Читати книгу - "Львiвська гастроль Джимі Хендрікса"

– У мене сьогодні прибрано, – сказав, і в його інтонації водночас прозвучали і гордість, і вибачення.

У кімнаті дійсно було чисто. У Тараса виникло відчуття, що прибирання тут тільки-но закінчилося. На підвіконнях обох вікон, оголених зсунутими вбік фіранками, стояли чотири вазони з дорослими столітниками – по два на кожному підвіконні. Перукарське крісло було знову вкрите простирадлом. Столик, за яким вони нещодавно втрьох із Оксаною пили каву, прикрашала зелена скляна ваза. З неї скромно виглядала червона голівка штучної троянди.

Тарас поставив пляшку коньяку поряд із вазою й озирнувся на хазяїна.

Єжи заперечливо захитав головою.

– Я тут більше не п’ю, – м’яко, не бажаючи образити гостя, заявив він. – Тільки в культурних громадських місцях. До речі, у мене є хороший чай. І чайник я купив новий. Зі свистком.

– Ну я якось уже налаштувався на коньяк. – Тарас кинув погляд у бік вікон, за якими на їхній двір опускалися сутінки.

– Одне іншому не заважає. – Хазяїн квартири знизав плечима і пішов на кухню.

Приніс чарочку і дві чайні філіжанки. Тарас тут же наповнив чарочку коньяком. Пригубив.

– Я порадитися хотів, – признався хазяїну квартири.

– Зі мною? – здивувався Єжи.

– Авжеж, по-сусідському.

Єжи закивав.

– Звичайно, звичайно, якщо я чимось можу допомогти… Я з радістю, ти ж знаєш…

– У тебе, до речі, ніяких рідкісних хвороб немає? – запитав раптом Тарас, перейшовши на напівшепіт.

– Ні, а що?

– Та так, просто… У моєї дівчини сильна алергія на гроші…

– На гроші? – здивувався Єжи.

І тут із кухні долинув наростаючий свист чайника. Розмова урвалася ненадовго, та через кілька хвилин Єжи знову всівся на свій стілець.

– І вона що, терпіти не може грошей?

– Не вона, а її тіло. Відразу висипання, почервоніння, свербіж… А вчора мені один знайомий поляк запропонував для неї ліки… Бельгійські…

– Так це ж, напевно, дорого…

– Ні, можна сказати – безкоштовно, але за послугу…

Єжи замислився. Обличчя його стало настільки серйозним, що й Тарас завмер, чекаючи почути думку сусіда.

– Знаєш, – нарешті заговорив Єжи. – Я б на твоєму місці її не лікував…

– Чому?

– У тебе що, багато грошей? Якщо в неї алергія на гроші, значить, їй і без них добре! Моя перша дружина… – В очах Єжи блиснули раптові сльози. – Вона навпаки, так гроші любила, що мені довелось її розлюбити. Якби тільки в неї була алергія на гроші! Може, я зараз був би вже дідусем…

– Може, вип'єш? – Тарас кивнув на пляшку коньяку. – Чи додати в чай?

Єжи рішуче відмовився, затулившись на мить від пляшки піднесеною долонею.

Про Дарку більше за столом не згадували. Сусіда понесло по хвилях власної пам'яті. Він відчув у Тарасові вдячного слухача й почав розповідати про свій перший шлюб, про першу дружину – Терезію Володимирівну. Розповідав із ніжністю, як про втрачену коштовність. За вікном темніло і стихало, через що світло триріжкової люстри під стелею ставало, як здавалося Тарасу, все яскравішим і яскравішим.

В якийсь момент Єжи замовк, замислився. Потім підвівся й підійшов до шафи. Скрипнули фанерні дверці. Тарас, озирнувшись, побачив сорочки, що виглянули з шафи, і піджаки, які висіли на плічках. Єжи опустився навпочіпки й перебирав щось унизу, під ними.

Тарас повернув свій погляд на напівпорожню чарку. Допив коньяк.

– Ось! – радісно пролунав за спиною голос хазяїна квартири. – Подивися!

Тарас обернувся й побачив у руках Єжи довгу жіночу сукню. Він її тримав перед собою так, аби нижнім краєм сукня торкалася підлоги. Темно-синя з дрібними яскравими квіточками жовтого та червоного кольорів, вона дійсно було красива.

– Підійди! – попросив Єжи.

Тарас підвівся зі стільця.

– Візьми її отак, – він поглядом указав на свої руки.

Тарас узяв сукню за плечі, змінивши Єжи. Вона виявилася напрочуд легкою, майже невагомою.

А Єжи відійшов на кілька кроків убік і завмер, знову зупинивши на сукні свій погляд.

– Бачиш? – запитав він через хвилину. – Ні, тобі не видно!

Він знову підійшов, завів долоню за сукню, доторкнувся долонею до м'якої легкої тканини.

– Вона була така струнка! – знову подивився на Тараса. – Коли забирала свої речі, влаштувала через цю сукню скандал! Усю квартиру перерила! А я її в Аркадіївни заховав, у старої, що навпроти жила. Треба було щось на пам'ять залишити. Та й не хотів, аби вона в цій сукні перед кимось іншим крутилася. Ти, до речі, понюхай. Понюхай сукню!

Тарас підніс сукню до обличчя, уткнувся носом у тканину. Відчув ледь-ледь помітний солодкуватий запах.

– Парфуми «Красный Октябрь», – пояснив Єжи. – її улюблені. Я раз на рік ними сукню обприскую… І бачиш, міль її не бере!

Тарас віддав сукню Єжи, повернувся за стіл, обтяжений раптовою думкою про те, що він жодного разу не бачив Дарку в сукні. Увесь час джинси та светри і рукавички, десять, напевно, пар різноколірних довгих, до ліктя, рукавичок. Хоча без них вона не може, без них їй не можна!

Єжи, заховавши сукню назад у шафу, заварив свіжого чаю і знову всівся навпроти. Його обличчя відбивало тиху радість і спокій. Його обличчя так світилось особливою чистотою помислів і почуттів, що Тарас завмер, дивлячись сусідові у вічі. Завмер і напружено вслухався в тишу, що настала. Говорити більше не хотілося.

Коли хвилин через п'ять Єжи розлив по філіжанках свіжий чай, Тарас здригнувся, зрозумівши, що дзюрчання чайного струменя долинуло до його вух дещо пізніше належного, немов кіномеханік, який показував кіно, забув спочатку ввімкнути звук, і тільки коли ввесь зал закричав «Звук! Звук!», він виправив свою помилку.

Проте дзюрчання чаю не порушило безмовність. Просто тепер у тиші двоє чоловіків, кожен занурений у свої думки й почуття, пили чай. Чай без цукру.

І раптом тиша розсипалася вщент. Щось за вікном задзвеніло, затупало, жіночий крик ударився в зачинені вікна квартири й розсипався на звуки, перш ніж Тарас і Єжи змогли його зрозуміти. Єжи кинувся до ближнього вікна, відчинив кватирку, відсунув вазон із столітником і видерся на підвіконня. Тарас теж підскочив.

– Швидко, на вулицю! – скомандував Єжи, сплигнувши з підвіконня на підлогу. – Там жінку б'ють!

Єжи встиг забігти на кухню і схопити сковорідку. Вони вискочили у двір одночасно. Світло, що падало з вікон Єжи, освітило жінку, що присіла навпочіпки, руками затуляючи голову. Біля її ніг лежав порваний паперовий пакет, поряд із ним – білий батон, рибні консерви, кільце напівкопченої ковбаси, що вивалилося з паперової упаковки, і цілий оселедець.

Тарас озирнувся на всі боки, прислухався. Раптова тиша злякала його. Наче бандити, що напали на цю