Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

— Атож. Причому за геть молодих літ. Це був жахливий збіг, що саме цієї миті поруч опинилися Люсі й Пол. Якщо взагалі можна говорити про збіг у таких обставинах. Сам граф пише в одній зі своїх численних праць: «Хто вірить у збіги, той не збагнув усієї могутності долі».

— А кого він убив? І чому?

Лукас знову озирнувся навсібіч.

— Цього, моя дорога внучко, ми спочатку не знали. Не один тиждень сплив, поки нам вдалося дещо з’ясувати. Його жертвою став не хто інший, як Ланселот де Віллерз, перший мандрівник у часі. Бурштин!

— Він убив свого пращура? Але навіщо?

— Ланселот де Віллерз був бельгійським бароном, який переселився з родиною 1602 року в Англію. У Хроніках і таємних рукописах графа Сен-Жермена, які той передав Вартовим, написано, що помер він 1607 року, тому ми спочатку на нього й не подумали. Насправді ж — я звільню тебе від подробиць наших детективних досліджень — йому перерізали горло у власній кареті 1602 року…

— Не розумію, — пробурмотіла я.

— Я і сам ще не до кінця зібрав цей пазл, — сказав Лукас, дістаючи пачку сигарет із кишені та прикурюючи. — До того ж я не бачив Люсі та Пола з 24 вересня 1949 року. Припускаю, що вони разом із хронографом стрибнули кудись іще раніше, до мене, інакше давно б обов’язково з’явилися. Ох… хай йому бісі Не дивися туди!

— Що таке? І відколи це ти куриш?

— Он іде Кеннет де Віллерз зі своєю кошмарною сестрою. — Лукас підніс до очей меню, намагаючись за ним сховатися.

— Скажи просто, що ми не хочемо, щоб нам заважали, — прошепотіла я.

— Не можу — він мій начальник. У Ложі все влаштовано, як у справжньому житті. Йому належить ця чортова контора. Якщо нам пощастить… вони нас не помітять.

Нам не пощастило. Сорокарічний довгань і жінка в бірюзовому капелюшку цілеспрямовано просувалися до нашого столика і без запрошення сіли на вільні стільці.

— Схоже, ми обидва прогулюємо сьогодні роботу, еге ж, Лукасе? — почав Кеннет де Віллерз привітно і ляснув Лукаса по плечу. — Пусте, я нічого не скажу, надто по тому, як учора ти хоробро виграв справу Паркера. Ще раз мої вітання. Я чув, у тебе гості з села. — Його бурштинові очі уважно вивчали мене.

У відповідь я намагалася дивитись якнайбезпосередніше. Таки дивно, як де Віллерзи схожі одне на одного — підкреслені вилиці, аристократичні рівні носи — у всіх поколіннях.

Цей був чоловіком показним, нехай і не таким красивим, як, наприклад, Фальк де Віллерз у мій час.

— Гейзел Монтроз, моя кузина, — представив мене Лукас. — Гейзел, це містер і місіс де Віллерзи.

— Але я йогр сестра, — сказала місіс де Віллерз і захихотіла. — О, добре, у вас є сигарети. Можна мені стрельнути одну?

— На жаль, ми саме збиралися йти, — кинув Лукас, галантно простягаючи пачку сигарет і подаючи місіс де Віллерз вогник. — Мені ще треба зробити деякі записи…

— Але не сьогодні, любий друже, не сьогодні, — шеф дружелюбно підморгнув Лукасу.

— Удвох із Кеннетом я вмираю від нудьги, — зауважила місіс де Віллерз і пихнула сигаретним димом. — 3 ним можна говорити тільки про політику. Кеннете, замов, будь ласка, чаю для всіх. А звідки конкретно ви приїхали, дорогенька?

— Глостершир, — сказала я і злегка закашлялась.

Лукас приречено зітхнув.

— Мій дядько, тобто батько Гейзел, має великий маєток і розводить тварин.

— О, я люблю життя в селі. І я люблю тварин! — пожвавилася місіс де Віллерз.

— А як я люблю! — притакнула я. — А найбільше — кішок.

РОЗДІЛ 8

«Хроніки Вартових» Протокол Цербер-варти

24 липня 1956 р.

Nam quod in iuventus non discitur, in matura aetate nescitur.

7 година:

Послушник Картрелл, про зникнення якого оголошено під час нічного іспиту Аріадни, з’явився, запізнившись на сім годин. Він хитається, і від нього чути алкоголь, що змушує припустити, що він, хоч і не склав іспиту, зате знайшов занедбану винарню. Як виняток дозволяю йому пройти за вчорашнім паролем.　

Більше жодних особливих пригод.　

Звіт: Дж. Сміт, послушник, дообідня зміна.

ІЗ година 12 хвилин: Ми побачили щура. Я хочу його проштрикнути шпагою, але Лерой згодовує йому рештки свого сендвіча і називає його Одрі.[53]

15 година 15 хвилин: Місіс Вайолет Перплплам підходить до сходів через невідомий нам прохід від Палацу правосуддя. Вона безпомилково називає пароль, Лерой проводжає її нагору в кабінети, як вона і попросила.　

15 година 24 хвилини:

Одрі знову з’явився. Більше жодних особливих пригод.　

Звіт: П. Ворд, послушник, пообідня зміна.

З 18 до 00 години:

Жодних особливих пригод.　

Звіт: Н. Картрелл, послушник, вечірня зміна.

З 0 до 6 години:

Жодних особливих пригод.　

Звіт: К. Елберет /М. Ворд, послушники.

Вартові біля підніжжя сходів спали, повкладавши голови на перила.　

— Бідолашний Картрелл, — прошепотів Лукас, коли ми навшпиньки пробиралися повз охоронців-хропунів. — Боюся, він не зуміє дослужитися до адепта, якщо й далі так закладатиме… Але це тільки краще для нас. Ходімо мерщій!　

Я захекалася, бо з кафе ми йшли сюди швидким кроком. Кеннет де Віллерз із сестрою ніяк не відпускали нас, здавалося, що ми не одну годину плескали з ними язиком про життя в селі взагалі та в Ґлостерширі зокрема (я розповіла кілька кумедних анекдотів про кузину Маделейн і вівцю Клариссу), про справу Паркера (про яку я тільки зрозуміла, що дідусь її виграв),