Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

  Його ніжні дотики збуджували, пробуджуючи у ній ще сильніший спалах пристрасті. Він спустив з її плеч петельки розової сукні, яка впала на підлогу оголив красу її тіла. А вона скинула з нього футболку торкаючись своїми долонями до його міцних м’язів.

-Ти так спокусливо виглядаєш, що я ніби втрачаю розум коли дивлюся на тебе,- сказав їй Денис опустившись разом з нею на ліжко,- кохаю тебе.

  Єва цілком віддалася насолоді у його обіймах, вигинаючись під ним ще сильніш охопивши руками, вдавлюючи свої нігті у його спину. Щомиті його натиск наростав і нічого їм не заважало поринути у забуття найвищої насолоди…

-Ми повинні зробити над собою зусилля і підвестися з цього ліжка,- сказав Денис вже потім обіймаючи Єву і ніжно ніби щось малюючи водив своїми пальцями по її оголеному стегну,- Леся з Антоном напевне вже нас чекають на пляжі.

-Не думаю, а в тім можливо вони вже і купаються. А ще хочеться їсти, тому встаємо,- і вона швидко вислизнула з його обіймів та встала з ліжка,- підводься швидше, бо на нас чекають не тільки друзі, а й океан. Ден я вперше у своєму житті буду купатися в океані. Зараз я миттю одягну купальник і ми йдемо. Ну, чому ти не встаєш?

-Я б не проти провалятися у ліжку, але заради того щоб ти покупалася в океані я встаю…

  Залишку дня друзі провели на березі океану, а також у його водах. Вже на вечір вони виснажено повернулися до своїх номерів і відразу полягали спати. Прокидатися вранці зовсім не хотілося, а тим більше вставати з ліжка. Та будильник знову і знову дзвенів нагадуючи про те, що вже через годину має відбутися зустріч з Джоном.

-А можна, я не піду?- з просоння запитала Єва в Дениса, який вже підвівся з ліжка.

-Звичайно, ти можеш не йти, але тоді ти втратиш можливість смачно поїсти,- відповів Ден підійшовши до вікна,- сьогодні океан не такий спокійний як учора. Хвилі роблять видовище казковим. Ти і Леся можете поївши кудись сходити, а я з Антоном залишимося з цим Джоном і обговоримо деталі угоди. Зізнаюся тобі, що я на якусь мить забув, що приїхав сюди не відпочивати, а працювати.  

-Звісно, що така обстановка дуже розслабляє і про роботу не хочеться взагалі думати,- погодилася з ним Єва потягнувшись у ліжку проганяючи останні краплі сонливості,- але для мене і Лесі це як відпочинок і пізнання чогось нового. Дякую, що взяв мене з собою.

-Це не мені дякуй, а Антонові, бо те, що ми тут всі разом це його заслуга,- зізнався Денис,- я то особисто не прихильник поєднувати відпочинок та роботу. Бо якось не туди і не сюди, не можеш конкретно на чомусь зосередитися. Але скаржитися не буду.

-А може тобі і сподобається таке поєднання,- відповіла йому Єва підійшовши до Дениса та обійнявши його,- і тоді хто знає, можливо у майбутньому будемо і на далі разом їздити у такі то поїздки.

  Прийнявши душ та одягнувшись Денис з Євою вийшли до коридору і саме тоді Антон з Лесею теж вийшли з свого номеру.

-Доброго ранку, точніше доброго дня,- привітався Антон,- зараз всі дружно йдемо до ресторану, бо Джон вже телефонував і сказав що чекає на нас там і готовий до знайомства.

-Документи ти всі взяв?- уточнив Денис.- Чи ти їх напевне взагалі не брав, бо не бачу папки у твоїх руках.

-Джон сказав, що сьогодні тільки познайомимося, а вже завтра перейдемо до ділової частини в одному з номерів готелю,- повідомив Антон,- отож сьогодні ми ще відпочиваємо.

-А мене це й радує,- Леся виглядала бадьоро,- не варто забувати, що у таких місцях відпочинок повинен переважати.

-Це для нас з тобою відпочинок, а для наших хлопців це ділова поїздка,- заперечила їй Єва, яка теж вже збадьорилася.

  Зайшовши до ресторану під відкритим небом, який знаходився у другій частині готелю ніхто відразу і не помітив за яким столиком на них очікував Джон. Всіх збентежив запах шашлику в перемішку з іншими стравами. Шум океану та веселі розмови відвідувачів відволікала від серйозності і Антон продовжував веселити друзів жартами.

-Антон, а ти знаєш, як Джон виглядає?- на відміну від нього Дениса переповнювало якесь дивне відчуття.

-Без поняття, але для цього є офіціанти…

-Доброго дня,- до них підійшов офіціант,- на вас чекають, будь ласка, йдіть за мною.

  Та за столиком сидів не тільки Джон, а ще якась дівчина і…

-Тату???- Денис не міг повірити своїм очам.

-Максим Вікторович???- Антон заплющив очі, а потім розплющив переконуючись, що йому не ввижається.- Ви живі???