Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик 📚 - Українською

Читати книгу - "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клеймо нареченої" автора Сніжана Якимчик. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43
Перейти на сторінку:
22

Еліана

Я не одразу повірила в те, що Тео сказав це вголос. Його голос, зазвичай спокійний і зважений, цього разу звучав твердо, майже рішуче — з тією самою силою, яка лунала в мені, коли я ще не зламалася.

— Ми маємо поїхати, — сказав він, тихо, майже пошепки, ніби боявся, що стіни почують. — Сьогодні. Зараз.

Моє серце стиснулося. Я дивилася на нього широко розплющеними очима, не вірячи, що він щойно це запропонував. Утекти. Насправді. Не в теорії, не в снах, не у спогадах про минуле життя — а зараз. Реально.

— Ти… — я ковтнула клубок у горлі. — Ти серйозно?

Тео кивнув. Його очі були ясні, рішучі. У них не було жалю, сумніву чи страху. І саме це лякало мене найбільше — те, що хтось може бути настільки впевненим у моєму праві на свободу, коли я сама давно перестала в це вірити.

Я відвернулася, стискаючи край столу.

— Я… не знаю, Тео. Це… — мої думки бігли врозтіч. — Якщо він дізнається… якщо він повернеться раніше…

— Не дізнається, — перебив Тео. — У нас є час. Він далеко. Я подбав про все. Машина чекає. Документи. Гроші. Безпечне місце.

Це звучало так просто. Надто просто. Як у книгах чи фільмах. Але я знала, що це пастка для довірливих. Світ не такий простий, коли тебе тримають за власність.

Я підняла погляд на нього, і голос мій зрадливо здригнувся:
— А якщо він знайде нас?..

Тео зробив крок ближче, поклав руки на мої плечі.
— Тоді я стану між вами, — сказав він тихо, з такою серйозністю, що мені стало страшно не за себе, а за нього. — Я не дозволю йому знову тебе зламати.

Мої губи затремтіли. Я хотіла вірити йому. Дуже. Але всередині щось стискалося від жаху. Бо втекти — це не просто змінити місце. Це знову стати собою. А я не була певна, чи вмію.

— Я боюся, Тео, — прошепотіла я. — Дуже.

— Я теж. Але краще боятися на волі, ніж жити у клітці. — Він усміхнувся.

Я заплющила очі на секунду. У грудях щось здригнулося. Може, це і була віра. Маленька, як іскорка — але така, що могла розгорітись.

— Добре. Я згодна.

Ми втечемо. Цього разу — по-справжньому.

Даміан

Останній день. Я мав бути зосередженим. Завершити переговори, підписати угоди, потиснути кілька рук — і назад додому, але кожна хвилина тягнулася, як вічність.

Телефон мовчав. Я перевіряв його, напевно, щоп’ять хвилин. Без жодної новини. Без жодного повідомлення. Жодного дзвінка.

Тео мовчав. І це дратувало. Бісило. Змушувало серце стискатися в дивному передчутті. Він завжди виходив на зв’язок. Особливо тепер, коли я залишив йому Еліану.

Чорт. Я знову відкрив екран — порожньо. Написав — нічого. Подзвонив — голосова пошта.

Це був не просто його виклик. Це була демонстрація. Він хотів показати, що може мене проігнорувати. Що може… не послухати.

Я підійшов до вікна готельного номеру й зціпив щелепи. У грудях виросло щось важке. Щось, що шепотіло, щось не так. 

Мені потрібно закінчити справи. Але думками я вже був у дорозі додому. Там, де вона. І там, де мій брат, який, схоже, забув, хто з нас головний.

Спробуєш зіграти зі мною, Тео — програєш.
А Еліана… Якщо вона дозволить йому повести себе — вона навіть не уявляє, що я зроблю, коли повернусь.

Я вийшов з офісної будівлі, клацнувши запальничкою. На цей раз мені справді була потрібна цигарка. Рука тремтіла, коли я підносив її до губ.

Справи завершено. Контракти підписано. Мене ще привітали з черговою перемогою, але я навіть не слухав. Усі думки були там — у будинку, якого я ніколи не хотів називати "домом", поки вона не з’явилась у ньому.

Я знову набрав Тео. Гудки — і тиша. Знову голосова пошта.
Я стиснув зуби. Щелепи вже боліли.

Пальці нервово набрали інший номер.
— Татьяна? — голос мій був різким.
— Так, пане Даміане, доброго дня.
— Що там у будинку? Все добре?

Жінка на тому кінці завмерла.
— Власне, я й сама хотіла вам написати… Ваш брат... Тео і пані Еліана… вони сьогодні вдень виїхали.

Моє тіло напружилося, ніби вдарив розряд.
— Виїхали? Куди?
— Вони нічого не пояснили. Тео лише сказав зібрати їй речі й підготувати машину. Я не думала, що це щось… — її голос затремтів. — Я перепрошую, пане, я мала б вас повідомити раніше.

Я не відповів одразу. Стояв посеред вулиці, стискаючи телефон так, ніби міг розчавити його. Вона поїхала. Вони поїхали.
Без дозволу, без пояснень.

Ну Тео… Це був ніж у спину. Мій власний брат. І вона. Моя наречена.
Вони навіть не спробували це приховати. Просто зникли.

Мені вистачило цього, щоб остаточно вирішити — я вирушаю зараз. Цієї ж ночі.
І якщо я не знайду її вдома до ранку — хтось сильно пошкодує. Дуже сильно.

Дорога розчинялася перед фарами мого авто, мов провалля. Асфальт здавався чорним, як ніч, що огортала мене з усіх боків. Я їхав швидко — надто швидко. Мотор гарчав, як звір, з кожним кілометром зливаючись із моїм диханням, з моїм серцем, яке билося так гучно, що, здавалося, розірве груди.

Зрада пульсувала в голові, як хвороба. Тео. Мій брат. Він, чорт забирай, знав, як багато для мене значила Еліана. Знав — і все одно пішов проти мене. Допоміг їй.

А вона?
Вона навіть не вийшла мене провести. Навіть не глянула. Якби я не знав її краще — міг би повірити, що їй байдуже. Але це було щось інше. Не байдужість. Холодна рішучість.
Я стиснув кермо так, що кістки затріщали. Пальці біліли.

Перед очима спалахували її очі — ті, що колись дивилися на мене з вогнем, а тепер — крізь мене. Порожні.

Вітер гнав пилюку трасою, фарбуючи світ у примарно-сірий. Я не відчував нічого, крім люті. Я повинен був її зупинити. Повинен був — ще раніше.
Я не мав відпускати ситуацію з-під контролю.

Якщо вона втече — все втратить сенс. Я витратив занадто багато. Втратив занадто багато. Світло від машин, що мчали назустріч, миготіло, мов блискавки, але я не знижував швидкість. Навпаки — натискав дужче.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 42 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик» жанру - 💛 Молодіжна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"