Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Будинок не для щастя, Олександра Малінкова 📚 - Українською

Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

91
0
08.06.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будинок не для щастя" автора Олександра Малінкова. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 48
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 32

      Аліна.

      Ніка провела поглядом хлопців, які зникли за рогом.

- Хто це? - Поцікавилася у сестрички.

- М-м? - Вона розгублено поглянула в мій бік.

- Та так, - відмахнулася, - просто старі знайомі. Ходімо додому!

       Ми з Артом перезирнулися. 

       Вже вдома Ніка майже одразу зникла у свої кімнаті з телефоном, а я з Артом лишилися наодинці.

- Треба обробити твою подряпину, вона досить глибока, - тихо говорю йому, і він слухняно сідає на кухонний стілець.

      Дістаю аптечку, перебираючи вміст. Ось! Підходить! Відкручую перекис водню та змочую ним бавовняний спонж.

      Арт виглядає втомленим і водночас милим, як такий собі великий ведмідь Тедді. Прибираю волосся, яке впало на його чоло. Торкаюся кінчиками пальців до його підборіддя. Його очі заплющені ледь-ледь тремтять від моїх легких дотиків до його бороди.

- Підніми голову. - Прошу.

       Виконує і наші погляди зустрічаються. Геть забуваю, що мала робити, бо відразу потопаю в його очах. 

- Я не спав з Катею, ні тоді ні будь-коли! - Неочікувано промовляє і його одкровення лунає неначе грім.

     Спробувала відвернутися, та він зловив мене своїми величезними й сильними руками і я опинилася затиснутою в їх колі поміж його широко розставлених ніг.

- Мені прикро, що ти повірила того вечора в її гру! - Його очі, такі щирі, аж до болю, до мурах. - Я навіть пальцем її не торкався. Просто вивів, щоб вона не влаштовувала спектакль.

- Вибач за недовіру! - Тихо промовляю й обережно намагаюся обробити рану. Треба ж хоч чимось зайняти руки, бо бажання запустити свої пальці в його гриву, занадто сильне. 

       Його тепла рука опиняється на моєму зап’ястку, пальці обережно стискаються тягне на себе й цілує мою долоню. Притискає мої холодні пальці до своєї щоки. Здається, що всередині одночасно злітає хмара мерехтливих метеликів, голова починає паморочитися.

- Досить вже бігати від мене, Алю! Досить вдавати байдужість!

- Я спробую! - Шепочу пересохлими губами, відчуваючи як в цей відповідальний момент бракує кисню, бо просто забуваю дихати.

- Вибач, що вплутала тебе в історію з колишнім! Мені прикро, що збрехала рідним! 

- Добре хоч тобі на думку прийшло моє ім'я, а не якогось Лунтіка. - Нарешті він посміхнувся.

       А я не можу забути про те, що сьогодні сталося. Як добре, що все нормально закінчилося. Як і те, що він опинився цього вечора вчасно поряд, наче мій особистий Янгол-охоронець. Перешкодив тій погані Іллі в його намірах щодо мене. Хто знає чим могла закінчитися для мене ця вечірка. Адже його дружки чогось же огиналися поряд! І це точно не випадковість! Бо чатували озброєні! Їх не прийшлося вмовляти чи кликати! 

       Аж моторошно!

- Чого ще не спите? - Поцікавилася Нікуся, яка тихо зайшла до кухні в нічній піжамі та пухнастих капцях. 

       Вона поцупила  яблуко й всілася на стільці навпроти нас.

- Ось звідки в Аліни піжама з кониками! - Широко посміхнувся Арт.

- З єдинорогами! - Виправила його.

- А що не так? - Ніка поглянула на нас обох! - Класна піжама. - Знизала плечима й знову відкусила. 

       Насправді, дуже вдячна сестрі за те, що з'явилася в цю мить. Навіть не серджуся, що зруйнувала своєю появою такий зворушливий момент. Впевнена! Ми до нього ще повернемося, але вже зовсім при інших обставинах і в іншому місці. Вперше хочеться додому. В мій, вірніше вже НАШ спільний будинок. 

- Ходімо Нікусю! - Прибрала аптечку й потягнула її за руку.

- А Арт? - Здивовано запитала.

- Артові треба сьогодні нормально відпочити, бо до ранку лишилося вже не так і багато часу! - Відповіла на її питання. 

      А на що вона чекає, що я розділю з ним одне ліжко? Звичайно, я припускаю такий варіант теж. Збрешу, якщо скажу зворотнє. Так, я думаю про нього! Страшенно багато! І вже не як про впертого нахабного здорованя! І давно не боюся! І тим більше не збираюся більше провокувати, ну хіба що трішечки… Та якщо це справді станеться, то точно не тут, і тим паче не зараз!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 41 42 43 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будинок не для щастя, Олександра Малінкова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"