Читати книгу - "Гайді. Гайді. Пригоди тривають"

Себастян набрався ще більшого страху ніж товариш. 1 чатові просиділи до самого ранку мовчки, притулившись один до одного, аж поки вулиця почала помалу оживати першими перехожими і наповнюватися гомоном. Лише після цього вони вийшли з кімнати, зачинили розчахнуті вхідні двері та пішли звітуватися панні Роттенмаєр про пережиті вночі жахи.

Управительку застали з червоними від недосипання очима, бо очікуючи на розв’язок справи, та ніяк не могла заснути. Отож після проведення дізнання вона сіла за стіл та написала такого листа панові Зеземанну, якого він ще ніколи не отримував. В листі йшлося про те, що пан мусить покинути всі справи і негайно повертатися додому, бо тут відбуваються надприродні речі. Далі йшла розповідь про події останніх днів: жоден у домі не може почувати себе безпечно, бо щоразу до самого ранку вхідні двері — відчинені. Ніхто не здатен навіть передбачити тих трагічних наслідків, які можуть відбутися в подальшому…

Пан Зеземанн відписав, що наразі нагально залишити всі справи він не може, отож не має можливості терміново приїхати додому. В нього є справи важливіші, аніж виганяти нечисту силу зі свого дому. Він надіється, що все минеться без його втручання. Проте, якщо нечиста сила й далі бушуватиме, то нехай панна Роттенмаєр покличе на допомогу пані Зеземанн. Його матір, без сумніву, зуміє приборкати будь-якого привида; коли вона візьметься за справу, то ні один злий дух потикатися до його дому більше не буде.

Панну Роттенмаєр така відповідь не задовільнила. Лист видався їй дещо іронічним та несерйозним. Проте вона написала до пані Зеземанн. Старенька відразу відповіла, проте її відповідь була не особливо люб’язною, а скоріше уїдливою. Пані писала, що не бачить необхідності приїжджати з Гольштайна до Франкфурта лише тому, що Роттенмаєр ввижаються привиди. Власне ніхто й ніколи привидів у цьому домі ще не бачив. І якщо зараз в них щось і завелося, то це не щось надприродне, а, скоріше всього, істота з плоті й крові. Тому панні Роттенмаєр потрібно просто з нею порозумітися, а як не вийде: нехай кличе нічних сторожів на допомогу.

Проте та не зважала на шпильки, вона не хотіла й надалі лякатися кожної тіні, тож вирішила діяти: досі дітям про історію з привидами нічого не казали. Управителька боялася, що нажахані дівчатка не захочуть більше залишатися на самоті ні вдень ні вночі. А це створить для неї великі незручності. Але тепер вона пішла в покій для навчання, де сиділи Клара з Гайді, та приглушеним голосом розповіла про нічні з’яви невідомого. Клара з переляку відразу розкричалася, що не хоче більше залишатися сама в кімнаті. Нехай татко приїде, а панна Роттенмаєр ночує в її кімнаті. Гайді також не можна залишати саму в кімнаті, бо привид може їй щось заподіяти. Нехай ночують всі разом і всю ніч не гаситимуть світло. Тінетта нехай спить у сусідній кімнаті, а Себастян та Йоганнес — у коридорі. Тоді вони зможуть криком відлякати привида, якщо йому захочеться піднятися сходами вгору.

Клара не на жарт нервувала, і панна Роттенмаєр мусила докласти чимало зусиль, щоб її трохи заспокоїти, а також пообіцяла написати батькові та поставити своє ліжко в Клариній кімнаті, щоб дівчинка не залишалася наодинці. Всі не можуть спати в одній кімнаті, проте якщо Аделаїда має великий страх, то в неї може ночувати Тінетта. Гайді боялася більше Тінетти, ніж якихось привидів, про яких ніколи не чула. Тому мужньо заявила, що не боїться і воліє ліпше спати сама в своїй кімнаті. Управителька поспішила сісти за стіл та написала в листі до пана Зеземанна, що надприродні з’яви в будинку тривають і вони настільки негативно вплинули на вразливий душевний стан Клари, що вона (панна Роттенмаєр) боїться за можливість негативних наслідків: до прикладу, епілептичних припадків, хореї. Клара залишена напризволяще, якщо критичний стан у домі не буде якимсь чином подолано.

Це допомогло, і вже через два дні на порозі дому постав його господар і так несамовито забелемкав у вхідний дзвоник, що всі почали бігати по будинку та дивитися з острахом одне на одного, бо запідозрили, що це не інакше як зухвалий злий дух тепер вже серед білого дня знову взявся за свої витівки. Себастян обережно глянув у шпаринку привідчиненої віконниці: в цю хвилину дзвоник закалатав так шалено, що кожен, хто це почув, не мав сумнівів, що так завзято смикати за мотузку дзвоника може лише людська рука. Лакей упізнав манеру дзвонити, тож стрімголов кинувся через кімнату, сторчголов сходами, внизу став на рівні ноги й прожогом розчахнув двері. Пан Зеземанн коротко привітався з ним і метнувся догори, до доньки. Клара зустріла татка голосним та радісним вигуком. Коли пан Зеземанн побачив її здоровою і без усіляких психічних розладів, обличчя у нього посвітліло та набувало дедалі веселішого вигляду: донька так тішилася його приїздам. Вона, зрештою, задоволена, що в них завівся привид, бо завдяки йому татко знову повернувся додому.

— Ну то як, панно Роттенмаєр, дух і далі бешкетує? — з прихованою посмішкою запитав господар.

— Пане Зеземанне, — відповіла управителька, — справа досить серйозна, щоб так легковажно її сприймати. Я навіть не сумніваюся, що вже завтра у вас цілком пропаде бажання кепкувати з цього приводу. Бо те, що останнім часом діється, вказує на жахливі події, що колись відбулися в цьому домі і з того часу замовчуються.

— Про щось таке жахливе я ніколи не чув, — зауважив пан господар, — проте попросив би зняти усі підозри з моїх вельмишановних предків. А тепер покличте до мене Себастяна. Хочу з ним поговорити.

Пан Зеземанн пішов у їдальню, і скоро туди зайшов Себастян. Господар давно знав, що управителька та лакей не терплять одне одного. От в нього і з’явилася підозра з цього приводу.

— А ходи-но сюди, парубче, — кивнув пан Зеземанн, — а тепер зізнайся чесно, чи ти часом сам не погрався у привида, щоб трішечки покепкувати з панни Роттенмаєр, га?

— Ні, господарю, нехай милостивий пан собі такого не думає, в мене самого від усього цього вельми жижки трусяться, — з очевидною чесністю заперечив Себастян.