Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

443
0
03.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій недолугий бос" автора Ксенія Стрілець. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 77
Перейти на сторінку:

– Тоді виходить, що це скоріше, через Вас ми тут застрягли, а не через мене, бо я можу залишити цей будинок хоч зараз, – показово складаю руки на грудях.

– Якби не Ви, зі своїми нічними пригодами, нової зустрічі, а отже і розмови з ним, можна було б уникнути і я був би на пів дорозі додому, де у мене купа справ. Ваша вечірка коштувала мені часу, – не здається Коваленко.

– У мене теж купа справ, але я тут заради Вас і Вашого контракту.

– Ви тут заради грошей, які я вже заплатив, щоб Ви вирішили свої проблеми. А те, як легко Ви погодились тут залишитись, свідчить лише про те, наскільки Ви безвідповідальні, раз замість підготовки до відкриття школи вирішили позасмагати, – соває руки в кишені й злегка кривить губи, задоволений своїми словами. 

А це вже б’є боляче.

– Йдіть до біса, – змахую рукою у бік воріт і тим самим закінчую розмову. – І скатертю вам туди доріжка, – розвертаюсь й покидаю наш дружній захід.

Нехай котиться під три чорти зі своїми претензіями. Так, я завинила, але не настільки, щоб розмовляти зі мною подібним тоном. Ну так, випадково завернула серед ночі до маєтку італійця, але ж я не просила його приїздити, сам приперся, поставивши себе у незручне становище, а тепер хоче зробити з мене винну. Не вийде.

В маєтку крім нас залишились лише кухар, який приготує нам “все що душа забажає” та водій, який відвезе нас “хоч на північний полюс”, одним словом, відпочивайте і не переймайтеся дрібницями. Але ж ні, Денис Вікторович кругом шукає негатив, навіть якщо його там і немає. Невже він працює двадцять чотири на сім, що не може викроїти у своєму графіку один зайвий день на відпочинок? А якби це був форс-мажор іншого походження, страйкування чи стихійне лихо, він би теж мене звинувачував? Чи на торнадо не так цікаво кричати?

Коли перед очима знову з'являється фотографія господаря будинку в обіймах дівчат, ловлю себе на тому, що пішла на друге коло. Я обійшла весь будинок, милуючись видом з вікон, де з одного боку простягається вид на квітучий сад, а з іншого – на річку, роздивилась всі фотографії, що висіли на стінах та стояли на столиках у білих рамках. І майже на всіх фотографіях італієць був з онучками, лише на деяких можна було зустріти Ноелію та Гільєрмо. Навіть в кабінеті, в який я теж зазирнула, не було жодного натяку на будь-які дипломи та фото зі знаменитостями, які зазвичай вішають в робочому просторі, щоб похизуватись перед партнерами та друзями. Тільки родина. 

Тому не можу не дивуватись, як можна було залишити двох незнайомих людей у своєму сімейному будинку, де відпочиває твоя родина, де зберігаються цінності та спогади. Дивний цей Коста, та це не моя проблема. Коваленко доведеться з ним працювати, а мені лише б день пережити і щоб скоротати його, треба вибратись з цього будинку. Без своїх речей я навіть в басейні поплавати не можу, та й переодягтись не завадить.

– Куди Ви знову зібрались? – лунає позаду, коли я вже майже втекла. Ну як майже? Лише встигла спуститись зі сходів в напрямку автівки. 

– Ви мені більше на бос, і я не збираюсь перед вами звітувати, – кажу не обертаючись і не зупиняючись.

– А я і не був Вашим босом, лише разово заплатив за послуги, –

Він правий, я сама вирішила називати його так у своїй голові, але чому у його словах я чую подвійний підтекст і відчуваю себе якоюсь дешевкою.

– Тим паче, – берусь за ручку, щоб відкрити дверцята автівки, але рука Коваленка перешкоджає мені.

– Я все ж таки хочу дізнатись, куди Ви зібрались, як мінімум для того, щоб потім знати звідки Вас забирати.

Ха-ха, теж мені жартівник.

– Ще раз повторюю, я не просила вас приїздити сюди.

– Пізно, я вже тут, – з викликом дивиться мені у вічі та навіть не думає прибирати руку.

– Готель, – кажу здаючись, бо інакше він не відчепиться. – Я їду до готелю, щоб забрати свої речі. Задоволені?

– Чудово, я з Вами. Мені теж треба забрати валізу, – швидко прибирає руку, звільняючи мені шлях і не встигаю я й оком кліпнути, як він сідає з іншого боку.

Чому я живу не у фантастичному світі, і не можу телепортуватись? Тоді б мені не довелося їхати з ним в одній машині.  

1 ... 41 42 43 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"