Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров 📚 - Українською

Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст." автора Микола Іванович Костомаров. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 221
Перейти на сторінку:
збентеженим духом.

— Слухай, козаче Микито, — сказав Коробит своєму господарю уранці за сніданком, — віддай за мене свою дочку — Галю чорнобриву.

— Моя дочка Галя вже просватана: наречений з хорошого роду і людина з достатком; а хто без причини нареченому заручену наречену відмовить, того Бог покарає.

— То віддай за мене Докійку рум’яну.

— У моєї дочки Докійки теж є наречений на славу. Бог дасть, то одну під вінець відпустимо, а за иншу рушники подамо.

— Ну, хоч Наталку білолицю.

— Моя дочка Наталка — дівча молоде, нічого ще не знає. Де ж її віддати в таку дальню сторону?

— Відмовив ти мені, козаче Микито, нагодував ти мене печеним гарбузом. Дивися ж, щоб після не каявся.

— Що буде, то буде; а буде те, що Бог велить! — відповідав козак Микита.

Ні слова не сказав більше Лавро Коробит і пішов сідлати свого вороного, який іржав, і шарпався, і бив копитами землю. Тоді увійшли до хати три дочки козака Микити. Вони вийшли зі своєї світлиці, думаючи, що гість уже по­їхав і більше не вернеться. А ось і він, як з дуба зірвався, йде гордо і пихато, брязкаючи сріблом і золотом.

— Ось тобі, господарю, за нічліг і за ласку, — сказав, вийнявши з кишені повну жменю срібних грошей.

— У нас не заїжджий двір і не шинок, — відказав козак Микита з гіркотою, — подорожніх пригощаємо чим Бог послав, а грошей за хліб-сіль ні з кого не беремо.

— То дозволь же мені обдарувати твоїх дочок на спомин! — сказав Коробит і, опустивши знову руку до кишені, витяг жменю золотого дріб’язку.

У дівчат очі розбіглися на персні, на ковтки, на дороге намисто і запинки. Яких прикрас тут тільки не було! Одні, як жар горіли, инші світилися, мов котячі очі, на инших грала веселка, яскравіша за ту, що спускається з неба на землю і п’є воду зі струмків і колодязів. Дівчата то милувалися коштовними дрібницями, то переглядалися одна з одною, то скоса позирали на батька: куди подівся і страх перед гостем!

— Беріть, коли добра людина дає на згадку, — сказав їм батько, — то подарунок, а не платня.

— Починай ти, Галю чорнобрива! — сказав Лавро. — Підійди і вибери, що тобі до вподоби.

Галя підійшла, простягла руку до столу, глянула на Лавра — і, скрикнувши, відскочила геть, немов на змію наступила.

— Оце ж, яка сором’язлива! — мовив, сміючись, гість. — Ну, добре, коли ти не хочеш, хай вибирає собі Докійка рум’яна.

Докійка підступила ближче, подивилася на подарунки і на гостя — і теж, скрикнувши, відскочила налякана.

— Оце так! Куди одна, туди й друга, — сказав Лавро зі сміхом. — Твоя черга, Наталко білолиця!

Наталка, боязко ступивши вперед, мимоволі зиркнула на гостя, і теж скрикнула і трохи не впала. Їй здалося, що руді брови Лавра раптом піднялися вгору, як голки на їжаку, а з блідо-сірих очей його струменем полилися на неї дві тонкі нитки світла, гострого, жагучого, мертвущого. Від нього і тремт пробігав по тілу, і страх закрадався в душу, і туга звивалася в серці. Таке-то недобре око: на зелений ліс погляне — і зелений ліс зів’яне!

— Ну, спасибі за ваш хліб-сіль. Буду їх пам’ятати, та і ви мене не забудете, хоч дочки ваші закомозились і не взяли моїх подарунків, — сказав Лавро, глянувши на дівчат таким поглядом, яким демон дивиться на душу людську.

А вони, бідненькі, стояли, склавши руки хрестом, і тремтіли всім тілом.

— Прощайте, — промовив, — не згадуйте лихим словом! — і засміявся так, що у всіх на душі захололо. Та враз за двері скік на свого коня — аж загуло.

V

— Неню! Мені тяжко, мені нудно! — говорила Галя чорнобрива.

— Неню! Мене мороз дере по шкірі; руки і ноги — як у льоду, а всередині горить, — нарікала Докійка рум’яна: ох! вона вже була блідіша за полотно,

— Неню! У мене голова тріщить від болю, і світ мені крутиться, і все в очах темніше та темніше, — плакала Наталка білолиця.

— Рятуй, рятуй нас, неню! — прохали усі троє. — Рятуй нас від лихої людини! Поклич знахаря: хай відворожить силу недоброго ока!

Марно! Ні знахар, ні хто инший не допоміг: що далі мчав Лавро, то важче ставало красуням. Із заходом сонця закотився у них світ в ясних очах...

Вночі побожні бабусі зібралися при воскових свічках довкола широкого столу, на якому лежали під білою пеленою три небіжки. Дячок тужливо читав над ними Псалтир. Батько і мати самі ледве дихали з туги і жалю.

1 ... 41 42 43 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"