Читати книгу - "Заповіти"

Щойно ми отримали напої, Тітка Відала перейшла до справи.

— Річ у тім, — сказала вона, — що я на власні очі бачила, як Тітка Елізабет клала їжу до підніжжя вашої статуї. Зокрема варені яйця.

— Дивина. Навіщо їй це робити?

— Аби отримати докази проти вас. Так я думаю.

— Докази?

Я думала, Елізабет просто їсть ті яйця. Таке використання було значно більш творчим — я навіть почала нею пишатися.

— На мою думку, вона збирається вас скинути. Відвернути увагу від себе і від власних нечесних справ. Саме вона може бути зрадницею серед нас, тут, в Ардуа-холі, й працювати на терористів із «Мейдей». Я давно підозрюю її в єресі, — сказала Тітка Відала.

Я відчула укол захвату. Такого розвитку подій я не чекала: Відала доносить на Елізабет, і не абикому, а мені, попри те, що так давно мене зневажає! Дива нескінченні…

— Якщо це правда, то це шокуюча новина. Дякую, що поділилися, — мовила я. — Ви будете винагороджені. Хоча нині доказів іще немає, я обов’язково повідомлю Командорові Джадду про ваші підозри.

— Дякую, — відповіла Тітка Відала. — Зізнаюся, я мала сумніви щодо того, чи годні ви бути лідеркою Ардуа-холу, та я молилася за вас. І визнаю, що була неправа. Прошу пробачення.

— Кожен може помилитися, — великодушно сказала я. — Ми всі лише люди.

— Перед Його очима, — схилила голову вона.

Тримай друзів близько, а ворогів — іще ближче. Друзів я не маю, тож доведеться обходитися ворогами.

ХІІ. «КИЛИМСОН»

Розшифрування показань свідка 369Б

30

Я розповідала про ту мить, коли Елайджа сказав, що я не та, ким себе вважала. Не люблю пригадувати це відчуття. Наче сипучі піски ковтають тебе — і не лише тебе, а й твій дім, твою кімнату, твоє минуле, все, що ти знала про себе, навіть твою зовнішність. Все падає, гасне, все одразу, залишається сама темрява.

Я, певно, із хвилину сиділа мовчки. Мені бракувало повітря, здавалося, що я промерзла наскрізь.

Крихітка Ніколь — кругле личко, невинні оченята. Щоразу, дивлячись на той відомий знімок, я дивилася на себе. Ця дитина самим фактом свого народження створила чимало проблем для багатьох людей. Як я могла бути нею? Я подумки відмовлялася від цього, я криком кричала «ні». Але не видала жодного звуку.

— Мені це не подобається, — сказала нарешті ледве чутно.

— Нікому з нас це не подобається, — приязно мовив Елайджа. — Ми всі воліли б, аби реальність була іншою.

— Якби ж Гілеаду не було… — промовила я.

— Саме така наша мета, — відповіла Ада. — Щоб не було Гілеаду.

Це прозвучало дуже практично, так, наче знищити Гілеад було не важче, ніж полагодити кран, що протікає.

— Хочеш кави?

Я похитала головою. Все намагалася збагнути. Отже, я біженка, така сама, як ті перелякані жінки, що їх я бачила у «Прихистку»; як усі ті біженці, про яких усі сперечалися. Моя медична картка, єдиний доказ моєї справжності, — підробка. Увесь цей час я жила в Канаді нелегально. Мене могли депортувати будь-якої миті. Моя мати — Служниця? А батько…

— То мій батько — один з них? — запитала я. — Командор?

Сама думка про те, що якась його частина є частиною мене, мого тіла, змусила мене здригнутися.

— На щастя, ні, — відповів Елайджа. — Принаймні так каже твоя мати, хоча й не хоче наражати твого справжнього батька на небезпеку, бо він може досі бути в Гілеаді. Та Гілеад підкріплює свої права на тебе через твого офіційного батька. Саме на цих підставах вони завжди вимагали твого повернення. Повернення Крихітки Ніколь.

Він розповів, що Гілеад так і не відмовився від наміру повернути мене. Вони не припиняли шукати, були дуже завзяті. Вони дивилися на мене як на свою власність, вони мали право вистежити мене й потягти через кордон яким завгодно чином, законним чи незаконним. Я була неповнолітня, і хоча цей конкретний Командор зник із виду (найімовірніше, через зачистку), згідно з їхнім законодавством, я належала йому. Він мав живих родичів, тож, якби дійшло до суду, вони цілком могли б отримати опіку. «Мейдей» не міг мене захистити — був-бо офіційно визнаний терористичною організацією, існував підпільно.

— За ці роки ми дали їм кілька фальшивих зачіпок, — розповіла Ада. — Про тебе доповідали з Монреаля, тоді з Вінніпега. Далі розповідали, що тебе бачили в Каліфорнії, після того — у Мексиці. Ми тебе переміщали.

— Це тому Мелані з Нілом не хотіли, щоб я йшла на марш?

— До певної міри, — відповіла Ада.

— Отже, це я. Я винна, — сказала я. — Правда?

— Що ти хочеш сказати?

— Вони не хотіли, щоб мене бачили, — пояснила я. — Їх убили, бо вони мене ховали.

— Не зовсім, — втрутився Елайджа. — Вони не хотіли, щоби розійшлися твої знімки, щоб ти з’явилася на телебаченні. Гілеад міг потай збирати фотографії з маршу, обробляти їх. Вони мали твої дитячі знімки, тож можуть приблизно уявляти, якою з вигляду ти можеш бути зараз. Але з’ясувалося, що вони незалежно від того підозрювали Мелані та Ніла у приналежності до «Мейдей».

— Певно, простежили за мною, — сказала Ада. — Могли пов’язати мене із «Прихистком», а тоді й з Мелані. Вони і раніше впроваджували до «Мейдей» своїх інформаторів — принаймні одну Служницю-втікачку, а може, й більше.

— Може, навіть у «Прихистку» вони є, — припустив Елайджа.

Я подумала про людей, які влаштовували зустрічі у нас удома. Мене аж нудило від думки, що хтось із них міг планувати вбивство Мелані та Ніла, поїдаючи виноград і сир.

— Отже, ти тут узагалі ні до чого, — підсумувала Ада. Цікаво, може, вона просто намагалася мене підбадьорити?

— Так гидко бути Крихіткою Ніколь… — сказала я. — Я про це не просила.

— Життя паскудне. Крапка, — відповіла на це Ада. — Маємо вирішити, що робити далі.

Елайджа пішов, сказавши, що повернеться за пару годин.

— Не виходь, у вікно не визирай, — напучував мене він. — Телефоном не користуйся. Я знайду вам інше авто.

Ада відкрила бляшанку курячого супу, сказала, що я мушу щось з’їсти, тож я й спробувала.

— Що, як вони прийдуть по мене? — запитала. — Які вони взагалі на вигляд?

— Як звичайні люди, — відповіла Ада.

По обіді повернувся Елайджа. З ним був Джордж, старий безхатченко, який, як я колись думала, переслідував Мелані.

— Все гірше, ніж ми думали, — сказав Елайджа. — Джордж усе бачив.

— Що саме бачив? — перепитала Ада.

— На крамниці висіла табличка «ЗАЧИНЕНО». Раніше вона ні на день не зачинялася, тож мені стало неспокійно, — почав розповідь Джордж. — Тоді вийшли троє чоловіків і повели Мелані з