Читати книгу - "Незамінна для нього, Меланія Арт"

– Вибач, що перебиваю, – не втрималась. – Хочу уточнити, тобто з вітчимом в тебе гарні стосунки?

– Так, – тепло посміхнувся у відповідь, – він мені тоді був скоріше другом, ніж вітчимом, та й зараз так і залишається. Так от, – продовжив розповідь, – я залишився в Україні і повністю занурився в навчання. Вже на другому курсі я почав отримувати підвищену стипендію, але невеликі підробітки так і не кинув. Це допомагало мені відчувати себе комфортно у фінансовому плані. 
   На четвертому курсі в мене почав викладати один дуже крутий у професійному, але противний у людському плані викладач. Я з ним постійно сварився і мало не зі скандалами доводив свої думки, які він не хотів сприймати серйозно. Чесно, я думав, що ніколи не складу екзамен з його дисципліни, але все вийшло зовсім по-іншому. Він не тільки неочікувано поставив автомат, але й сказав, що я найкращий студент на його практиці, адже ніколи не прогинався під тиском і грамотно доводив свою правоту. Уявляєш, він сказав, що поважає мене і вважає, що в мене велике майбутнє, – я тільки посміхнулась і кивнула у відповідь, адже не хотіла переривати його вдруге.
   – Після випуску я намагався влаштуватися фінансистом у різні компанії, але мені повально відмовляли, мовляв, наберешся досвіду – приходь, а поки іди з Богом. Тоді я плюнув на все і влаштувався простим кур’єром в транспортну компанію. Платили не дуже, звісно, але краще, ніж нічого. Так пройшло близько двох років. А потім сталося те, що змінило моє життя. 
   Одного разу мені доручили доставити важливі документи в одну відому фірму. Звичайна справа, здавалося б, але на місці мене зустрів Віталій Олександрович. Це той самий викладач, що витріпав мені всі нерви на четвертому курсі. Я здивувався, але сильно акцентувати на цьому не став. А от він не приховував свого обурення, коли зрозумів, що я простий кур’єр. Забрав мене до себе в кабінет і довго-довго лаяв, що я так нахабно розтрачую свій талант. Коротше, коли він виговорився, то запропонував мені працювати у його відділі. Як ти вже зрозуміла, ця рокова зустріч відбулася саме в “STARS Up”.
    Перших пів року я був класичним “хлопчиком-побігайчиком”. Те зроби, туди віднеси, але однаково я набирався досвіду і вивчав компанію зсередини. Місяць за місяцем, рік за роком я будував собі репутацію серйозного фінансового аналітика. Я робив прогнози для потенційних проєктів і майже ніколи не помилявся. Віталій Олександрович став для мене справжнім наставником та прикладом. Він був керівником відділу, але через три роки вирішив піти на пенсію. На своє місце він одразу порекомендував мене. Так я перший раз серйозно піднявся по кар’єрних сходинках. 
   Далі знову почалась робота, робота і ще раз робота. Я був першим в офісі і йшов останнім, ніколи не відмовлявся від додаткової роботи. Було так, що іноді я світу білого не бачив, але мені було важливо не спаплюжити довіру наставника. В такому темпі пройшло ще п’ять довгих років. Я вже впевнено стояв на ногах, мав достатньо коштів для безбідного життя, став справжнім професіоналом і як фінансист, і як керівник. І тут в один момент виявилось, що директор компанії наробив багато поганих речей, які довго і нудно пояснювати. Головне, що вони призвели до нереальних збитків для “STARS Up”. Його звільнили і взяли під слідство. Там взагалі тоді дуже багато робітників були ув’язані в махінації. 
   Акціонери намагалися тримати все в таємниці, щоб не втратити свій вплив у нашій сфері, але терміново треба було ставити нового керівника. Спочатку думали запросити якогось кризового менеджера, але потім вирішили поставити “когось зі своїх”. Неочікувано в список кандидатів потрапив і я.
   Нам дали тиждень на розробку плану, що дозволить вивести компанію зі скрутного становища. Логіка проста – чий їм більше сподобається, того й затвердять. У прорахуванні ризиків і майбутніх прибутків мені не було рівних, тому я розробив ідеальний варіант розв'язання всіх проблем. Моїм проєктом стала “Елла” – нова зірка, що буде фінансуватися інвесторською компанією. А інші ж навпаки пропонували закрити деякі проєкти, щоб знизити витрати. Непогано, але це тимчасове рішення, яке лиш відтермінує неминуче банкрутство. Це розумів я, а також розуміли акціонери. Отож мій план став виграшним, а мене призначили директором. А далі ти й сама все знаєш  вже. От і вся історія. Ніякого казкового “блату”, а лише наполегливе бажання досягти чогось у житті та трішки везіння, останнє, до речі, останнім часом мене вперто ігнорує.

Розповідь Марка дуже мене вразила. Я завжди поважала людей, які ось так “вибиваються в люди”. 

– Вау! Я навіть не знаю, що сказати тобі, – в мене багато чого крутилося на язиці, але я не могла впорядкувати свої думки. – Ти пройшов такий важкий шлях, але залишився простою та відкритою людиною. При цьому, ти ось зараз взагалі не жалівся на несправедливість долі, а просто приймав всі випробування життя, це варте поваги.

– Не ідеалізуй мене, Еллі, – гірко всміхнувся мені у відповідь чоловік. – Повір, бували моменти, і коли я проклинав все на світі, і коли хотів все кинути. 

– Але ж не кинув. Це найголовніше. Я тепер ще більше радію, що погодилась допомогти з нашою невеликою аферою.

– А я як радію, ти б тільки знала, – нарешті до Марка повернувся хороший настрій. – Можливо, ти врятувала мою кар’єру, я дійсно твій боржник.

– Не вигадуй, ти взагалі врятував мені життя, якщо не забув.

– Не забув, – в його очах з’явився холод, а руки миттєво аж в кулаки стиснув. Ой, дарма я цю тему згадала. 

– Коротше, зійдімося на тому, що ми просто вчасно з’явились в житті один одного, – швидко повернула розмову в інше річище.

– Дуже вчасно, Еллі, – Марк помітно розслабився, а потім продовжив. – Я тобі тут цілу біографію виклав, а тепер твоя черга.