Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бомбардир 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомбардир"

187
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бомбардир" автора Кирило Круторогов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 65
Перейти на сторінку:
черговий номер.

Я не зношу цей «захід». Не бачу сенсу в так званих мозкових штурмах, тим більше що наші наради більше схожі на розминку гравців на футбольному полі. Шеф зазвичай починає з якоїсь божевільної ідеї – і відразу дає пас кому схоче. У буквальному розумінні: перекидає через стіл копію «Адідас Джабулані»12, який валяється в офісі ще з часів Мундіалю-2010. М’ячик цей завбільшки з великий апельсин, і той, кому він потрапить у руки, зобов’язаний висловитися на запропоновану тему. Але рано чи пізно справа закінчується перекинутою чашкою й калюжею кави на столі. Тут уже не до генерування змістовних ідей.

Що ж до мене, то я не з тих, кому спадають моментальні осяяння. Мені необхідно зосередитися, бажано в тиші, і спокійно все обміркувати. Тому редакційні летючки для мене – марнування часу. Тим більше в такому настрої, у якому я перебував у ці хвилини.

Півгодини тому я прямував від метро «Шулявська» до будинку «Преси України». Короткий трек – якихось двісті метрів, але я йшов не поспішаючи, занурений у власні думки. Навколо метушився звичайний ранковий мурашник: продавці дрібниць, студенти, офісний планктон, що поспішає до своїх контор. Біля самого входу в будинок, у зоні, де заборонена стоянка приватних авто, я бічним зором помітив припаркований чорний «Брабус» із якимось незвичайним тюнінгом.

До дверей лишалося кілька кроків, коли з-за спини мене погукали:

– Олексію Петровичу!

Я озирнувся. Біля «Брабуса» на майданчику стояв Андрій Черниш. Хоча в першу мить мені здалося, що я помилився.

– Добридень… Яким вітром? – непривітно поцікавився я.

– На вас чекаю.

– На мене?!

Чесно кажучи, я б менше здивувався переходу Ліонеля Мессі до мадридського «Реалу», ніж оцій заяві.

– Саме так.

– А чому просто не зателефонувати? У редакції вам охоче дали б номер.

– Хочу поговорити з вами, так би мовити, віч-на-віч,– із натиском мовив він.

– Тоді давайте піднімемося в офіс.

– Ні, дякую. Тут зручніше.

– Як скажете. Слухаю вас.

Черниш витримав паузу й зненацька запитав:

– Як у вас із мовою, Олексію Петровичу?

Це вже було схоже на глузування.

– Думаю, непогано… Ви яку маєте на увазі? – Я посміхнувся, поглядаючи на агента згори вниз. Він, однак, не був схильний жартувати.

– З рідною! Ви не дійшли ніяких висновків з нашої зустрічі на «Олімпійському»! Я ж вимагав припинити всю цю метушню навколо Гайдука!

– Вимагали? Я думав, що то була, сказати б, дружня порада.

«Дивно,– майнуло в мене в голові.– Невже він постійно моніторить усе оточення свого підопічного? А як інакше могла просочитись інформація про те, чим я займаюся?»

– Порада? Хм, припустімо… Але ви її проігнорували!

– У мене поступово складається враження, що у вас є що приховувати…

– Хочете нарватися на судовий позов? – з відвертим роздратуванням перебив Черниш.– То я вам його забезпечу. За повною програмою!

– Позов? – я ледь не розреготався.– Через те що я, за неперевіреними чутками, збираю інформацію про Сергія Гайдука? Та це ж мій прямий обов’язок як спортивного журналіста. А те, про що я збираюсь або не збираюсь писати, вас абсолютно не стосується, пане Черниш!

Він спалахнув, його пещене обличчя з дрібними рисами взялося червоними плямами. Кулаки стислися, немов він от-от полізе в бійку.

З огляду на мою комплекцію, я б йому цього не радив. До того ж на ґанку палила купка журналістів з інших видань.

– Слухай сюди, ти, графомане нещасний! Дай спокій Гайдуку, припини сунути ніс у його особисте життя! Через півроку чемпіонат Європи, ти хочеш, щоб він провалив турнір?!

Незважаючи на лють, агент усе ще намагався стримуватися. Зате я вийшов з рівноваги.

– Я з вами, пане Черниш, на брудершафт не пив. Тому попрошу не тикати. Ви хто, власне, такий, щоб указувати мені, чим займатися? Можу обіцяти єдине: докладу всіх зусиль, щоб книжку було опубліковано напередодні Євро.

– Старий мудило…– прошипів він, перед тим озирнувшись.– Ти хоч розумієш, із ким маєш справу? Ти ж ніхто, і звати тебе ніяк. Пишеш у свій сміттєвий журнальчик – і радій, поки є чим писати. Хочеш, щоб тобі руки переламали? То я можу організувати, не заіржавіє…

– Ну-ну.– Я посміхнувся, спостерігаючи за тим, як поважний тип стрімко перетворюється на звичайного дешевого бандюка.– Руки тут ні до чого. Я працюю переважно з диктофоном. Як, наприклад, зараз: ми з вами розмовляємо, а запис нашого непересічного інтерв’ю йде. Цікава може вийти публікація.

– Що ти мелеш, убогий?! – Черниш, однак, напружився.

Я, звісно, блефував, проте, як не дивно, подіяло. Агент зам’явся, щось квапливо обмірковуючи.

– Ви взагалі в курсі, як називається те, чим ви зараз займаєтесь? – поцікавився я.– Перешкоджання журналістській діяльності, стаття сто сімдесят перша Закону України. Плюс погроза фізичним насильством. Максимум – позбавлення волі на строк до п’яти років. Буквально бачу вашу фізіономію на першій шпальті: «Агент Сергія Гайдука погрожує журналістові “Території футболу”, який працює над книжкою про чудового футболіста». Нічогенька реклама, га?!

Замість відповіді Черниш раптом різко ступив до мене й зупинився, майже впершись лобом мені в груди. Таке інколи можна бачити на газоні в розпал матчу: футболіст кидається на суперника і раптом застигає, тремтячи від люті, з останніх сил стримуючись, щоб не вкласти всю злість в удар і не одержати заслужену червону картку.

– На понт береш, мерзотнику? – півголосом промовив він.– Це ти мені погрожувати надумав? Та я тільки моргну – і у твоєї «Території» завтра ж відкличуть ліцензію, і всі ви, скільки вас там, писак, є, опинитесь на панелі. Твоєю, до речі, милістю. А якщо не відкличуть, однаково не бачити вам акредитацій на жоден турнір, навіть найдрібніший. І жоден футболіст або тренер не стане з вами спілкуватися. Це зрозуміло?

Він круто розвернувся й покрокував до машини. Залишивши, таким чином, останнє слово за собою.

Не дивно, що на планірці я сидів як на голках. Щосили боровся з роздратуванням і намагався перетравити почуте від Черниша, щоб тверезо оцінити ситуацію. Я загалом людина неконфліктна, але й у мого терпіння є межа. А головне тут в іншому: моя легенда щодо книжки про Сергія Гайдука з невідомої причини доводить агента до люті. І він готовий на все, щоб мені перешкодити. А отже, причина дійсно існує.

Словом, у мене не тільки були накручені нерви, але й розбирала цікавість.

Звісно, була можливість діяти зовсім інакше. Узяти й розповісти Чернишеві про все.

1 ... 40 41 42 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомбардир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомбардир"