Читати книгу - "Чарівна діброва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Петро забуває, що хліб теж негідний, і сердиться на птахів.
— Ну, може би-с йшов? Трави, мой-мой, є що косити!
Мотор чихав, косарка кульгала… Петро зліз із сидження та й пішов оглядати колеса. Став навколішки біля заднього лівого й розглядав його, мацав. Колесо було м’якувате, і трок кульгав на нього.
— Ого! Вже-с дістав того, що ту кажут якось так, по-американцки, флєтайра чи що. А по-нашому: діра. Певно ти цвях в колесо вліз. Бо ті пани такі до роботи, як я до танцу. Робив ту єден при цементі, чорт знає, нащо му було цвяхів. Які-м за ним пішов, то-м цілу жменю цвяхів назбирав коло мотелю. То вже ті пани, що червоним автом їздит, вліз такий цвях в колесо, та й стояла серед дороги там пониж Діброви і шукала когось, би ї колесо змінив. Видів-сми з горба, що бідує, але-м не пішов, бо то не моя справа.
Петро пригадує собі злість-образу та й спльовує з досадою.
— Ну, то вже по твої роботі. Тілько-с ся наробив.
Обперся на буду, закурив і щось міркував.
— А ти що ту робиш, небого?! — аж скрикнув. Біля хворого колеса в проріділій траві сиділа сіро-бура качечка.
— То ще маєш щастя у Бога, що ми ся трок зіпсував. Ще троха-троха, і було б ти капут.
Дика качечка сиділа на гнізді. Широко розправила крила, захищаючи ними яєчка. Поглядала боком на людину, її кругле червоне око непорушно стежило. В цілій поставі — напруга, страх.
— Не бійся, нич ти не зроблю. Але-с дурна, такой дурна-с і тілько. То вже-с не мала де гніздо стелити, іно ту при дорозі? Таже там в шуварах коло озера ніхто би тя пальцем не трунув. А ту близько дому або ті пес розірве, або й кіт, а як нє, то люди ти житя не дадут. А як же ти, сарако, тотих малих вести меш д’воді тілький світ? Таже ти щось в дорозі їх чисто переїст!
Петро журився долею качки. Вона трохи заспокоїлася, напруга її крил зменшилась. Сховала голову під крило, тільки око стежило непорушно.
* * *Петро залишив горбовину некошеною. Чи вже змінив колесо, чи ні, але перестав сердитись на машину. Замість того, ходив до качки в гості, приносив їй хліба.
— Що-с дурна, то-м ти вже казав. Але видиш, що то хліб, то чого дзьобаєш?
Качка, непривикла до зустрічі з людиною, дзьобнула руку, що простягалася з хлібом. До дзьоба потрапив шматок м’якушки; качка проковтнула його та засмакувала. Хліб, мабуть, тільки Петрові не смачний, бо качка стала їсти похапцем.
— Голодна-с, сарако, га? Таже певне, тілький час сидіти на тих яйцьох, а їсти що?
Згодом біля качки появилася також миска з водою. Хліба їй ніколи не бракувало. Невідомо, чи качка справді потребувала допомоги від людини. Живуть же вони всі й виводять рід у комишах, і людині ніякого діла до них немає. Та й вона якось собі радила: інколи її зовсім не було на гнізді, тільки яєчка, прикриті сіном і пір’ям, майже непомітні серед трав, залишалися самі. Швидко вона прилітала з-над озера, де, певно, вловила рибу та попоїла й напилася.
Так сіро-бура дика качка сиділа на гнізді таки біля людського житла. Гості, що зажили в мотелі, близько цікавилися мамою-качкою, заходили до неї з ділом і без нього та вже порядну стежку протоптали. А час ішов. Скільки ж тижнів висиджує качка? Усі журилися, усі нетерпляче чекали, що вийде з яєчок і скільки, і коли…
* * *Нат, великий ловецький пес, мав чудовий нюх. Він потрапляв витропити дичину, хоч би як і де заховану. У місті Нат нудьгував. Ліниве міське життя придавлювало його своєю беззмістовністю. Щоправда, інколи виїздив господар на лови, і тоді було життя, тоді була радість! То вже Нат набігувався та надихувався вітру, насолоджувався погонею й нарозкошувався ловами!
Нат приїздив із своїм господарем до Діброви на кінець тижня. Щоправда, його пан вимагав послуху, вимагав, щоб Нат не бігав сам, тільки тримався дітей, яким він був до товариства. Але на його наказ не завжди мусілось відповідати, його інколи можна було й не чути. А вже таке погане «го гом!» — іди до хати! — можна було чути й не чути. Підбіжить шмат стежки, оглянеться, постоїть — не чути наказу, і Нат повернеться та, поки пан помітить, шубовсне в хащу. А там уже можна й узагалі нічого не чути.
Стежечку до качиного гнізда Нат винюхав зразу ж. Не велика то штука, бо при дорозі. Та ще для Натового носа! Але господар суворо заборонив йому туди бігти. Ще й ланцюжок показав. А це вже значило щось більше…
Але Нат не забув, що ось на досяг зубів є дичина, за якою доводилось не раз ганятися по мокравинах. І здавалося, що він вичікував хвилини, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна діброва», після закриття браузера.