Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– Здавайтеся!

Бейта відчула, що от-от заплаче – не через смуток та приниження, а насамперед через величезний відчай, що її охопив. Еблінг Міс смикнув її за рукав.

– Ходімо, юна леді…

Вона рвучко вирвалася зі свого крісла.

– Ходімо, – сказав він, – і візьміть із собою вашого музику. – Пухкі губи вченого зблідли і тремтіли.

– Магніфіко, – тихо сказала Бейта. Блазень увесь зіщулився від жаху. Його погляд осклів.

– Мул, – заволав він. – Мул прийшов за мною!

Він несамовито замахав руками від її дотику. Торан нахилився і зненацька вдарив його кулаком. Магніфіко важко впав, втративши свідомість, і Торан поніс його, мов мішок із картоплею.

Наступного дня потворні чорні бойові кораблі Мула сіли на посадкові майданчики Термінуса. Генерал нападників промчав порожньою головною вулицею Термінус-сіті на чужоземному автомобілі, який їхав, хоч усі атомні автомобілі безпорадно стояли.

Про окупацію було оголошено рівно за двадцять чотири години після того, як Селдон з’явився перед колишніми можновладцями Фундації.

З усіх планет Фундації боролися лише незалежні торгівці, і тепер проти них були кинуті всі сили Мула – завойовника Фундації.

19. Початок пошуків

Притулок, планета, що ліниво й самотньо рухалася у міжгалактичному вакуумі довкола такого ж самотнього сонця, перебувала в облозі.

За строгими військовими параметрами вона безсумнівно була оточена, бо за двадцять парсеків від неї з будь-якого боку розташувалися військові бази Мула. Протягом чотирьох місяців після гучної загибелі Фундації комунікації Притулку були сплюндровані, як павутиння під лезом бритви. Кораблі Притулку тепер приземлялися лише вдома, і планета стала для них єдиною військовою базою.

Та й за іншими ознаками облога була очевидною, бо безпорадність та приреченість вже панували в душах людей, сіючи в них відчай…

Бейта важкою ходою пройшла коридор, розмальований рожевими хвилями, проминувши ряди столів із молочно-білого пластику, і машинально розшукала своє місце. Вона відсунула високий стілець, неуважно відповіла на ледь почуті нею вітання, втомлено потерла запалені очі й узяла меню.

До горла підкотилася відраза від надміру грибних страв, які вважалися на Притулку делікатесами, а їй, з її фундаційними смаками, видавалися неїстівними, та потім почула поруч ридання і підвела голову.

Досі вона мало звертала увагу на Джуді – простацького вигляду кирпату блондинку з байдужим обличчям, що сиділа за столиком збоку від неї. Та зараз Джуді гірко плакала, кусаючи вологий носовичок і здушуючи свої схлипування, аж її обличчя вкрилося червоними плямами. Каптур її безформного протирадіаційного костюма був відкинутий на плечі, а прозорий захисний щиток для обличчя впав у десерт, в якому й продовжував лежати.

Бейта і собі приєдналася до трьох дівчат, які по черзі марно втішали Джуді, плескаючи її по плечах, погладжуючи по голові і щось бурмочучи.

– Що сталося? – пошепки спитала вона.

Одна з них повернулася до Бейти і стримано знизала плечима:

– Не знаю. – Проте зрозумівши недоречність жесту, відвела Бейту вбік. – Гадаю, в неї був важкий день. І вона переймається за чоловіка.

– Він у космічному патрулі?

Бейта доброзичливо простягнула руку до Джуді.

– Чому б тобі не піти додому, Джуді? – Її голос звучав бадьоро і вимогливо порівняно з попередніми лагідними та ненаполегливими вмовляннями.

Джуді підвела ображене обличчя.

– Я вже була на цьому тижні…

– То сходи вдруге, бо якщо ти залишишся на роботі, наступного тижня пролежиш вдома три дні. Тож зараз для тебе піти додому означає виявити патріотизм. Дівчата, хтось із вас працює в її відділі? Тоді подбайте про її картку. А ти, Джуді, краще сходи до вбиральні і приведи себе до ладу. Ну ж бо!

Бейта повернулася на своє місце і знову похмуро взяла меню. Цей настрій – заразний. У такий нервовий час одна заплакана дівчинка здатна зіпсувати настрій цілому відділу.

Вона вибрала якусь огидну страву, натиснула потрібні кнопки біля ліктя і поклала меню назад до ніші.

Висока темнокоса дівчина навпроти неї заговорила:

– Небагато ми зараз можемо вдіяти, крім плачу, еге ж?

Її напрочуд повні губи ледь ворухнулися, і Бейта помітила, що їхні кутики були ретельно нафарбовані, щоб демонструвати оту штучну напівусмішку, що зараз вважалася ознакою вишуканості. Бейта відчула в її словах спробу втертися в довіру і насмішкувато глянула на неї, але поверхня столика посунулася й піднялася разом із їжею. Вона обережно розгорнула столове приладдя і відклала його вбік, доки воно не охолоне.

І спитала:

– Невже тобі більше немає про що думати, Гелло?

– Авжеж є, – відповіла Гелла. – Вона звичним рухом кинула недопалок у маленьку западину, і крихітний вогник спопелив його, перш ніж він упав на дно.

– Наприклад, – продовжила Гелла, зіпершись підборіддям на тонкі, добре доглянуті руки, – гадаю, ми можемо чудово домовитися з Мулом і припинити усе це безглуздя. – Але в мене немає…гм…засобів, щоб швидко втекти звідси, коли Мул візьме владу.

Обличчя Бейти виглядало незворушним. Її голос був безжурним і байдужим.

– У тебе часом немає брата або чоловіка на кораблях?

– Ні. Тим більша до мене довіра. Я не бачу жодного сенсу, щоб інші брати та чоловіки жертвували собою.

– Якщо здатися, то жертви напевно будуть не менші.

– Фундація здалася і живе собі спокійно. А наші чоловіки воюють проти усієї Галактики.

Бейта знизала плечима і лагідно сказала:

– Як на мене, найбільше тебе турбує саме перша обставина. – Вона узялася за свою овочеву страву і з’їла її. Запанувала напружена тиша. Ніхто не зреагував на цинізм Гелли ані словом.

Натиснувши на кнопку, Бейта швидко пішла. Столик відразу став прибраний для наступного відвідувача.

Нова дівчина, яка сиділа за три столики звідти, голосно прошепотіла, звертаючись до Гелли:

– Хто вона?

Рухливі губи Гелли байдуже скривилися.

– Племінниця нашого координатора. А ти хіба не знаєш?

– Справді? – Вона ще раз глянула на Бейту. – А що вона тут робить?

– Працює за конвеєром, як і всі. Хіба не знаєш, що це модно – бути патріоткою? Це неймовірно демократично, що аж блювати хочеться.

– Годі тобі, Гелло, – сказала огрядна дівчина, яка сиділа праворуч. – Вона ще жодного разу не нацькувала на нас свого дядька. Облиш її.

Гелла кинула на сусідку байдужий погляд і запалила ще одну сигарету.

Новенька прислухалася до базікання ясноокої бухгалтерки, яка сиділа навпроти. Та швидко торохтіла:

– …кажуть, вона була у Сховищі – у справжньому Сховищі, розумієте, коли там говорив Селдон. А ще кажуть, що мер так розлютився, що аж піна з рота пішла, і були заворушення, і все таке. Вона втекла звідти ще до того, як Мул приземлився, і це була найбільш приголомшлива втеча з усіх, бо їй довелося пробратися через блокаду. Я здивована,