Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

   Це була дивовижна ніч. Ми не спали жодної хвилини...
Це неймовірно красиве місто, розташоване на березі річки Сени, захоплює старовинною архітектурою та чудовими краєвидами. 
Ми вечеряли в маленькому затишному ресторанчику, під Ейфелевою вежею.

Рівно о сьомій вечора на вежі запалюється світло, і вона вся починає блимати – це справді вражаюче видовище.

Завітали до Лувру, погуляли Єлисейськими полями.
Вишукані будівлі, мости та парки цього міста наголошують на витонченому французькому смаку.
І однієї ночі точно мало, щоб побачити все, але достатньо, щоб відчути незабутню романтичну атмосферу і частинки любові, що витають у повітрі.
    ***
Назад ми прилетіли о п'ятій ранку і я пам'ятаю тільки те, як Артур ніс мене, сплячу, на руках у машину.

Коли я розплющила очі, то вже світило яскраве сонце. 
Оглянувшись, зрозуміла, що це вже знайома мені квартира і посміхнулася.

У двері постукали й увійшов Артур із тацею , на якій стояла чашка гарячої кави та круасан.

-Доброго ранку. - ніжно промовив чоловік.
-Доброго ранку.

Він підходить ближче і ставить тацю на тумбочку біля ліжка.

-Знаєш, я вчора ледве стримався, коли зняв твою сукню ... - Артур сідає біля мене, на ліжко і каже майже пошепки.
Що відразу викликає у мене мурашки.

-Отже, тобі сподобалося?

Чоловік бере в руку ковдру та повільно стягує з мене. Я навіть не намагаюся йому перешкоджати...
Тільки щоки починають горіти...
Ооо... Як же мала рацію Лілька....

-При світлі дня ти ще красивіша.

Говорить Артур і цілує мене.
Він пахне гелем для душу та зубною пастою... А я ще навіть у душі не була з учорашнього дня.

-Мені потрібно в душ... - відриваюся від його губ.
-Сходиш після.

Сміється Артур і кладе мене на ліжко. Покриває поцілунками моє тіло та погладжує через тонку тканину груди.
Соски відразу набухають, а між ніг стає мокро.

Через секунду чоловік зсовує трусики убік і починає масажувати мій клітор. І я просто не можу... 
Вигинаюсь вперед і заплющую очі від насолоди. А стогони з губ зриваються самі собою.

-Ти зводиш мене з розуму....
Говорить Артур і піднімається. 
Чую шелест фольги, і чоловік нависає наді мною.

Обіймаю його ногами за талію та цілую в  шию. 
Артур закушує губу і втягує повітря через ніс, а потім повільно, але наполегливо входить в мене, до кінця.

Його поштовхи посилюються щоразу, а я піддаюся йому назустріч.
Відчуваю як піднімається хвиля насолоди та впиваюся нігтями чоловікові в спину.
Артур шипить, але не скидає темпу.

Пара секунд і я приголомшливо кінчаю. 
Навіть перед очима світлячки з'являються. Ось це оргазм, проноситься в голові.
    ***
Добре, що сьогодні субота. 
Мені не потрібно на практику, не потрібно бачити обличчя Елеонори Сергіївни, яке мене ненавидить.

Я можу просто лежати і дивитися на коханого чоловіка, що мирно спить поруч.
Він такий беззахисний зараз...

Притискаюся ближче і Артур морщить ніс, а потім повільно розплющує очі.

-Ну т ... Розбудила ... - кажу пошепки і цілую його в щоку.
-Привіт, Мишко ... - він усміхається.
-Я сьогодні до мами хочу поїхати .... Тільки от знайду телефон і подзвоню їй.
-Я поїду з тобою.
-Ти серйозно?

Я здивована бажанням Артура. 
Він хоче познайомитись з моєю сім'єю?
Дивлюся на нього і чоловік, сміючись, навалюється на мене зверху.

-Серйозніше нікуди.
    ***
-Мамочко, привіт.
-Привіт люба. Я теж хотіла зателефонувати тобі. - чую в голосі мами занепокоєння.
-Щось трапилося?
-Ні-ні... Ти сьогодні приїдеш?
-Звичайно, я вже збираюся.
-Я хотіла зустріти тебе на вокзалі.
-Мам, я приїду не автобусом.
-Чому?
-Я буду не одна.

Декілька секунд мама просто мовчить і я не розумію. 
Чи вона в шоці, що я не одна буду, чи хоче щось сказати...

-Мамо, все гаразд?
-Тоді давай зустрінемося біля лікарні. Я буду чекати тебе.
-Та що відбувається?
-Я тобі там поясню. Подзвони, коли будеш ... Будете вже близько.

Мама скидає виклик і зараз я просто не знаю, про що думати. 
Знову з Дімою погано?
Чому у лікарні?
Чи може з батьком щось?

Всю дорогу я не знаходила собі місця. Не могла спокійно сидіти в машині і слова Артура про те, що все буде добре, зовсім не діяли.

-Мамо, ми майже на місці. - я зателефонувала, коли до місця зустрічі залишалося не більше як п'ять хвилин.

-Добре.

Ледве дочекалася, поки Артур припаркує машину і побігла до матері, що стоїть біля лавки.

-Що трапилося?! Дімка?!
-Заспокойся. Видихни. Все гаразд.
-Де Діма?
Дивлюся на всі боки, але ніде не бачу брата.

-Він удома. З Толею.... Тобто, з Анатолієм Борисовичем...
-З лікарем?

Тільки тепер до мене нарешті доходить, чому мама хотіла зустріти мене.

-Значить, ви разом? – питаю вже спокійно.
-Ми переїхали до нього. Вже декілька днів.
-Але чому ти мені не казала?
-Я хотіла сказати все не телефоном. Та й батько... - мама опускає голову...
-Як він?
-Посварилися сильно, коли я сказала що йду. Але я сусідці зателефонувала позавчора, а вона каже – п'є, як і пив. Не думаю, що він помітив нашу відсутність.

Обіймаю маму і цілую в щоку.
Я дуже рада, що мама наважилася змінити своє життя. І життя Дімки.

-А з ким це ти приїхала?

І тут я згадую, що залишила Артура в машині і різко повертаюся. 
Чоловік стоїть спершись на автомобіль і посміхається.

-Йдемо, я вас познайомлю.- говорю мамі і беру її під руку.

-Доброго дня. Я Артур – наречений вашої дочки.

Що? Наречений?! З яких пір?

-Доброго дня. Мене звуть Ніна Генадіївна. Мені дуже приємно. 
Доню, що ж ти нічого не сказала? - штовхає мене в бік жінка.

Я дивлюся на Артура, а він просто усміхається ширше. 
Навіщо він це сказав?
Що він цим хоче досягти?