Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Злато, підйом, — хтось не дуже лагідно шарпав мене по плечу. — Прокидайся, спляча красуне, купа справ.
Очі відкривати зовсім не хотілося. Під м'якою ковдрою було так тепло, затишно… але ж я вчора заснула у вітальні на незручному дивані. Це я точно пам'ятаю. Мене перенесли на ліжко? Потягнувшись, я спробувала підвестися, але відчула жахливий тиск у скронях і застогнала. Голова просто розколювалася навпіл від пульсуючого болю. Яскраві картинки вчорашньої ночі миттєво спалахнули в моїй пам'яті. Яка ганьба...
Адже я сама полізла до Діми цілуватися. Уявляю, що колишній про мене подумав. Він мене кинув, не пояснивши, а я, незважаючи ні на що, лишень не почала з ним кохатися в тому душі. Господи, зовсім ніякої гордості не лишилося. Сьогодні все виглядало зовсім по-іншому. І той злощасний поцілунок викликав у мене єдине почуття. Почуття максимального сорому. Сподіваюся, що це наслідки стресу, а не відсутності мозку.
— Випий, полегшає.
Насилу я відкрила очі і натрапила на пильний погляд Міші. Він тут постійно вештається, чи що? Швидко озирнулася і зрозуміла, що я в спальні Діми, в одній нижній білизні. Все ж таки мене перенесли, і мені це не здалося.
Я міцно притиснула до себе ковдру, щоб, не дай Боже, Міша не побачив нічого зайвого. Помічник лише демонстративно закотив очі на цей жест і простягнув мені на долоні дві маленькі пігулки.
— Що це? — прохрипіла, як зламана рація. Від сухості язик прилип до піднебіння і відмовлявся повертатися до нормального стану. Святі макарони! Я ж ще вчора горілки залпом випила.
М-да, Злато, полонянка так і має себе поводити. От точнісінько так. Не проситися додому і не шукати собі зайвих проблем, а максимально ганьбитися і наражатися. Так тримати. Так ти швидше повернешся до сестри і сина.
— Знеболююче, — насмішливо пояснив Міша, перериваючи мої внутрішні докори, — швидко позбавить від похмілля, бо ти ще той алкоголік. Відключитися після ста грамів горілки — це ще треба вміти.
— Я не з власної волі напилася. Хтось мене змусив, — гнівно нагадала хлопцеві і швидко проковтнула пігулки. На відміну від Міші, я не могла похвалитися гарним настроєм. Хотілося провалитися крізь землю або згоріти від сорому за свою поведінку, але й терпіти його шпильки я не могла.
— Нумо, приводь себе до ладу і поїхали, одяг в душовій, — не звертаючи уваги на моє невдоволення, Миша закрокував на вихід. — За десять хвилин спускайся в хол. І не раджу затримуватися. Діма й так вже на нас зачекався.
— Що, куди? А де він? — випалила, міцно притискаючи до себе ковдру. Після сну я ще погано мислила.
— У весільному салоні.
— Навіщо?
— Злат, — Міша докірливо похитав головою, ніби я нетямуща дитина і питаю очевидне, — у вас взагалі-то весілля за два тижні, якщо ти забула. Потрібно підготуватись.
— Ти зараз серйозно? Яке весілля? Це ж фальш. Фікція. Ми не одружуватимемося насправді.
— Злато, — Міша важко зітхнув, — я розумію, що ти блондинка і до тебе дуже важко доходить, але одружишся ти з Дімою офіційно. Хочеш ти цього чи ні. Запізно давати задню. Раніше треба було думати, коли зі своєю недоумкуватою подругою в лісі бігали, бандитів шукали.
От і догралася. Я ледь не завила з відчаю. Мені не повернутися додому. Навіть немає сенсу просити Діму про це. Значить, треба тікати. І ця поїздка підходить якнайкраще. Місто, багатолюдне місце, я з легкістю зможу сховатися в натовпі.
— Злато, навіть не думай, — ніби прочитавши мої думки, Міша гнівно попередив. — Не шукай собі пригод на задницю. Не буду казати за Діму, але Цеглина так просто цього не пробачить.
Хотілося сказати щось уїдливе у відповідь, але я згадала, як колишній вчора побився з Цеглиною.
— Діма хоч цілий? — голос мимоволі затремтів від хвилювання. Я ж так і не встигла зашити його поріз.
Ідіотка!
Подумки осмикнула себе. Мені не за колишнього потрібно турбуватися, а за рідних, які залишилися одні, в невіданні про те, що зі мною.
— Не те слово цілий, — помітивши мою реакцію, поблажливо кинув Міша. — Вони з Цеглиною до ранку пиячили на знак примирення.
— А як же його рана? — все ж таки вирвалося в мене.
— Я зашив. Не так сексуально, як ти в душі, але теж нічого так вийшло, — Міша підморгнув мені і, давлячись від сміху, вийшов зі спальні.
— Та що ти собі... — проковтнула своє невдоволення і, не вагаючись ні секунди, схопилася на ноги. Вже й Міша наді мною сміявся. Щоки побагровіли від сорому, і я прудко кинулася в душову.
Годі себе жаліти! Треба тікати. Тікати якнайдалі від всього цього світу. Цього бруду... і Діми. Ніц йому не буде за брехню. Трохи потовчеться з Цеглиною і знову нап'ються. Їм, як я зрозуміла, не вперше таке.
Вмилася, заплела вільну косу, швидко вдягнула знайдену сукню і розгублено застигла. Приталена одежина ледве прикривала мені дупу. А ще коротше не можна було купити? Ні, так йти не можна. Я повернулася до спальні.
Позичу щось з гардеробу колишнього.
Дістала його ідеально випрасовану сорочку і зав'язала на талії, замість накидки. Задоволено гмикнула. Ну ось, інша справа. І бігти буде зручніше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блогерка для бандита, Джулія Рейвен», після закриття браузера.