Читати книгу - "Побачити Алькор"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як там дівчинка? — спитав його шеф.
— Заснула. Все про батьків питає, — Микола Семенович присів на стілець. — Але й колотнеча тут у нас… Я, Іване Ваграновичу, дві доби вже не сплю. А тут ще таке чую, перепрошую… Кажуть, що наша Люда — «кріт»?
— Це, на жаль, уже не припущення.
— Діла… — Кабарда стомлено похитав головою. — Впіймали її?
— Шукаємо, — запевнив директор. — У мене до вас є запитання, Миколо Семеновичу. Вам не здається, що Корецький щось приховує?
— Може бути. Він усе поривався телефонувати своїм масонам. Я йому кажу: Романе, не роби дурниць, усіх нас одним дзвінком на той світ відправити можеш. А з нами тут діти, донька твоя, родичка неповнолітня. Діти ж важливіші за твою масонерію. За дітей подумай, слоню… Але він, скажу я вам, прибацаний на всю макітру. Бережи Бог від того масонства.
— Це точно, — буркнув Дашковський.
— А в чому ж та його «прибацаність»? — поцікавився шеф.
— Коли треба про дітей думати, він думає про те, що чогось там не встиг доповісти тому своєму Великому Майстрові.
— А чого саме не встиг доповісти?
— Він не казав. Але донька його, та ще стервочка, трохи пробалакалась. Вона все кляла Наталю, що та притарабанила до їхньої хати якусь небезпечну хріновину.
— Це саме те, що я сподівався почути, — кивнув директор. — Дякую вам, Миколо Семеновичу. За все дякую. Ви йдіть відпочивайте, завтра у нас буде важкий день.
— Усім доброї ночі, шановні, — колишній капітан міліції відкланявся і залишив нараду.
— Так на чому ми перервались? — шеф повернувся на головну лінію наради.
— На тому, що Ерікан цінує Анісімову, — нагадав Лавр.
— Значить, є за що цінувати, — посміхнувся Пальц. — І красива, і ментів стріляє, як зайців. Крєпкій арєшек.
— А про її напарника, того, що вбили, щось відомо? — спитав Олег Маркович.
— Ні, — сказав шеф і звернувся до Грінченка: — Лавре, ти телефонував Костиганову?
— Телефонував, Іване Ваграновичу. Його мобілка не відповідає. Каже: абонент не може прийняти ваш дзвінок.
— Може, щось сталось, — припустив Пальц.
— Або дійсно щось сталось, або десь відсипається, або пішов у підпілля і щось готує…
— …Або ж просто не хоче з вами спілкуватись, Лавре Станіславовичу, — не упустив свого Дашковський.
— Але й прикрий ти, Славо, — хмикнув старший технік.
— Я просто не відкидаю жодного з варіантів. — Дашковський подивився на директора з таким виглядом, немов питав: «Я ж маю рацію, невже ви не бачите?»
— Ні в якому разі не можна відкидати жодного із варіантів, — погодився той. — Але все ж таки, В'ячеславе Мироновичу, прошу вас надалі бути коректнішим. Ми всі, колеги, робимо спільну справу. Окрім того, ви, В'ячеславе Мироновичу, не були з нами раніше і, напевне, ще не знаєте: Лавра Станіславовича я відсьогодні призначив старшим оперативником і старшим по темі «Маг».
— Навіть так?.. — Дашковський багатозначно похитав головою. — Вітаю вас з новими погонами, пане Грінченко.
— Дякую, пане Дашковський.
— Ну от, усі вже «пани», — посміхнувся Олег Маркович. — Не охоронна контора, а суцільне тобі панство.
— Ми постійно відволікаємось, — констатував Пальц.
— Усі вже стомлені, я розумію, — директор сперся черевом на стіл. — Але я б хотів, шановні колеги, перш, аніж ми розійдемося по койках, визначитись щодо наших подальших дій. У світлі тих нових фактів, які я назвав.
— Я завтра зранку спробую «розколоти» Наталію, — сказав Лавр. — А потім пошукаю Пітера.
— Я займуся збором інформації за темою «Маг», — запропонував Пальц. — Треба встановити постійне зовнішнє спостереження за резиденцією чаклуна і «Ратлоном».
— Я візьму когось із програмістів і поїду з ним до масонського Храму. Встановимо там «Периметр». Обладнання фірмачі вже привезли, — повідомив Дашковський. — До речі, масони вже затвердили той кошторис, який склав Грінченко?
— Затвердили. Можете встановлювати обладнання.
— А я, Іване Ваграновичу, з вашого дозволу спробую зв'язатися 3 одним дуже інформованим дядьком, який і досі ще працює в Агамова, — запропонував Олег Маркович. — Він мені довіряє і дещо винний. Я йому про те нагадаю. Може, дасть якусь нову інформацію про Ерікана.
— Але обережно, Олеже Марковичу. Вони там тепер усі на стрьомі і під наглядом Сулими. Коли підете на зустріч із тим вашим «дядьком», обов'язково візьміть прикриття. Це наказ. Валеро?
— Я чую, Іване Ваграновичу. Організуємо прикриття, все буде чікі-пікі, — підтвердив Пальц.
— І ще одне, — сказав директор. — Треба, щоб одна група бійців була постійно готовою до виїзду. В стані хвилинної готовності. Це, Валеро, також на тобі. Якщо менти вийдуть на слід Людмили, треба буде діяти оперативно. Дуже оперативно.
— А якщо вони вийдуть на слід Анісімової? — запитав шефа Лавр.
— Тоді нехай вони нею і займаються. Вона все ж таки на їхній землі напаскудила, — директор не без напруги підняв над кріслом своє габаритне тіло. — Отже, всі знаєте свою диспозицію на завтра. А тепер, колеги, наказую усім спати.
Розділ 32
Жрець-ягин Червоної Гілки, який при посвяченні отримав священне ім'я Івара, вимушений був визнати, що його команді не вдалося виконати наказ. Космічна Мавпа безслідно зникла, а підлегла йому розвідниця захлинулась у гарячій воді. Івар не зміг врятувати їй життя ані за допомогою медичних засобів, ані за допомогою магічних. Ані денні, ані нічні боги не схотіли виявити своєї прихильності до Людмили Д'ячишин, войовниці клану. І навіть печатка невразливості Хомор цього разу не допомогла. Напевно тому, що зустрілась із силою іншої такої ж печатки, накладеної на вбивцю.
Чогось подібного Івар очікував уже тоді, коли йому наказали задіяти для знешкодження Мавпи розвідницю. Івар навіть насмілився висловити своє здивування. На що отримав вичерпне пояснення: розвідниця своєю необережністю наслала на себе гнів одної із тих захисних сил, що підтримують віковічну Рівновагу світла і темряви. Тепер вона має пройти випробування і підтвердити, що продовжує перебувати у згоді з силами-покровительками Вінду[43].
Випробування розвідниця не пройшла.
З важким серцем Івар набрав на мобілі номер, позначений знаком Ока.
— Я закликав до сил Авеги і сил Акуна, — доповів він. — Я доклав граничних зусиль і навіть вийшов за межі. Але при повному місяці Морана сильніша. Я відчуваю провину і готовий до покарання.
— Ти не винний, ягине, — почув він. — Ти ще не можеш змагатись на рівних з богинею смерті. Ми не повинні шкодувати за тими, кого вона закликала сісти з нею на чорній трапезі. Нехай вічне тіло нашої сестри безперешкодно мандрує до островів насолод. Мир їй!
— Воістину.
— Все на краще, ягине. Боги з нами.
— А що робити з невічним тілом сестри?
— Нехай чистильники Сулими потурбуються про те, щоби ніхто не скривдив дослідженнями та нечестивими обрядами її тимчасової оболонки. І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Побачити Алькор», після закриття браузера.