Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Якась хвороба флори? — здивовано припустив Пелорат.

— Ні, — повільно озвалася Блісс. — Щось гірше й триваліше.

— Я бачив багато світів, — мовив Тревіз, — але ніколи нічого подібного.

— Я бачила мало світів, але розділяю думки з Геєю, і саме цього варто очікувати від світу, людство в якому зникло.

— Чому? — спитав Тревіз.

— Подумайте, — дошкульно відповіла Блісс. — У жодному населеному світі немає справжньої екологічної рівноваги. На Землі вона колись мусила бути, бо якщо саме на ній еволюціонувало людство, до того довгі віки не мало існувати ані людей, ані будь-яких інших видів, здатних розвинути потужні технології та змінювати довкілля. У такому разі мусила панувати природна рівновага — звісно, мінлива. В усіх інших населених світах люди ретельно терраформували своє нове довкілля, започатковували в ньому рослинне і тваринне життя, проте екосистема, яку вони впроваджували, не могла бути врівноваженою. Видів було б обмаль, і то лише тих, яких люди хотіли або не могли не привезти із собою…

— Знаєте, що це мені нагадує? — втрутився Пелорат. — Перепрошую, Блісс, що перебиваю, але це так влучно, що я не можу стриматись і не розповісти просто зараз, поки не забув. Колись я натрапив на старий міф про створення світу, міф, у якому життя сформувалося на планеті та складалося лише з обмеженого різновиду видів, корисних чи приємних людству. Тоді перші людські істоти зробили дещо дуже нерозумне — не важливо, що саме, старий друже, бо ці старі міфи зазвичай символічні й сприймати їх буквально не можна, інакше заплутаєтесь, — і землю планети було проклято. «Тернину й осот вона буде родити тобі» — таке це начебто було прокляття, хоча фраза звучить набагато краще архаїчною галактичною мовою, якою була написана. Питання в тому, чи справді це було прокляття. Те, що людям не подобається і чого вони не хочуть, на кшталт тернини й осоту, може бути потрібним для врівноваження екології.

— Дивовижно, Пеле, як усе нагадує тобі легенди і які вони часом влучні, — всміхнулася Блісс. — Терраформуючи світ, люди не зважають на тернину й осот, що б воно таке не було, а тоді їм доводиться докладати зусиль, щоб світ не занепав. Це не самодостатній організм, як Гея. Радше різноманітне зібрання ізолятів, але недостатньо різноманітне, щоб безстроково підтримувати екологічну рівновагу. Якщо людство зникає, і разом з ним руки, що вказують шлях, спосіб життя світу неминуче розпадається. Планета терраформує себе назад.

— Якщо саме це й відбувається, — скептично озвався Тревіз, — то не відразу. Цей світ міг існувати без людей двадцять тисяч років, і все ж більша його частина, здається, досі «робоча».

— Звісно, це залежить від того, наскільки сталою була екологічна рівновага від початку. Якщо вона сама собою доволі непогана, то може довго протриматися й без людей. Усе ж таки двадцять тисяч років — це хоч і дуже довго за людськими мірками, але як порівняти з терміном життя планети — лише мить.

— Гадаю, — мовив Пелорат, уважно втупившись у планетарні краєвиди, — якщо планета вироджується, ми можемо бути певні, що люди на ній зникли.

— Я досі не відчуваю розумової діяльності на людському рівні, — зауважила Блісс, — і готова припустити, що планета цілком вільна від людей. На ній є стале гудіння та дзижчання нижчих рівнів свідомості: гадаю, це можуть бути птахи та ссавці. Але все-таки я не певна, що зворотне терраформування — це достатня підстава, щоб говорити про зникнення людей. Планета могла занепасти, навіть якби вони там досі були — якби саме їхнє суспільство було аномальне та не розуміло важливості збереження довкілля.

— Звісно, таке суспільство швидко б занепало, — сказав Пелорат. — Не думаю, що люди здатні не зрозуміти важливості збереження саме тих чинників, які підтримують їхнє життя.

— Я не поділяю твоєї приємної віри в людську розважливість, Пеле. Мені видається доволі ймовірним, що коли планетарне суспільство складається лише з ізолятів, місцеві й навіть особисті турботи легко можуть переважати над глобальними.

— Мені це видається не ймовірнішим, ніж Пелоратові, — заперечив Тревіз. — Власне, є мільйони заселених світів, і жоден з них не занепав до стану, коли починається зворотне терраформування, тож ваш острах перед ізоляціонізмом, Блісс, може бути перебільшеним.

Корабель влетів із денної півкулі в нічну. Це схоже було на сутінки, які швидко темнішали, а тоді зовні запала повна темрява, окрім зірок там, де небо було ясним.

Зореліт тримав висоту, точно визначаючи атмосферний тиск і силу тяжіння. Вони рухалися зависоко, щоб зіткнутися з якимось гірським масивом — на тій планеті вже давно не утворювалися молоді гори-гіганти. Та все ж комп’ютер промацував собі шлях мікрохвилями, немов кінчиками пальців, — про всяк випадок.

Вдивляючись в оксамитову темряву, Тревіз замислено мовив:

— Чомусь найпереконливішою ознакою знелюднення планети мені видається брак видимого світла на темному боці. Жодне технологічне суспільство не витримало б темряви. Щойно вилетимо на денний бік, знизимось.

— Яка від цього користь? — спитав Пелорат. — Тут нічого немає.

— Хто сказав, що тут нічого немає?

— Блісс. І ви.

— Ні, Янове. Я сказав, що тут немає випромінювання технологічного походження, а Блісс сказала, що ознак людської розумової діяльності, але це не означає, що тут немає нічого. Навіть якщо на планеті не лишилося людей, точно мусять бути якісь сліди їхньої діяльності. Мені потрібна інформація, Янове, і залишки технологій можуть стати для цього в пригоді.

— Через двадцять тисяч років? — Голос Пелората підвищився. — Що, на вашу думку, вціліє за двадцять тисяч років? Не буде ні фільмів, ні паперу, ні друкованих видань; метал зіржавіє, дерево згниє, пластик розпадеться на частинки. Навіть каміння потрощить і роз’їсть вітрами.

— Може, й не двадцять тисяч, — терпляче відповів Тревіз. — Я згадував цей час як найдовший можливий період існування планети без людей, бо в тодішніх компореллонських легендах цей світ ще процвітав. Але що як останні люди померли, зникли чи полетіли геть лише тисячу років тому?

Вони прибули на інший край нічного боку, і світанок майже одразу розпалився в денне світло.

«Далека зірка» пірнула вниз і вповільнила рух, коли стало можливо як слід роздивитися поверхню. Тепер добре було видно маленькі острови, що всіювали береги континенту. Більшість буяли зеленою рослинністю.

— Я пропоную ретельно вивчити пошкоджені ділянки. Мені здається, що саме в місцях зосередження людей найбільше бракуватиме екологічної рівноваги. Ці ділянки можуть бути центрами поширення згубного зворотного терраформування. Як гадаєте, Блісс?

— Це можливо. У будь-якому разі за браком чітких знань ми цілком можемо дивитися там, де це буде найлегше побачити. Поля й ліси поглинули б більшість ознак людських поселень, тож пошуки там можуть лише змарнувати час.

— Мені спало на думку, — сказав Пелорат, — що світ може зрештою встановити рівновагу доступними йому засобами: розвинути нові види, які наново колонізують пошкоджені ділянки.

— Можливо, Пеле, — відповіла Блісс. — Залежить від того, наскільки неврівноваженим був світ від початку. А щоб зцілитися й знову досягти балансу еволюційним шляхом, світові може знадобиться набагато більше за двадцять тисяч років. Тобто мільйони.

«Далека зірка» більше не кружляла довкола світу.