо перелік шести місць, або шести завдань, які треба виконати. Йдеться про ‘ordonation’, тобто про план, задум, який треба здійснити. І далі говориться, що перші мають йти у donjon, тобто у замок, другі — ще кудись, і так далі, аж до шостих. Отже, документ свідчить, що повинні існувати інші шість ще запечатаних документів, поміщених у різних місцях, і мені здається очевидним, що печаті мали розкриватися одна за одною, з інтервалом у сто двадцять років…»

«Але чому тоді щоразу по двадцять років?» запитав Діоталлеві.

«Ці лицарі помсти повинні були виконувати певну місію у певному місці кожних сто двадцять років. Йдеться про щось на кшталт естафети. Зрозуміло, що після ночі 1344 року лицарі роз'їжджаються і кожен їде в одне з шести місць, передбачених планом. Але охоронець першої печаті не може, звичайно, залишатися живим впродовж ста двадцяти років. Треба розуміти, що кожний охоронець кожної печаті має перебувати у цій функції впродовж двадцяти років, а тоді передати естафету наступникові. Двадцять років — це розумний термін, шість охоронців на одну печать, кожний по двадцять років, гарантують, що на сто двадцятий рік страж печаті може, припустімо, прочитати якусь інструкцію і передати її першому з охоронців другої печаті. Ось чому в посланні вжита множина: нехай перші йдуть туди, нехай другі йдуть сюди…