Читати книгу - "Тут баба ворожила (2006)"

— Так, — Дейкало подав їй хустку Русі, а потім тихо клацнув кнопкою цифрового диктофона, ввімкнувши запис.

Тетяна подала знак, і всі завмерли. Спочатку Авенір нічого не зауважив, але згодом він почув бурмотіння Оксани з канапи. Вона почала ледь чутно, але продовжувала все голосніше і голосніше:

Мати-богине, батьку-боже, Відкрийте всі таємниці, Але щось залиште таємницею до часу. У цьому місці сили Я відкриваю себе вашій владі. У цьому місці і в цей час Я змінююсь І далі буду йти шляхом чаклунства. Я присвячую себе вам, Мати-богине і батьку-боже.

На хвилину запанувала тиша, а потім знову почулося бурмотіння:

Я вдихаю вашу енергію в себе Вона змішується зі мною, Вона заспокоює мене І проникає у мій мозок. Тепер я можу бачити божество у природі, Природу в божестві, Божественність у собі і навколо. О велика богине, О великий боже, Зробіть мене одним цілим із вами! Зробіть мене одним цілим із вами! Зробіть мене одним цілим із вами!

Авенір бачив, як здригалося її тіло.

Раптом Тетяна підвелася з крісла і вийшла на середину кімнати, зупинившись перед жаровнею.

Швидким рухом руки вона намалювала коло. Авенір не встиг помітити, чим вона окреслила контур, лише побачив, як з’явилася біла лінія на підлозі.

Вставши перед колом, Володарка голосно вигукнула:

— Я закликаю наглядачів Сторожових веж!

І після паузи додала:

— Наглядаче Півночі — дух повітря! Прийди!

— Прийди! — завила Оксана на своєму ложі.

— Наглядаче Сходу — дух вогню! Прийди!

— Прийди! — підхопили Оксана і Віта.

— Наглядаче Півдня — дух води! Прийди!

— Прийди!

— Наглядаче Заходу — дух землі! Прийди!

— Прийди!

— З’явіться поміж нас!

— З’явіться! — старанно підхопили помічниці.

Далі Тетяна почала заклинати:

— Я, ваша Володарка, у цей день духовно пов’язую себе з магічним життям. Я відмовляюся від егоїстичного життя і присвячую себе відданому служінню божественному джерелу, яке творить у мовчанні, але виражає єдність роздвоєності, єдність за межами розуміння.

Я триматиму у таємниці практичне і теоретичне знання від нездатних зрозуміти його.

Я не оголошу себе чимось більшим, ніж я є, — учениця магічного життя, світла, любові і волі.

Я буду творити магічне дійство у місці, віддаленому від зовнішнього світу. Я не викажу своєї магічної сили тим, хто не може її сприймати. Я не допоможу тим, хто справді не потребує цього.

Я накладаю магічні печаті на своє замовляння!

Затим Тетяна заходилася вимовляти незрозумілі слова. Дослухавшись, Дейкало зрозумів, що вона просто переставляє літери у словах, щоб вони звучали незрозуміло. Він вже хотів було вимкнути диктофон, коли Тетяна вигукнула:

— Оксано! Ти вільна від своєї тлінної оболонки. Ти вільна і можеш злитися з господаркою хустинки. Вона, як і кожна людська істота, прагне вмерти. Смерть несе спокій і непам’ять!

Авенір нашорошив вуха.

Тетяна бурмотіла:

— Знайди слабке місце! Знайди! Стремління до смерті — природне бажання кожного! Тіло підкоряється розуму! Керуй тілом, мозку!

Раптом Оксана зістрибнула з канапи і з диким криком підбігла до Тетяни. Отетерілий Авенір побачив, що хустка Русі почервоніла. Кришталева куля на столі теж тепер сяяла червоним світлом. У журналіста запаморочилася голова. Щоб отямитися, він глянув на рамку для фотографій — там з’явилося рухливе зображення діючого вулкана.

Схоже, що цієї миті Дейкало на кілька хвилин відключився. Бо коли він розплющив очі, то почув, як Тетяна у цілковитій тиші проказала:

— Дякую вам, наглядачі Сторожової вежі — духи води, повітря, землі і вогню. Дякую вам! Прощавайте!

На цьому сеанс закінчився.