Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Стів

Я ніколи не думав, що одне просте рішення змінить все. Але зараз, коли я стою перед Мері, стискаючи її руку, я розумію, що інакше бути не могло.

Після фільмового вечора ми провели весь наступний день разом — гуляли, сміялися, просто насолоджувалися тим, що більше не потрібно нічого приховувати. Але водночас щось ніби залишалося недомовленим.

— Ти про щось думаєш, — каже Мері, дивлячись на мене теплими, допитливими очима.

Ми сидимо на лавці біля гуртожитку. Повітря свіже, весняний вітерець легенько розтріпує її волосся.

Я роблю глибокий вдих.

— Я хочу, щоб ми говорили про це прямо, — кажу я, стискаючи її руку трохи сильніше. — Ми разом, правда? Офіційно?

Мері здригається від несподіванки, але потім посміхається, ніби чекала цього питання.

— А ти як думаєш?

Я дивлюся їй в очі.

— Я думаю, що не хочу більше жодних сумнівів. Я хочу бути з тобою. Не просто якось, не „можливо“, не „побачимо, як буде“. Я хочу, щоб ти була моєю дівчиною.

Мері на секунду затримує подих. Потім її губи розтягуються в усмішці, яка змушує моє серце пропустити удар.

— Ти такий дурний, Стів. Я ж давно вже твоя.

Вона сміється, і я нахиляюся, щоб поцілувати її. Її пальці вплітаються в моє волосся, і я відчуваю, як всі ті сумніви, які я носив у собі, просто розчиняються.

Мері

Я знала, що цей момент настане. Але коли він настав, я все одно відчула, як всередині щось тремтить від хвилювання.

Офіційно.

Тепер це не просто натяки, не просто моменти, коли ми стикаємося руками або зустрічаємося поглядами через кімнату. Ми разом. І це реально.

Коли я повертаюся в гуртожиток, Емма відразу це помічає.

— Ти світишся, — каже вона, схрестивши руки на грудях. — Давай, кажи.

Я сміюся, падаючи на своє ліжко.

— Ми офіційно разом.

Емма криво всміхається, ніби це було найочевидніше, що могло статися.

— Та невже?

— Та ну тебе, — я кидаю в неї подушку.

Вона ловить її та сміється, але я бачу, як у її очах пробігає тінь якогось власного нерозв’язаного питання. Її думки, напевно, десь біля Макса.

Стів

Коли я повертаюся в кімнату, Макс вже лежить на ліжку, гортаючи телефон. Він ледве піднімає очі, але по його обличчю видно, що він мене чекав.

— Ну? — каже він, піднімаючи брову.

— Ми разом.

Він посміхається, кидаючи телефон на ліжко.

— Капець, нарешті. Я вже думав, що ви будете тягнути ще місяць.

Я кидаю в нього футболку, але сам теж сміюся.

— А ти? Як пройшло з Еммою?

Макс на секунду зупиняється, але потім його обличчя освітлюється такою ж емоцією, як і моє кілька хвилин тому.

— Вона мене поцілувала.

Я широко посміхаюся.

— Бро, та ти красавчик.

— Знаю, — самовдоволено каже він.

Ми обоє сміємося, і я розумію, що це і є нова реальність.

Я більше не сам. Я більше не живу в стані сумнівів і запитань. У мене є Мері.

І це відчувається так правильно.