Читати книгу - "11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна"

В якийсь момент, коли я вже приблизно накидала в голові проект цього довбаного відзиву, мене навідала думка, що можна трохи змахлювати, законно звісно...

- А можу я зараз взяти якусь з закритих подібних справ і подивитися? Може там щось подібне знайдеться.. - подаю голос до співробітниць. 
- На жаль, - трохи винувато відповідає Катя. - Володимир Іванович просив познайомити тебе з нашою роботою тільки після того, як ти виконаєш його доручення.
- Зрозуміла. Спасибі, - відповідаю. От, падло. І це продумав...
​​​​Я повертаюся до складання відзиву. Зараз десята ранку. У мене час до двох годин дня. Цього точно вистачить?!
Добре, що хоч копію позовної заяви з претензіями від держустанови прикріпив. І інформацію про того двійника, через якого це все сталося. Вже можна писати відповідь. Я вирішую занотувати декілька моментів в записник і, як назло, ручка розсипається в моїх руках. Та твою ж...

Я закінчую за 20 хвилин до закінчення часу. Зітхаю. 
- Дівчата, прошу вибачення. Ви можете роздрукувати мені цей відзив, щоб Володимир Іванович перевірив? - звертаюся до них.
- Без питань, - одразу ж відзивається Віка. Вона швиденько встає з свого місця підходить до мене і відправляє мій док друкуватися на спільний корпоративний принтер.
- Дякую, - отримую із її рук свіже надрукований текст. 
Збираю усі папки, які він мені дав, беру надрукований відзив.
Я підводжусь з місця і швиденько йду до кабінету Володимира Івановича. Стукаю і заходжу. Залишається три хвилини до кінця відведеного мені часу. 
Він хмурить брови, ніби питаючи: ти ще не здалася? Я кладу усі документи йому на стіл. 
- Я начебто закінчила, - кажу. 
- Дивно, що так довго, - бурчить невдоволено. - Я ж тобі дав зовсім простеньку справу. І не позов писати, а вже відзив на позовні вимоги. Сідай на ось той стілець, - вказує мені пальцем на стілець на найдальшому від нього місці. 
Я здвигаю плечима і сідаю там. Він же відкриває папки і паралельно починає вчитуватися надрукований мною документ. Він постійно щось там пише і чоркає. Це фіаско? Але швидко проганяю негативні думки.
Я навіть не знаю наскільки довго я сиджу. Здається вічність. Він нарешті підводить очі.
- Ну що, - цокає. - Я від вас нічого унікального і не очікував. Але все ж пройдемося по вашій писанині.
Так і знала. 
- При складанні відзиву на позовну заяву потрібно керуватися статтею 162 КАС, тому тут в шапці не вистачає відомостей про наявність чи відсутність електронного кабінету, - дивиться на мене пристально і починає перераховувати:
- По-перше. Сума штрафних санкцій пишеться не тільки цифрами, а ще поруч словами у дужках.
По-друге. Якщо це лист-запит про надання документів, то вказуємо їх перелік. Листи-запити до позивача також вказуємо з датами та номерами, - він зітхає.
- По-третє. Правильно пишемо найменування служби доставки: кур'єрівська служба доставки Express Mail (якщо не знаємо як писати, гуглимо).
По-четверте. В даній справі відповідач розміщував рекламні засоби з певним змістом не державної мови, тому пишемо з яким саме змістом: «Квартиры», «Дома», «Участки». - він на секунду завмирає над текстом і в його очах за окулярами промайнула розгубленість. - А, це ви написали... - знову повертаю собі деспотичний вигляд.
- По-п'яте. Тут не вірно вписана постанова: Якщо у нас “Постанова √693 від 26.05.2004 року Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу”, то видозмінюємо, наприклад, так: “На виконання п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 √693 посадовою особою Головного…..”
Одні помилки…
- Зрозуміла, - зковтую ком в горлі, хоч і знала, що не впораюсь, як треба.
- Обід, - каже і відкладає всі папірці. Він більше нічого не говорить, к просто бере свій піджак і телефон та виходить з-за столу. - Що стоїте, на вихід! - наче вже й не такий злий, як з початку, але все ще дивиться непривітно. Він виганяє мене як бездомну скажену собаку з подвір'я.

Якось так образливо стало. І злість десь узялась. Таке відчуття, що я заслужила погляд, як на якусь гидку істоту. Хочеться вже в морду йому дати, але не хочу програвати йому таким низьким способом.

Як я зараз... гніваюся...  На начальника юристів, що куди ходить, туди фиркає про те що я тут нарисувалася. 

На Матвія, який не прийшов підтримати чи хоча б трохи розповісти, що за роботу підсунув мені (як я з ним в ментівці за компанію була, то ок, а тут лишив напризволяще) ... 

І навіть на себе злилась, що приперлася сюди. Ніби я не можу знайти іншу роботу! 

От, кажуть, що в одне й те саме місце два рази не падає. Фігня. Я виключення з цього правила. Прийшла влаштовуватись в одну і ту ж компанію на дві різні вакансії. І обох випадках мене посилають якщо не словами, то поглядом.

Виходжу з кабінету і прямую одразу на вихід з будівлі. Обід так обід. Після з усім розберемось. Швидко збігаю по сходах і нарешті на вулиці. 

Пахне містом. Крім того, пахне морем. Спекотно і такий свіжий солоний аромат, що приносить вітер. Ну хоч з містом мені пощастило...