Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

— Під час несподіваного нападу ворогів на наш табір.

Це вже краще: дід співчутливо закивав на мої вигадки.

— Звісно, я вбив того негідника, який зарізав бідного Смеллі. Війна, вона така. Брудна справа.

Уся моя аудиторія щось співчутливо залопотіла, тож я не впоров надто великої дурниці. Я звернувся до Дренга:

— Іди сюди, Дренгу, я хочу поговорити з тобою. Скільки тобі років?

Він зиркнув на мене з-під кучми довгого волосся та поквапився відповісти:

— Буде чотири наступного Свята Дощового Черв’яка.

Мені не хотілося заглиблюватися в подробиці про свято з такою огидною назвою. Дренг — величенький хлопчина як на свій вік. Чи на цій планеті дуже довгий рік. Я кивнув і продовжив:

— Хороший вік для зброєносця. А тепер скажи мені, чи знаєш ти, в чому полягають твої обов’язки?

Безперечно, він знав про ці обов’язки краще за мене, бо я не знав про них узагалі. Дренг закивав і з ентузіазмом почав відповідати на моє запитання:

— Я знаю, сер, я знаю. Старий Кветчі був колись солдатом і розповідав мені про це багато разів. Чистити меч і рушницю, діставати їжу з вогню, наливати воду у пляшку, давити вошей каменюкою…

— Прекрасно, я бачу, тобі все відомо. Пропустимо останню огидну деталь. В обмін на це ти сподіваєшся, що я навчу тебе воювати.

Дренг кивнув. Усі в кімнаті принишкли, поки я обдумував своє рішення:

— Добре, я беру тебе.

Вигук радості сягнув солом’яної стелі, а старий батько дістав пляшку з, очевидно, самогоном. Здавалося, мої справи вже трохи кращі. Хай і зовсім трішки, але все-таки кращі.

Розділ 22

З нагоди святкування нової посади Дренга вирішили сьогодні не працювати. Самогон був кепський на смак, але міцний. Я вирішив скористатися цією його властивістю. Випив достатньо, щоб затамувати біль, однак не зловживав: не хотів звалитися на підлогу, як усі решта. Я почекав, поки старий татуньо дійде до потрібної кондиції, і почав його розпитувати.

— Я прийшов здалеку й погано тямлю в місцевих звичаях, але чув, що тутешній правитель Капо Доссія — жорстокий тиран.

— Жорстокий! — прогарчав він і сплюнув на підлогу на підтвердження своїх слів. — Та отруйні скорпіони втікають за його появи. Усім добре відомо, що він поглядом спроможний убити немовля.

Мабуть, так воно й було, але я більше не слухав ці нісенітниці. Очевидно, вдалий час для розпитувань уже минув, тепер із п’яного стариганя не витягнеш жодної корисної інформації. Я роззирнувся в пошуках Дренга й угледів, як він хлище бормотуху з великого кухля. Я видер у свого зброєносця випивку й трусив ним доти, доки не спромігся трохи опам’ятати його.

— Ходімо. Ми вирушаємо. Зараз.

— Вирушаємо?.. — Він часто закліпав, намагаючись сфокусувати на мені погляд, проте це погано вдавалося.

— Ми йдемо у похід.

— А, похід. Я візьму свою ковдру. — Він зупинився, похитуючись, а потім знову глипнув на мене. — А де ваша ковдра? Я її понесу.

— Забрали вороги. Вони забрали все, крім меча та рушниці, які я не випущу з рук, поки серце б’ється у мене в грудях.

— Поки серце б’ється в грудях… Гарно сказано. Добре, я прихоплю ковдру й вам.

Дренг попрямував кудись углиб кімнати й невдовзі повернувся з двома пуховими ковдрами. Його дії супроводжувалися вигуками протесту всієї родини та скаргами жінок на зимову холоднечу. Навіть звичайні речі діставалися селянам нелегко. Треба дістати для Дренга хоч кілька гроутів.

Мій зброєносець виструнчився переді мною з ковдрами, перекинутими через плечі, шкіряною сумкою та зі страшним ножем у дерев’яних піхвах за поясом. Я вийшов надвір, щоб уникнути традиційної сльозливої сцени прощання. Дренг з’явився незабаром, виглядаючи вже тверезішим, і став, похитуючись, біля мене.

— Ведіть, пане.

— Ти покажеш мені дорогу. Я хочу навідати маєток Капо Доссії.

— Ні! Невже ви воюватимете в його війську?

— Це остання річ, яку я будь-коли зроблю. Насправді я волів би воювати проти нього. Він полонив мого друга. Я хочу передати своєму другові невелике повідомлення.

— Небезпечно навіть наближатися до його фортеці!

— Звісно, але я безстрашний. І мені справді треба подати звістку другові. Покажи, будь ласкавий, шлях через ліс. Наразі я не хочу бачити ні самого Капо Доссію, ні його людей.

Зрозуміло, що і Дренг не мав особливого бажання з ними зустрічатися. Він зовсім протверезів, поки вів мене потайними стежками на той бік лісу. Я обережно визирнув на дорогу, що вела до підйомного мосту та входу до фортеці.

— Якщо ми підступимося ближче, вони нас помітять, — прошепотів мій зброєносець.

Я підвів голову вгору, подивився на сонце в зеніті й кивнув, погоджуючись.

— Добре, це був важкий день. Ми відлежимося тут, у лісі, й вирушимо вранці.

— Не треба, це смерть. — Його зуби, попри спекотний полудень, цокотіли.

Дренг поквапився завести нас глибше в ліс, на галявину, вкриту травою, зі струмком через неї. Він дістав із сумки глиняну чашку, набрав води та подав мені. Я випив і раптом усвідомив, що мати зброєносця не так уже й кепсько. Покінчивши з господарськими клопотами, Дренг розстелив на землі ковдри і швидко заснув. Я сів спиною до дерева і скористався нагодою спокійно роздивитися поцуплену рушницю. Блискуча й нова, така річ ніяк не пасувала до цієї жебрацької планети. Звісно, її скинули з венійського корабля. Слон говорив, що, напевно, вони займаються контрабандою зброї. І один екземпляр контрабандної зброї я саме тримав у руках. Варто розглянути її уважніше.

Жодного ідентифікаційного або серійного номера чи якихось інших знаків із вказівкою місця виготовлення. І зрозуміло чому. Навіть якщо одна з таких рушниць потрапить до агентів Ліги, довести, з якої планети вона сюди потрапила, буде неможливо. Рушниця невелика за розмірами, щось середнє між гвинтівкою та пістолетом. Як почесний член Стрілецького клубу Перлі Гейтс, я трохи знався на стрілецькій зброї. Хоч я досить влучно стріляю та не раз брав призи на змаганнях, але ніколи не бачив нічого такого. Зазирнемо в дуло. 30-й калібр, незвично для гладкодульної зброї. Знайшлися також жорсткий приціл, пусковий гачок із запобіжником і ще один важіль на стволі. Я повернув його — рушниця переломилася навпіл, і жменя набоїв розсипалася по землі. Я вивчив один зблизька і, здається, зрозумів, як працює рушниця.

Усе продумано. Жодних канавок і пазів, тому не треба перейматися чистотою ствола. Барабана немає, зате в кулі є плавник, щоб летіти