Читати книгу - "Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт"

Вона здригнулася, коли позаду пролунав гудок, сповіщаючи, що світлофор уже горить зеленим. Схвильована, натисла на газ. Я відвернувся у вікно, приховуючи усмішку.

— Думаю, це доволі спеціальне знання. Хто має доступ до такої інформації? — продовжила вона, опанувавши хвилювання.

— Це не секрет. Будь-хто з…

Я різко зупинився.

— З криміналістів? — закінчила за мене Джей­кобсен.

— Так, — визнав я.

— На кшталт фахівців із судової антропології?

— Або судової археології, або патології. Або будь-якої з дюжини різних судово-медичних дисциплін. Кожен, хто погортає підручники, може знайти таку інформацію. Це не означає, що ви маєте одразу тицяти пальцем у тих, хто працює в цій галузі.

— Я ні в кого пальцем не тицяла.

Запала нова мовчанка, і вона була вже зовсім не комфортною. Я шукав спосіб зламати лід, але аура навколо Джейкобсен знищувала світські теревені в зародку. Спустошений і втомлений, я втупився у вікно. Повз нас пролітали машини, виблискуючи в сонячному світлі полудня.

— Ви не дуже високої думки про психологію, правда? — раптом проговорила вона.

Краще б, звісно, відмовчатися, але зараз не можна уникати відповіді.

— Я вважаю, на неї часом занадто покладаються. Корисний інструмент, але ж не безпомилковий. Профіль Ірвінґа — влучний приклад.

Вона випнула підборіддя.

— Професор Ірвінґ надто зациклився на факті, що обидві жертви були чоловіками й обидві були оголені.

— Ви не думаєте, що це важливо?

— Те, що вони чоловіки, — ні, не думаю. І, гадаю, ви з доктором Ліберманом дійшли висновку, чому вони були голі.

Це мене збентежило, але тільки на секунду.

— Оголене тіло розкладається швидше, ніж одягнене, — сказав я, сердячись на себе, що не подумав про це раніше.

Вона кивнула. Схоже, так само, як і я, хотіла оминути коротку незручність.

— І тіло Террі Луміса, і ексгумовані останки розклалися сильніше, ніж мали. Цілком логічно припустити, що їх роздягли з однією метою.

Ще один шанс для вбивці посіяти сум’яття і продемонструвати свою кмітливість.

— Ексгумоване тіло все одно треба було роздягнути, щоб підсадити ті голки, — сказав я. — А коли вони встромлені, надто ризиковано продовжувати додаткові маніпуляції. Наприклад, знову його одягати. Але це припущення не змінює факту, що всі жертви були чоловіками.

— Ви маєте на увазі ті жертви, про які ми знаємо.

— Ви вважаєте, їх більше, ніж ми знайшли?

Спочатку я подумав, що зайшов занадто далеко. Джейкобсен не відповідала, і я нагадав собі, що вона не мала таких повноважень: я вже не учасник розслідування. Звикни. Тепер ти просто турист.

Я вже думав перепросити за запитання, але вона, схоже, прийняла рішення.

— Це просто гіпотеза. Проте я погоджуся з професором Ірвінґом, що ми знайшли тільки тих жертв, яких убивця хотів нам продемонструвати. Рівень жорстокості та самовпевненості, який він демонструє, майже напевне свідчить: є інші. Ніхто не розвиває такої, вибачте на слові, вишуканості з першого разу.

Раніше це не спадало мені на думку. Тривожний висновок.

Джейкобсен опустила протисонцевий козирок, коли дорога повернула й в обличчя їй бризнуло сонце.

— Якими б не були плани вбивці, я не думаю, що фізичні характеристики його жертв відіграють якусь певну роль, — продовжила вона. — У нас є тридцятишестирічний білий страховий агент, темношкірий чоловік років п’ятдесяти і, цілком імовірно, сорокачотирьохрічний психолог. Вони нічим явно не пов’язані. Це означає, що ми маємо справу з людиною, яка діє за обставинами й полює на випадкових жертв. На чоловіків, на жінок. Сумніваюся, що для нього це має значення.

— А як щодо Ірвінґа? Він не був випадковою жерт­вою, його свідомо обрали ціллю.

— Професор Ірвінґ — виняток. Не думаю, що він фігурував у планах убивці, поки не з’явився на телебаченні. Але після інтерв’ю вбивця почав діяти негайно. Це дає нам важливу інформацію.

— Додаткову, крім того, що він небезпечний божевільний?

Миттєва усмішка пом’якшила її риси.

— Додаткову. Усе, що ми маємо на цей момент, говорить про те, що ця людина ретельно обдумує та планує свої дії. Голки були підсаджені в тіло за шість місяців до того, як він залишив відбитки пальців Декстера в хатині. Це свідчить про методичний, упорядкований розум. Але те, що сталося з професором Ірвінґом, показує, що є й інша сторона. Імпульсивність і нестабільність. Уколіть його его — і він не зможе себе опанувати.

Я помітив, що вона навіть не намагалася вдавати, що Ірвінґ не є черговою жертвою.

— Це добре чи погано?

— Те й те. Це означає, що він непередбачуваний, а отже, ще більш небезпечний. Але якщо він діятиме імпульсивно, то рано чи пізно припуститься помилки, — Джейкобсен знову примружилася — сонце відбивалося від машин попереду. — Сонцезахисні оку­ляри у мене в куртці. Чи не могли б ви їх передати?

Куртка була акуратно складена на задньому сидінні. Я розвернувся й потягнувся до нього. Від м’якої тканини долинав ніжний запах, і, намацуючи кишені, я відчув якусь дивну інтимність. Знайшов великі круглі окуляри й передав їх власниці. Наші пальці торкнулися, її шкіра була прохолодною й сухою, з прихованим жаром.

— Дякую, — вона надягнула окуляри.

— Ви згадали про його плани, — поспішно підказав я. — Ви тоді казали, що він жадає визнання, що він… як там? «Злоякісний нарцис»? Хіба це не пояснює його поведінки?

Джейкобсен злегка схилила голову. З прихованими за темним склом очима вона здавалася загадковою як ніколи.

— Це пояснює, на що він може піти, але не пояснює, чому взагалі вбиває. Йому треба щось отримати з цього, у нього є якийсь патологічний свербіж, який він намагається почухати. Якщо це не сексуальність, то що?

— Можливо, йому просто подобається завдавати болю, — припустив я.

Вона похитала головою. Над темними окулярами знову з’явилася маленька складочка.

— Ні. Він може насолоджуватися відчуттям влади, яке дає йому цей процес, але це більше. Щось спонукає його чинити саме так. Ми просто ще не знаємо, що саме.

Сонячне світло раптово зникло, його затулив чорний пікап, що опинився поряд. Велетень із затемненими вікнами височів над машиною Джейкобсен, мов чудовисько, що жере бензин, за кілька хвилин різко рвонув уперед. Але, від’їхавши від нас, зненацька вискочив на нашу смугу — підрізав. Моя нога рефлекторно втислася у підлогу — я намагався уникнути зіткнення. Але Джейкобсен, ледве