Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Тепла рідина залила його руки. Це неочікуване тепло так вразило, що він не одразу зауважив, про що каже йому власна шкіра. Потім він опустив очі і побачив масляний блиск крові на своїй долоні.

Позаду нього почувся стукіт гальки по камінню. Норріс обернувся, і волосся стало дибки у нього на голові.

Істота стояла на березі над ним. Її чорний плащ роздмухало вітром, наче велетенські крила. Під каптуром проглядало обличчя Смерті, біле, як кістка. Порожні очі дивилися просто на нього, наче позначали, що його душа буде наступною під час сьогоднішніх жнив, а він буде наступним, на кого упаде її коса.

Норріс застиг від жаху й не зміг би втекти, навіть якби істота напала на нього, навіть якби її лезо вже свистіло в повітрі.

Але раптово вона зникла. А Норріс побачив лише місяць на нічному небі, що мерехтів крізь щілину між хмарами.

На набережній зблиснуло світло ліхтаря.

— Агов! — гукнув працівник лікарні. — Хто там, унизу?

Його горло пересохло від жаху. Юнак зміг лише прохрипіти: «Сюди!»

А потім гучніше:

— Допоможіть! Мені потрібна допомога.

Робітник спустився на замулений берег, розгойдуючи ліхтарем. Спрямувавши світло, він побачив тіло. І обличчя Мері Робінсон. Потім його погляд перейшов на Норріса, який чітко побачив вираз його обличчя.

На ньому був жах.

14

Норріс подивився на свої руки, де шар засохлої крові потріскався і відставав від шкіри. Його було покликано асистувати у критичний момент, натомість він додав ще більше крові, ще більше плутанини у весь цей хаос. Крізь зачинені двері він чув, як чоловік репетував від болю, і уявив, який жах наводив хірургічний ніж на ту нещасну душу.

Але не більший жах, ніж відчула бідолашна Мері Робінсон.

Лише коли він заніс її до будівлі під світло, то побачив, якими насправді страшними були поранення. Норріс заніс її до холу, лишаючи по собі кривавий слід, а шокована медсестра мовчки вказала йому на операційну. Але коли він поклав Мері на стіл, то вже знав, що вона померла, не дочекавшись операції.

— Як добре ви знали Мері Робінсон, містере Маршалл?

Норріс відірвав погляд від своїх скривавлених рук і підвів його на містера Претта з Нічної варти. Позаду Претта стояли констебль Лайонз і доктор Альдус Гренвілл. Вони обидва зберігали тишу під час допиту. Чоловіки відступили у темряву, за межі кола світла, яке утворювала лампа.

— Вона була медсестрою. Я її бачив, певна річ.

— Але чи ви її знали? Чи мали з нею якісь стосунки за межами вашої роботи у лікарні?

— Ні.

— Зовсім ніяких?

— Я займаюся вивченням медицини, містере Претт. У мене лишається зовсім небагато вільного часу,

— Ви живете поруч із лікарнею. Ваше помешкання розташоване просто на межі її земель, і його можна навіть побачити з лікарняних вікон. Так само міс Робінсон жила за кілька хвилин ходьби звідси. Ви могли перетинатися з нею, просто виходячи за поріг.

— Це важко назвати відносинами, — Норріс знов опустив погляд на свої руки і подумав, що це була їхня найбільша близькість. З її кров’ю на його руках.

Містер Претт повернувся до містера Гренвілла:

— Ви оглянули тіло, сер?

— Так. Проте я б хотів, щоб доктор С’ювол оглянув його як слід.

— Але ви могли б поділитися своїми висновками?

Норріс тихо сказав:

— Це той самий убивця. Той самий малюнок. Упевнений, що ви вже знаєте про це, містере Претт, — він підвів погляд. — Два розрізи. Один прямий упоперек живота. Потім поворот леза і глибокий поріз прямо вгору, до самої грудини. У формі хреста.

— Але цього разу, містере Маршалл, — утрутився констебль Лайонз, — убивця пішов далі.

Норріс подивився на головного офіцера Нічної варти. Хоча раніше він ніколи не зустрічався з констеблем Лайонзом, але знав, яка у того репутація. На відміну від пихатого містера Претта, він розмовляв м'яко і не привертав до себе особливої уваги. Усю останню годину він надавав своєму підлеглому містерові Претту повний контроль над розслідуванням. Тепер Лайонз вийшов на світло, і Норріс побачив невисокого джентльмена років п’ятдесяти в окулярах з підстриженою бородою.

— Зник її язик, — сказав він.

Вартовий Претт повернувся до Гренвілла:

— Убивця відрізав його?

Гренвілл кивнув:

— Це неважко зробити. Усе, що потрібно — це гострий ніж.

— Чому він робить такі абсурдні речі? Що це: покарання? Чи послання?

— Про це вам варто запитати вбивцю.

Норрісу не сподобалось, як Претт миттєво перевів погляд на нього.

— А ви кажете, що бачили його, містере Маршалл.

— Я бачив щось.

— Істоту у плащі? Із черепом замість обличчя?

— Він був точнісінько таким, як його описувала Роза Конноллі. Вона сказала вам правду.

— Працівник лікарні вже сказав мені, що не бачив жодного монстра. Він розповів, що поруч із тілом бачив лише вас.

І нікого більше.

— Вона стояла там лише якусь мить. Коли працівник наблизився до мене, вона вже зникла.

Претт роздивлявся його якийсь час.

— Як ви вважаєте, чому було відрізано язик?

— Я не знаю.

— Це вчинок, гідний монстра. Але якщо він вивчає анатомію, то сенс може бути у збиранні частин людських тіл. Для наукових цілей, звісна річ.

— Містере Претт, — утрутився Гренвілл, — ви не маєте підстав підозрювати містера Маршалла.

— Молодого чоловіка, який опинився поблизу під час скоєння обох убивств?

— Він студент-медик. Він мав бути поблизу лікарні.

Претт подивився на Норріса.

— Ви зростали