Читати книгу - "Пастка"

Лорійо розсварилися з Жервезою до самого скону. Ще коли тривав ремонт, вони ледве не показилися. Щойно побачивши віддалік малярів, вони переходили на другий бік вулиці й піднімалися до себе, міцно зціпивши зуби. Голубенька крамничка цієї нікчемниці — це ніби ляпас усім порядним людям! А вже наступного дня так сталося, що Жервезина працівниця швиргома вихлюпнула з миски крохмаль, саме коли пані Лорійо виходила з дому. Вона зчинила лемент на всю вулицю, звинувачуючи невістку в тому, що та нібито намовляє своїх робітниць ображати її. Отож усі стосунки між ними було порвано, і тепер, коли вони бачили одна одну, обмінювалися хіба що гнівними поглядами.

— Еге, пречудово їй живеться! — повторювала пані Лорійо. — Знаємо, звідки взялися грошики на цю її будку! Заробила в того коваля... Ще одна добропорядна сімейка! Чи не відтяв часом її батечко собі голову ножем, щоб не завдавати клопоту гільйотині? Зрештою, якась мерзота тоді таки сталася!

Вона відкрито звинувачувала Жервезу, що та спить з Ґуже. Навіть вигадала, що одного вечора заскочила їх удвох на лавці на кільцевому бульварі. Думка про ці стосунки, про втіху, яку мала б спізнати невістка, ще дужче вганяла її у відчай, як кожну негарну з лиця доброчесну жінку. Щодня крик серця поривався до її губів:

— Та що ж у ній є такого, у цій каліці, що її так усі люблять?! Чого мене ніхто не любить?!

Потім почалися нескінченні плітки з сусідками. Пані Лорійо розповідала всю їхню історію. Гай-гай! Та ще в день весілля вона все вгадала наперед! О! У неї гострий нюх, і вже тоді було пізнати, як та справа обернеться. Пізніше — хай Бог простить! — Шкандиба показалася такою плохенькою, прикинулася такою святенницею, що вони з чоловіком на знак поваги до Купо погодилися стати хрещеними батьками Нана, хоч і дорого обійшлись їм ті хрестини. Але тепер, бачте-но, якщо Шкандиба конатиме страшною смертю й проситиме склянку води, то вона її не подасть, це вже напевне. Вона не любить ні нахаб, ні крутійок, ні розпусниць. Що ж до Нана, то її завжди радо приймуть, коли їй забажається навідати хрещеного й хрещену. Адже крихітка ні в чому не винна і не має відповідати за гріхи матері, правда ж? А на Купо нема чого напосідати. На його місці кожен чоловік всадив би зад своєї жінки в балію з водою і вліпив би кілька ляпасів. Та зрештою, це його особиста справа, його просять лишень подбати про повагу до своєї родини. Господи праведний! Але якби Лорійо дізнався, що вона, пані Лорійо, вчинила переступ! Це миром не закінчилося б, він точно вгородив би ножиці в її живіт.

Однак Боші, суворі судді в сусідських сварках, виступили проти Лорійо. Звісно, Лорійо — люди порядні, спокійні, працюють цілими днями, завжди вчасно платять комірне. Але зараз, відверто кажучи, їх гризе заздрість. Та в них узимку снігу не випросиш. Такі скупердяги! Коли до них хтось заходить, вони швиденько ховають пляшку, щоб не пригостити гостя склянкою вина. Одне слово, неприємні людці. Якось Жервезі захотілося почастувати Бошів смородинівкою із зельтерською водою. Вони сиділи собі в їхній комірчині, коли повз саме проходила пані Лорійо, дуже штивна, і знарошна плюнула просто перед дверима консьєржів. Від того дня пані Бош, замітаючи щосуботи сходи й коридори, залишала сміття коло дверей Лорійо.

— Хай йому пек! — кричала пані Лорійо. — Шкандиба набиває кендюхи цих ненажер! О! Усі вони з одної гіллі ягоди!.. Але мене хай краще не чіпають! Я скаржитимуся власникові... А ще вчора я бачила, як цей лицемір Бош терся коло спідниць пані Ґодрон. Лізти до жінки такого поважного віку, в якої з півдесятка дітей, га? Справжнісіньке свинство!.. Ще бодай раз побачу таку мерзоту, піду і розповім про все пані Бош, щоб вона нагодувала лящами свого чоловіченька... Хоч посміємося трохи, чорт забирай!

Матінка Купо навідувалася до обох родин і в одній і в другій, знай собі, притакувала. Співчутливо вислуховуючи по черзі дочку та невістку, їй навіть частіше, ніж раніш, вдавалося діждати запрошення лишатися на вечерю. Пані Лера останнім часом перестала ходити до Купо, бо посварилася з Жервезою через зуава, який бритвою відрізав був своїй коханці носа. Пані Лера вступилася за зуава, бозна-чому вважаючи цей вчинок свідченням великого кохання. А понад те вона вкрай розбурхала гнів пані Лорійо, запевняючи її, що Шкандиба привселюдно, не соромлячись, називає її Коров’ячим Хвостом. Хай Бог милує! Атож, тепер і Боші, й сусіди кличуть її Коров’ячим Хвостом.

Спокійна й усміхнена посеред усіх цих пліток, Жервеза з порога своєї пральні люб’язно віталася з друзями, злегка киваючи головою. Вона любила вийти на хвилинку, трохи перепочити, посміятися до вулиці, розпишавшись, як якась крамарка, що має свою місцину на тротуарі. Тепер їй належала вулиця Ґут-д’Ор, і сусідні вулиці, і геть увесь квартал. Коли Жервеза отак стояла, в білій кофтині, з голими руками, зі скуйовдженим у завзятій праці білявим волоссям, і, витягуючи голову, кидала погляд ліворуч, праворуч, їй хотілося у миг ока охопити геть усе — перехожих, будинки, бруківку, небо. Ліворуч ішла вглиб тиха, геть не велелюдна вулиця Ґут-д’Ор, схожа на якийсь провінційний куточок, де жінки стиха перемовляються біля воріт. Праворуч, за кілька кроків, вулиця Пуасоньє поставала рейвахом екіпажів, нескінченним тупотом натовпу, що стихав і дужчав, перетворюючи це місце на перехрестя людських потоків. Жервеза любила вулицю, торохтіння хур по ямах у роздовбаному грубому бруку, штовханину людей на вузеньких тротуарах, обмежених стрімким спадом кам’яного полотна. Три метри стоку уздовж її закладу набували величезного значення, ставали широкою річкою, яку вона хотіла бачити чистісінькою. Чудернацька й жвава річка, води якої поміж чорного болота тутешня фарбарня забарвлювала вибагливими найніжнішими кольорами. А ще Жервезі подобалося розглядати магазини: велику бакалійну крамницю, на вітрині якої було виставлено сушені фрукти, прикриті густою сіткою; крамницю з робочим одягом і головними уборами, де від найменшого вітру погойдувалися роби й сині блузи, підвішені за розтягнені врізнобіч рукави й холоші. На прилавках зеленярки та перекупки, що торгувала потрухами, вдоволено й спокійно муркотіли коти. Пані Віґуру, сусідка, яка продавала вугілля, кланялась у відповідь на Жервезине вітання. То була низенька повнява жінка зі смаглявим обличчям, блискучими очима, що любила побайдикувати й посміятися з чоловіками, притулившись спиною до фасаду своєї лавки з намальованими на бордовому тлі полінами, що оздоблювали його складним візерунком на кшталт дерев’яного шале. Сусіди з