Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Артур 

Приїжджаю у нічний клуб, де за словами одного знайомого знаходиться Вадим. Вриваюсь туди і зношу все на своєму шляху.

Помічаю його у компанії якихось дівчат. Напевно, як завжди "купає" їх у своїй брехні. Підходжу до нього, але він мене не помічає. А ось його співрозмовниці, дивляться і посміхаються. Тоді він обертається і з якимось здивуванням і страхом дивиться.

Вадим зривається і хоче втекти, але з іншого боку з'являється Арс. Він хоче бігти до дверей, та й там йому перегороджує шлях Макс. Це той новий знайомий, який повідомив мене про цю "знахідку". Вадим задкує, але нема куди тікати. Хапаю його за плечі і веду надвір. Арс з Максом ідуть поруч. Коли ми відходимо далі від клубу у більш темне і тихіше місце, Вадим виривається і "гарчить" до мене.

 - Чого тобі треба?!

 - Ти знаєш, що мені треба. Правду! 

 - Ти що, перепив?! Яку правду? 

Вдає, що не розуміє. Не витримую і б'ю його в обличчя. Він спльовує кров з розбитої губи і починає сміятись, як не нормальний. 

 - Ти що, хворий?!

Кажу до нього.

 - Ти досі не можеш зрозуміти, що вам з Настею не бути разом?

 - І чому ж? Бо ти, так сказав? 

 - Ні, бо вона ніколи не зізнається матері!

 - А ти звідки знаєш?

 - Я багато чого знаю. Думаєш, чому вона так боїться? 

Хапаю його за груди і кричу.

 - Забуть про Настю! І не думай її чіпати! Інакше, я тебе "знищу"!

 - А мені більше не треба, вона виконала свою угоду. 

 - Що ти верзеш, яку угоду?!

 - Ти я бачу, не все знаєш. У нас з Настею була домовленість, а про що саме, сам в неї спитай.

Арс не витримує і кидається до Вадима. Бере його за груди.

 - Що ти зробив з Наткою? Я так і думав, що щось тут не так. Кажи!

Серед усіх трьох, лише Макс зараз думає адекватно, тому нас перебиває. 

 - Хлопці, нехай спершу все розповість, а тоді розберемося з ним.

 - Ти так просто не викрутишся! Скажи мені правду, інакше пошкодуєш!

Ричу на нього, як "звір". Хапаю за груди, але він мене дивує. 

 - Гаразд, гаразд... Бачу, що ти не нормальний сьогодні. Я розкажу тобі правду. Все одно ти вже нічого не зміниш. А правда буде тебе "гризти", постійно. 

 - Досить базікати! Кажи!

 - Це я змусив Настю, з тобою порвати.

 - Що?! Як? Ах, ти ж... 

Кидаюсь на Вадима, але Арс мене відриває від нього.

 - Артур, нехай він розкаже.

 - Добре, що хоча би ти, адекватний.

Я знову рвуся до нього, але Макс допомагає Арсу мене зупинити. 

 - Артур, заспокойся! Інакше, ти від нього правди не дізнаєшся.

 - А може, він і зараз бреше! Від цього гада, всього можна чекати.

 - Полегше друже. Бо я можу передумати.

 - Я тебе передумаю! Добре хлопці відпустіть, я спокійний, правда. Хай вже говорить. 

Тоді Вадим розслабляється і задоволено розвалюється на мурові, біля клубу.

 - Так ось, це я її змусив. Тоді після сутички, біля універу. Настя не побігла за мною, а пішла на зустріч з матір'ю. Вона тоді теж про все, тільки дізналася. В той самий день, що й ти і дуже засмутилася. А я випадково, опинився в тому кафе.

Зжимаю кулаки, але стримуюсь, а він продовжує.

 - Коли почув, що ви станете звединими, то вирішив цим скористатися. А Настя, після розмови з мамою, була якась бліда і пішла одна в туалет. Там я її і перестрів. Думав, що нічого не вийде. Вона мене после і скаже, що це не привід від тебе відмовлятися...

Від його слів стає боляче, щось "пече" у грудях. Він задоволено посміхається. Бачу, як насолоджується моєю реакцією. Ніби смакує те, як серце зжимається. 

" Чому я одразу не здогадався, що це його рук справа? "

Далі він продовжує, чим перебиває мої думки.

 - Коли побачив її зляканий погляд. То зрозумів, що правильно на нею "давлю".

 - С*ка!

Тут він зривається і кричить.

 - Хочеш сказати, що я вчинив погано?! Я хоча би не намагався затягти твою дівчину у ліжко!

 - Я повторював тобі сотню разів і ще раз кажу! Що нікого не затягував у ліжко, та я навіть не знав, що ви зустрічаєтесь! Вона сама все спланувала!

 - Ну авжеж.

Не витримую і знову хапаю його за груди.

 - Вона була, ще тим стервом! Відтепер не смій, навіть на крок до Насті підходити! А то, пошкодуєш! Я тобі, це гарантую!

У нашу бесіду вривається Арс.

 - Ну і паскуда ж ти, Вадим! Я тебе, ще з Наткою знайомив. Якби я знав... Вибач Артур. 

В цю мить розумію, що Настю хотіли звести з Вадимом. Від цього, ком у горлі. До того я думав, що він сам до неї чіплявся. Я то звісно розумію, що Арс не знав, який він насправді. Але легше від того не стає. Одна тільки думка, що Настя могла бути з ним, заставляє мою кров "закіпати". Бачу його єхидне обличчя, не витримую і врізаю у його фізіономію.

 - За що, я ж тобі все розповів?!

Здивовано витріщив на мене очі. 

 - А це не за те, що розповів, а за те, що зробив! А тепер пішов нахер звідси, щоб я тебе більше не бачив! Краще їдь з цього міста. Інакше, тобі тут спокою не буде. А після того, коли я про все дізнався, так взагалі!

Він зникає. Сподіваюсь, більше його не побачу. Інакше, якщо він хоч на крок наблизиться до Насті, я його в "порох зітру". 

Арс мене стукає по плечі.

 - Правильно Артур. Знаєш, Натка мені нічого про Вадима не казала. Дивно... Раніше ніколи такого не було. Можливо, Лінка знає. Треба буде з нею поговорити.

Далі не слухаю, бо думаю про Настю. Про те, як вона переживала і що відчувала. 

" Бідна моя... Чому ж ти мені, нічого не сказала? Я би його... " 

До нас підходить Макс. 

 - Ну ви хлопці і даєте...

Ми розходимось, а я направляюсь додому. До нашого з Настею дому. Від цього, стає тепло на душі.

Тепер буде інакше. Я зроблю все для того, щоб ми були разом...

Дорогі мої, я вже з вами... 

Дякую усім, хто ще зі мною... 

Ви моє натхнення)