Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

- Звідки ти знаєш моє ім'я? - пролунало з його вуст дивне запитання, що змусило мій мозок зависнути.

Що за маячня? Він мене не впізнавав. Для нього я була незнайомкою, яка до того ж не особливо йому подобалася.

- Ти зараз серйозно?! - нервово усміхнулася я, - Дрого, я Анна. Ти що мене забув? Або... не впізнав...

- А повинен був? - він гордовито здивовано підняв одну брову, - Мене не цікавить твоє ім'я. Як ти дізналася моє, я питаю?

- Я не розумію..., - це що така величезна таємниця?

Але з іншого боку до мене раптом дійшло, що всі його реально називали тільки "спадкоємцем". І жодного разу на ім'я. Що за прикол такий? І що взагалі відбувається? Це він і не він одночасно. У голові примарно виникло неймовірне припущення, яке ще не до кінця оформилося та віртуозно вислизало.

- Очікувано, - усміхнувся він, роблячи рух у мій бік і вже порушуючи мій особистий простір, - Але тобі доведеться напружитися і відповісти на моє запитання, доки я не втратив терпіння. Повір, тоді перебування в підвалі здасться тобі безтурботним відпочинком.

Тихо, спокійно, незворушно. Впізнаю свого Дрого і починаю розуміти, що відбувається. Я не просто перенеслася в інший світ - я потрапила в минуле, де Дрого мене ще не знав. Ще до того, як він покинув свій рідний світ. Ще до того, як я потрапила в Гродос. І мене мучать "смутні сумніви", що минулий Дрого, м'яко кажучи, не любив людей. І все ще чекає від мене чіткої відповіді. Пипець підкрався непомітно! Опускаю голову, знову утикаючись поглядом у підлогу.

- Я... чула якось... як хтось... не пам'ятаю хто... так тебе назвав... от і... якось так, - більш незрозумілої відповіді й не придумаєш!

- Моє ім'я відоме лише певному колу Волхів. Дуже вузькому, - Дрого простягає руку і, обхопивши вказівним і великим пальцем моє підборіддя, піднімає його, змушуючи знову зустрітися з ним поглядом. Нахиляється дуже близько і за кілька сантиметрів від моїх губ шепоче, - Я відчуваю твою брехню, людино. Тож спробуй ще раз.

Втрачаю себе. Його дотик обпікає. Мої губи відкриваються. Я починаю шумно дихати. Реакція на нього незмінна. Серце вилітає з грудей. Ноги стають ватяні. Судорожно ковтаю. І мовчу. Мені нічого сказати. Та й не до того зараз. Дивно, що він не реагує на мене як на жінку, в той час, коли я палаю від одного лише його дотику. Між ніг відчайдушно пульсує і стає до непристойності мокро. Як вчасно, блін!

Моя реакція не залишається непоміченою. Ніздрі Дрого починають тріпотіти. Відчув запах мого збудження? З його можливостями я не здивуюся! Зіниці навпроти розширюються, заповнюючи майже всю райдужку. Обличчя всього лише на мить заволікається замішанням, але я встигаю вловити цю скупу емоцію. Невже він не такий байдужий, як показує?

Відпускає мене та робить крок назад.