Читати книгу - "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса"

– А який сенс робити нові ліки для рідкісних захворювань?

– Ви не розумієте! У деяких рідкісних захворювань є великий потенціал! Вони можуть стати звичайними хворобами. Алергії вже повністю захопили Америку. Ваша знайома – це, як у вас кажуть, перша ластівка майбутніх серйозних алергій. Вона отримає безкоштовні ліки, ви отримаєте триста євро на місяць за адміністративні послуги і контроль лікування пацієнта.

Тарас несподівано відчув утому. Чи вібрації клубу, що гудуть, доконали його голову, чи безсонна ніч, а чи те раптове нез’ясовне хвилювання, що охопило і налякало його на вулиці Лісовій. Він більше не міг і не хотів думати.

Поляк простягнув візитку.

– Справа надійна! – сказав він. – Ви реально можете адмініструвати десять-п’ятнадцать пацієнтів, а це до п’яти тисяч євро на місяць! Що вам вартує пройтися по лікарнях? Будь-який лікар за двадцять євро викладе вам усі діагнози на стіл. Залишиться тільки вибирати!

– Я потім, – мовив Тарас, ховаючи візитку поляка до кишені куртки. – Мені щось недобре.

Поляк гукнув його іще раз, коли Тарас ішов геть, але не для того, щоб продовжити розмову. Підійшов до нього, простягнув сто євро і поплескав по плечу.

Вже на вулиці, відчуваючи на обличчі холодну вологість осіннього повітря, Тарас подивився уважно на банкнот у правій руці. Подивився і зрозумів, що ледве не залишився без заробітку! Відправив полякові в клуб уявну вдячність за порядність. І сів у машину.

Близько пів на п’яту він уже був біля сяючого віконця нічного обмінника на вулиці Франка. Просунув у нижній виріз віконця сто десять євро.

– Гривні немає, – почув знайомий улюблений голос.

Нахилився, кінчиком носа прилипнув до скла.

– Ой, це ти! – зраділа Дарка і помахала правою ручкою в довгій рукавичці смарагдового кольору. – Знаєш, півгодини тому прибіг негр, здається, він у казино «Спліт» на дверях стоїть, і забрав усі гривні!

– Що ж, – усміхнувся Тарас. – Тоді просто питимемо каву! Кавові попільнички чисті?

Дарка просунула назовні обидві «венеціанські» попільнички. Тарас наповнив їх із термоса й одну акуратно просунув назад. Приємний запах залоскотав у ніздрях.

– Ти сьогодні після обіду вільний? – запитала Дарка.

– Так! – Тарас кивнув.

– Тоді придумуй: куди підемо?

Тарас підніс «венеціанську» попільничку до губ, відпив уже не гарячої, зате міцної й ароматної кави і замислився.

Розділ 26

Здавалося, що ввесь ранок десь на задвірках сну Тараса звучав нескінченний Гімн України. І затих він тільки після того, як запіпікав будильник у мобільному телефоні. А Тарас підвівся, відчуваючи неприємну тяжкість у плечах, ніби він цілу добу носив на спині важкий похідний рюкзак. Умився, але снідати не захотів. Хто снідає о другій годині дня? Якраз час обідати!

Із увімкненим ноутбуком пройшов на кухню. Перевірив пошту – у віртуальній скриньці тільки один e-mail, та і той від нічного клієнта Славомира.

«Красно дякую, – писав поляк. – Не забувайте про можливий заробіток! Із вашою винахідливістю та енергією ви можете заробляти й більше, ніж 5000 євро на місяць! Славомир».

Тарас гмикнув, перейшов на сайт метеопрогнозу, побачив, що вечір у Львові буде дощовий, але не засмутився. Нехай іде дощ! Хто його тут, у Львові, боїться? Зате він зустріне через дві години своє особисте «сонечко» і поведе його туди, де їм обом буде затишно й тепло!

Зустрілися вони з Даркою в кав’ярні «Кабінет». Він уже сидів за столиком, перегортаючи взяту з полиці книгу, коли вона зайшла, на ходу складаючи мокру парасольку червоного кольору. З парасольки крапала вода. На її обличчі світилась усмішка – Дарка дивилася на нього пустотливими, веселими оченятами. Підійшла. Ніжно доторкнулася до губ Тараса вказівним пальчиком правої руки, затягнутої в бордову рукавичку. Тканина рукавички виявилася хорошим провідником тепла. Дарка сіла навпроти, опустила парасольку під ноги на підлогу, зняла з голови чорну кепку, схожу на кашкет американських поліцейських, розстебнула два верхніх ґудзики короткого, по коліна, чорного пальта, щоб звільнити шию від темно-синьої вовняної хустки.

– Тут тепло! – Тарас усміхнувся у відповідь. Дарка підвелася, зняла пальто, залишившись у темно-синіх вельветових джинсах і бордовому светрі. Рукавички на її руках були трохи світліші за светр. Вона помахала рукою офіціантці, смаглявій жінці років тридцяти, схожій на циганку.

– Латте![3]

– А вам? – офіціантка перевела погляд на Тараса.

– Еспресо і п'ятдесят «Закарпатського».

Коли офіціантка відійшла, Тарас поцікавився:

– Як удома?

– Усе гаразд! А в тебе?

– А що в мене? – Тарас знизав плечима. – Я ж сам живу. Ну, не зовсім. Ще кактуси є і акваріум із рибками. їх я погодував.

Дарка розсміялася.

– Чим ти їх годуєш?

– Чим? Кормом. Із коробки. А ти, до речі, обідала сьогодні?

– Звичайно, – відповіла Дарка. – Теж кормом із коробки. Сухий сніданок!

– Сухий сніданок на обід?

– Знаєш, – губки Дарки склалися в єхидну посмішку, – людина зазвичай снідає тричі на день, тільки другий сніданок називає обідом, а третій – вечерею. Для різноманітності. Зрозуміло?

– Авжеж, – кивнув Тарас. – Зрозуміло!

– На життя треба дивитися вільніше, а не за інструкцією! – додала Дарка, озирнувшись на офіціантку, що наближалася.

Тарас попивав каву з коньяком, слухав сьогодні балакучішу, ніж зазвичай, Дарку і час від часу кидав погляд на залиті дощем вікна кав'ярні. Він чекав од них сигналу, не хотів пропустити паузу в дощі. І коли за вікнами кав'ярні стало трохи світліше, заквапився, допоміг Дарці надіти приталене чорне пальто, сам підняв із підлоги парасольку.

На вулиці вони встигли потрапити під швидкоплинний сонячний промінець. Тарас узяв Дарку за руку. М'яка, тонка тканина рукавички не заважала йому.

– Тільки-но пуститься дощ, побіжимо до найближчої кав'ярні! – запропонував він.

Дарка кивнула.

Перерва в дощі довела їх до бару «Домінік» на Федорова. Там їм довелося затриматись на годинку, поки дощ, що перетворився на справжню зливу, не затих, не припинився, даючи закоханим можливість знову прогулятися старим центром Львова.

– Як твоя алергія? – обережно запитав Тарас, осмілівши після коньяку.

– Поки що не турбує, – відповіла Дарка. – Я ж розумна! Я її не провокую!

– Знаєш, мені тут один клієнт із Польщі сказав, що в Бельгії придумали нові ліки від алергії, – Тарас заговорив невпевнено, неголосно. – Якщо хочеш?

Дарка заперечливо хитнула головою.

– Обережність – кращі ліки! – сказала вона. – Обережність і тверезість!

Близько шостої Дарка попросила Тараса посадити її в таксі й поїхала додому відпочити перед нічною зміною.

Імжило. Тарас крокував додому в піднесеному настрої. Проходячи повз міні-маркет, не втримався й зайшов, аби купити пляшечку коньяку. Вже у своєму дворі на Пекарській помітив, що вікна в квартирі Єжи Астровського світяться. Виникло бажання поговорити з сусідом.

Єжи, відчинивши