Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Джекі, це було чудово.

Я розреготалася.

– Дякую, Монті.

Я зайшла в коридор поруч із вбиральнями і втупилася в дзеркало на всю стіну. Очі в мене були зараз божевільними, у животі приємний трепет, грайливий настрій, його зараз супроводжувала сексуальна атмосфера.

– Непогане шоу.– опершись об стіну, сунувши руки в кишені, на мене дивився батько.– Це тепер твоя робота?

– Це не твоя справа.– сказала я, виходячи в зал, борючись із відчуттям нудоти, що супроводжувалась появою тата.

– Так, ти права, не моя. Я про інше. Про того юного Орфея, який так і пожирає тебе очима.– батько кивнув на сцену, де хлопці налагоджували гітари. Кріс кинув мені посмішку.

– Кріс? Між нами нічого немає.

– Це не моя справа. Але коли дійде до освідчень і обручок із голубами, ти ж не тішиш себе думкою, що мій онук носитиме чуже прізвище? Він – Прайс.

Я розвернулася занадто різко і хльоснула його волоссям по обличчю. Він на секунду примружився.

– Він не твій онук. – сказала я, ігноруючи комічність моменту, коли грізна міна мого батька на секунду стала збитою з пантелику м'яким вихором мого волосся.

– Ти, безсумнівно, маєш рацію, Джекі... – сказав він і прибрав локон мого волосся за вухо. – Але не сумніваюся, що він зватиме тебе мамою. Думаю, йому буде не надто приємно дізнатися, що його улюблена матуся йому не мати зовсім.

– Я сама йому розповім.– прибираючи його руку, сказала я.

– Бачиш, багато усиновителів так говорять. – він узяв мене за передпліччя, відводячи трохи глибше в зал.– А ти, як вони. Навряд чи встоїш перед тим, щоб це маленьке ведмежа простягнуло до тебе ручки і полюбило тебе по–справжньому. – ми зупинилися, і він відпустив мою руку.– Тоді–то і з'явиться його улюблений дідусь, який задарує його від ніг до голови і стане йому другом, коли мама–насідка почне виносити мізки.

– Я ненавиджу тебе.– сказала я, дивлячись у його холодні очі.

– Даремно.– відповів він, не змінюючи виразу обличчя, він поцілував мене в щоку і, зупинившись біля дверей, обернувся.– Я ж бо тебе люблю.

Він вийшов із клубу, а я, як дурепа, розревілася. Я поспішила забратися в коридор. Монті проводив його поглядом і втупився на мене. Я жестом показала йому, що все нормально, швидко розвертаючись. Батько ненавидить Монті. Та й Монті до нього вкрай холодний, він любив нас з Ві і завжди засуджував дивні прояви любові батька. Коли мені було чотирнадцять, він дізнався, що ми з Ві тусуємося в нього. До нього тоді частенько збігав Брендон, і ми сиділи у вітальні за переглядом Беверлі Гіллз, поїдали домашню піцу й обговорювали хлопців, Монті давав авторитетні поради, кому з хлопців не можна довіряти. За великим рахунком, він утримував нас від небезпечних компаній, шкідливих звичок і випадкових зв'язків, а не батьки. Ми якраз обговорювали якийсь шкільний бал, коли в будинок увірвалася поліція і нас вивели з дому, а Монті повалили на підлогу, заламуючи руки за спиною. Ми сто разів проговорили у відділку, що Монті наш друг, Брендон його син, ми просто базікаємо і їмо, це все. Хтось із сусідів подав скаргу на домагання Монті до неповнолітніх, і ось копи приходять у його дім, поки він, запираючи пляму на сорочці, стояв топлес біля раковини, Брендон триста разів вибачався, що вперше в житті, скуштувавши пива, відкрив його і пролив його на батька, а ми, двоє неповнолітніх дівчат у шкільній формі, сидимо на підлозі і граємося в приставку. Хто б подумав... Батько забрав нас із відділку. Додому ми їхали мовчки. Він пообіцяв забирати нас зі школи і привозити туди, щоб ми не бачилися з Монті. Я не могла в це повірити. Він був нашим другом. Він був нам як добрий дядько чи навіть дідусь, враховуючи, що йому вже тоді було шістдесят з гаком. Було гидко навіть уявити абсурдність звинувачень, Монті був нам кращим батьком за рідного.

– Ти не будеш із ним бачитися. – сказав батько, коли я, сидячи на пасажирському сидінні, простежила очима за баром Монті, що від'їжджав. Я озлоблено втупилася на нього.

– За що? За те, що він став нам таким наставником, яким не став ти? Чи може ти ненавидиш його за те, що він був найближчим другом діда? Він не робив того, у чому його звинувачують, це бридко й огидно. Він допомагав з домашкою, розповідав про книжки, ми дивилися фільми, грали, нічого жахливого не траплялося, Брендон його син і наш друг. Як ти не зрозумієш!

– Мені начхати. Ви не будете з ним бачитися.

– Він – мій друг. Я маю вибачитися за те, що мій батько такий грубіян.

Я відчинила дверцята і, відстебнувши ремінь, викотилася з машини на ходу. Я котилася якийсь час, пекли долоні й лоб. Зупинившись, я піднялася і побігла вперед. Мене хитало, і я намагалася не слухати батькові крики. Я бігла до бару Монті, і добігши швидше за батька, здивувалася огидним написам балончиком на стінах біля самих дверей, я штовхнула їх і, замкнувшись, озирнулася.

– Монті?

Він вийшов зі складу, витираючи руки рушником. Бар був порожній.

– Джекі? Ти що тут робиш? У тебе кров! Швидко сідай за стійку, я за

аптечкою.

– Я хотіла... вибачитися. Я не знаю, хто так вчинив з тобою. Ти не заслужив цього.

Монті взявся обробляти рани.