Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

А бідна моя мамка стояли на воротах і заламували руки: куди поділися новоспечені кумове із хрещеником. Тут уже увірвався терпець і бабі Фіскарошці. Одяглася і попрошкувала до церкви. Але по дорозі йшла попри обійстя барона і уздріла, як Калошня рубає дрова.

— Ільку, качка би тебе копнула, а де наш малий лилик?[51] — запитала перестрашено баба.

— Но та я пак відки знаю? — розвів руками барон. — Я їх із Юльчею лишив у корчмі.

— А што, наш малий вже п’є, найся не приказує? — перехрестилася Фіскарошка.

— Я тої ганьби не переживу! Я ся вдавлю авать утоплю! — раптом хряснув сокирою об дерево барон Калошня. — А ви, Марько цукрена, скоро біжіть і Юльчі межи ноги пищалку забийте!

Отетеріла баба, дивлячись, що барон не в’яже, не плете, хутко побігла до сестри Полані на прізвисько Вашінгтонка — матері Юльчі. Проте, за словами Вашінгтонки, її герцогиня «… уже вернулась думів доста давно. Наплакалася, як корова, і мінут заз двайчіть фешанула собою у Лавки глядати якусь нечисту силу…»

І тут уже спохватилися усі Данки. Лемент над Небесами стояв такий, якби із небес доправди падали татари на конях. Бідний барон Калошня, рятуючись від праведного гніву Данків, зо страху скочив у колодязь, схопився за ланцюг і висів на ньому, тремтячи, як гівно на мотузці. А жертву нечистої сили — герцогиню Едінбурзьку, коли б Данки схопили у ту мить, даю ніс на відріз, одразу втопили б у туалеті. І тут комусь спало на думку пошукати мене у корчмі. Проте культурно-освітній заклад виявився із колодицею на писку.

— Даю вам слово, я не крав вашого хлопчика! У мене своїх, як вошей, повно, — біг поперед юрби розлючених Данків корчмар Жидик, якого ледве знайшли під Ловачкою.

Коли відкрили корчму, я тихенько спав собі на столі. Збоку стояв величезний ящик, у якому ріс пишний олеандр. Крона екзотичного дерева, наче мамка, схилилася наді мною і усміхалася мені десятками квітів. Вони, наче рожеві ангелятка, зграйками сиділи на гілках і божественно пахли. Я міцно спав, спав і вдихав-пив ті запахи заморських квітів…

І мені снилась земля Єрусалимська…

Порепана і гаряча, як житній хліб, Єрусалимська земля…

Земля, по якій ходив Христос.

Земля, по якій ходив Христос, пахла квітами олеандрів… квітами, схожими на рожевих ангелят.

Забігаючи наперед, зізнаюся чесно: та обставина, що мене хрестили не тільки в церкві, а й у корчмі, зіграла у особистому житті фатальну роль. Ставши дорослим, я довгий-довгий час плутав корчму із рідним обійстям і ніяк не міг поділити між ними любов: вдома жив, а у корчму гроші носив. Не раз тут і ночував. Повірте, ніде у світі мені так солодко не спиться, як у корчмі на столі серед попільниць і пустих погарів. Очевидно, тому, що корчма — це світла частка мого дитинства, чи вірніше, громадська нанашка.

А через тиждень після моїх хрестин у село на парадних конях і танках в’їхала совєтська власть. Зміна кожної історичної формації завжди залишала свої зарубки на пам’ять на Данківському родовому дереві. Не обійшлось без них і тепер: власть-освободительниця ледве не освободила шиї від мудрих голів баби Фіскарошки і діда Соломона.

Трагедія розігралася у перший день торжества нової влади!

…На світанку того дня до нас, наче шалений вітер, увірвався Юрко Крумпляник, на прізвисько криволабий Гебельс, і щосили заволав на порозі:

— Марішку вам зелену! Ви дрихнете, як старі кури, а руські вже у Сваляві.

І дійсно: з боку Сваляви горіло небо і досить лунко погримкувало. В цей час із-за Ловацьких лісів почулось сердите муркотіння, а через хвильку яструбеням випорхнув невеликий літак. Шмигонувши над Небесі, пілот смачно вліпив по присілку кількома кулеметними чергами. Першою одразу розбив на друзки самогонний апарат і кілька величезних скляних бутлів у дворі барона Калошні. Пілот, певне, прийняв апаратуру за зенітну установку.

Другою чергою пілот продірявив будюгови, які вивісила вранці сушити в дворі герцогиня Едінбурзька. Невелика біда, тепер менше доведеться свистіти в пищалку. І, нарешті, над обійстям діда Наполійона літак скинув бомбу. Та влучила прямісінько у туалет. На щастя, у той час ніхто там не висиджував «добро» і обійшлось без жертв. Проте споруду вибухом підняло догори, розворотило, а все «багатство», що покоїлось у туалеті, розкидало по двору і обляпало ним всю Наполійонову хату.

— Ви виділи, як руський льотчик махав із кабіни кулаком? — захоплено проспівав дідові Соломонові криволабий Гебельс. — Видати, хоче нашої помочі! Ану ж лем рядіться і біжімо воювати.

— Я ниськи до войни щи не готова! — одразу зробила політичну заяву баба Фіскарошка. — Во-первих, у мене ще ніє грошей на пушку, по-друге, я вже доста сліпа і можу вмісто врага пульнути дись дідові в гузицю… А по-третіх, я нині маю одмічатись в Бобовищі на мадярській локтовні.[52]

— І я тоже, Юрику, із великим удовольствієм пішов би вбити на войну пару ворогів, айбо баба постірала мої ногавиці…

— Ви, вуєчку, не журіться, я дам