Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

1 632
0
27.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 261
Перейти на сторінку:

— Злато… — він обережно прибрав пасмо волосся з її лиця, те саме неслухняне пасмо. — Чому ти плачеш? В тебе щось трапилось?

— Все добре, — тихо відповіла вона.

— Ти впевнена? — Артур обережно взяв її за плечі.

— Так, все добре. Іди, ти пропустиш сніданок.

— Там такий сніданок, що його можна і пропустити. Таке відчуття, що про існування спецій Стелла Аркадіївна ніколи не чула.

— Чревоугодництво — смертний гріх. Їжа має бути простою і скромною… — беземоційно сказала Злата, повторюючи фразу Стелли. Її погляд був порожнім, і Артура він лякав.

— Сонечку… Що з тобою? В тебе щось болить? Скажи.

— У мене все добре, — сухо промовила Злата.

Болить душа, болить серце. Як пояснити йому причину цього болю? Тому що в нього є ІНША... Там, куди він скоро поїде. І в ТІЄЇ жінки — готова весільна сукня. Злата хоче те, що їй не належить, обкрадає незнайому їй жінку. Напевно, та не заслуговує на обкрадання. Стелла ж сказала — він ненадійний… Але так хочеться довіритись… Вона ж зовсім його не знає...

— Це неправда. Коли добре — не ховаються від усіх і не плачуть. Будь ласка, скажи мені, що з тобою?

Злата мовчала, потім звільнилася від його рук, піднялася. Він підвівся також, спробував її обійняти, але вона відсторонилася.

— Я не розумію. Що я зробив, поясни мені. Чим я тебе образив?

— Артуре… Мені нема за що на тебе ображатися. Все добре, правда. Йди…

— Я не піду. Я не можу лишити тебе тут в такому стані. Ти… ти лякаєш мене. Раптом я вийду, а ти стрибнеш з вікна?! В тебе дуже дивний вигляд, Злато.

— Я такого не зроблю.

— Не хочу це перевіряти.

На сходах почулися кроки і бурмотіння Жанни. Дівчина влетіла до зали.

— Та це якийсь бл*дський цирк! Я не знаю матір Матвія, але вона дивна на всю голову! Вона сказала, щоб я перешила штори! В них забагато складок! Вона їх бачила? Їм що, повісити рядно і все? Типу нормально буде? Вони хочуть жлобські рядюжки повісити замість нормальних штор?! Це бл*дський цирк! Артуре, дай цигарку… — вона взяла з його рук пачку, в якій всередині лежала запальничка. — Пи*дець…

— Може ще раз поговорити з нею? — запитав Артур.

— Вже говорив Матвій, говорив Фелікс. Олексій Петрович дзвонив щойно. Стелла, стара сука, сидить з задоволеною пикою… бл*дський цирк…

До зали зайшли Ольга, Максим і Матвій.

— Жанно, а якщо подивитися штори на секонд-хенді? Раптом, там буде щось підходяще? — сказала Ольга.

— Там за так не дадуть, їх треба купити! Та і де він тут є — я не знаю! — Жанна емоційно розмахувала руками.

— Я знаю, де в Полтаві є. Досить великий, там можуть бути потрібні нам варіанти, — сказав Матвій.

— Тоді поїхали, — сказав Артур.

Всі перезирнулись.

— Прямо зараз? — уточнила Жанна.

— Так, зараз. Чи ти хочеш піти доїсти ту гумову запіканку? — в'їдливо запитав Артур.

— А поїхали! — вона кивнула і випустила струмінь диму. У корпусі не можна було курити, але зараз Жанну це ніяким чином не турбувало.

— Злато, пішли збиратися.

— Я? Навіщо я? Ти ж сама можеш знайти штори…

— Що значить навіщо? Хто в нас художник? Хто в нас дизайнер? Ти маєш подивитися на колір, на текстуру. Давай, пішли, — Жанна взяла подругу під руку і потягла до виходу. — Ми зараз як зберемося, в неї щелепа відпаде й поскаче! Артуре, грій мотор!

— Зараз не зима, — Артур усміхнувся і заспокоївся, з Жанною Злата точно не втне якусь дурницю.

— А ти все одно грій, — сказала Жанна, озирнувшись. — Хай у Стелли очі на лоба полізуть. Злато… ти одягнеш сарафан.

— Ні…

— Так!

— У нього короткий рукав, я не можу…

— Бляха, я забуваю постійно… Значить...

Артур і Матвій перезирнулись.

— Схоже, зараз буде шоу, — посміхнувся Матвій.

— Пішли займати місця в першому ряду.

 

Жанна зачинила двері і поглянула на подругу.

— Що з тобою?

— Нічого…

— Я прямо так і бачу, що нічого.

— У нього в Голландії є дівчина, бачили, як вона обирала весільну сукню… і в кінці місяця він туди їде.

— Хто сказав?

— Про дівчину — Стелла, про поїздку — він сам…

— Ну… Цілком очікувано. Ти ж не думала, що він прийняв целібат і сидів, оплакуючи тебе? Він жива людина, сама казала. Звісно, що в нього хтось є.

— Чому він мені не сказав про весілля?

— А чому він взагалі має тобі про це казати? Хто ти йому?

— Ніхто…

— До того ж, може він поїде туди і закінчить стосунки? Що між вами — ще неясно. Ну сподобалась ти йому колись, ну думав що померла, ну жива… І що? Може ти в ліжку — колода-колодою, і не підійдеш йому? А з тою у нього все окей.

— Так… ти права… я повний нуль... — Злата сиділа на ліжку і м'яла футболку.

— Зберися докупи! Нам зараз треба їхати шукати штори. Це — можливість вирватися звідси, трохи розвіятись. ПОГОВОРИТИ.

— Я не хочу…

— На кожне "не хочу" є "треба"! Вище носа! Давай, піднімай свою дупу і перевдягайся!

 

Хвилин через п'ятнадцять Жанна і Злата спустилися вниз. На Жанні була коротенька сукня бірюзового кольору, її власна модель, що підкреслювала неймовірний колір її волосся, чорна сумочка і червоні босоніжки на високих підборах. Волосся було підняте у високу зачіску, сонцезахисні окуляри, яскрава червона помада.

На Златі були: джинсові шорти, сіра футболка, з довгим рукавом і принтом у вигляді пташок, білі мокасини. Волосся розпущене. Був макіяж, не такий яскравий, як у подруги, але їй пасувало. Коли вони вийшли, за ними проліг довгий шлейф парфумів Жанни.

Стелла і Зіна виглядали у вікно кухні. Вони бачили, як Матвій і Артур говорили з Олексієм і Феліксом. Розмова була напружена. Олексій активно жестикулював. Звісно, Стелла розуміла, що причина в шторах. Але Ніла сказала не давати більше тканини. Вона не дуже розуміла навіщо там штори і така необдумана трата тканини, як, власне, не розуміла це і Стелла.

1 ... 40 41 42 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"