Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Покров 📚 - Українською

Читати книгу - "Покров"

3 453
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покров" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 91
Перейти на сторінку:
добра, креше слова, аж іскри:

— Повернеться — вижену! Не піде — сама піду! Бачити її не хочу! Ніколи!

— Отож… Нашої породи дівка, — сумно всміхається бабця. — А ще питаєш, де мене носило. Та тут я була, уже давно поряд… Аїда все вередувала, знати мене не хотіла, до тебе не підпускала.

Мар’яна дивиться на сухеньку стару, ніби у вицвілих блакитних очах ще можна прочитати німу відповідь.

— Чому ти її малою покинула, бабо?

— Так уже вийшло. Дідусь твій… Едя… Авторитетною людиною в Одесі був. Ніхто не умів так віртуозно іноземних моряків обдурити і шмотки у них за безцінь скупити, як Едя…

— Мій дід — злочинець?!

— Коли це фарцювальники злодіями були?! Усе по-чесному: купив, зробив націнку, перепродав. Зараз хіба не так?

— Хитрий…

— А красень який! А розумник! Англійською, французькою і з японцями балабонив, наче з ними виріс. Костюмчик, як влитий, зачіска з фасоном, в очах таємниця — не розгадати. Уся Одеса казала: Едя — справжній лорд. Отак і приклеїлося — Лорд.

— А ти закохалася і сама злодюжкою стала?

— Та ні. Курва на мого Едю оком накинула.

Мар’яна всміхнулася ошелешено: із глибоких зморшок ніяк не проростала жива бабчина доля, ніби і не було в її житті нічого, крім ґрат.

— Убила суперницю? — спитала для годиться.

— Убила, — відповіла бабця так сумно і щиро, що жахи останньої доби відступили, даючи шлях бурхливим подіям минулого.

Мар’яна відчула — біль відступає. Торкнулася бабчиної руки.

— Розкажи…

— Я до Одеси приїхала на швачку вчитися. Можна було би і вдома, та в Одесі — море, а я до того жодного разу моря не бачила. От і випросила в матері грошей на квиток. Вона теж гарно шила. У Казахстані в таборах добрі люди навчили.

— Моя прабабця була репресованою? — Мар’яна спершу хотіла сказати «твоя мати», та язик вимовив, як треба. Уже відчувала причетність.

Бабця Ната кивнула:

— У 1934-му загриміла на п’ятнадцять років за підтримку жидівської змови.

— А що сталося?

— На медсестру вчилася. На комсомольських зборах підтримала викладача-єврея, якого арештували напередодні. Мовляв, не може така порядна людина радянській владі шкодити. От і отримала свою «п’ятнашку». У Казахстані з татом познайомилася, перед війною мене народила… Тато скоро помер, а маму після таборів зі мною на поселення аж за Урал відправили. У 1957-му реабілітували. Дозволили в Україну повернутися, навіть кімнату в бараку на околиці Києва дали. А в медсестри піти не дозволили — усе життя твоя прабабця за кермом трамвая горбатилася. І шила…

— А ти ж?…

— От і я собі тоді придумала: шитиму і в морі купатимуся. А тут Едя…

— Де ж ви з ним?…

— А тоді цехи підпільні в Одесі були. Шили кльоші модні з імпортної тканини контрабандної. Мене туди подружка-одеситка прилаштувала, а Едя хазяїну вірмену тканини постачав. Отак і зустрілися. Я гордою дівкою була — попобігав за мною Лорд. Спочатку вирішив, що мене ресторанами, цукерками і закордонним шматтям, яке моряки з рейсів привозили, підкупити можна. А потім сам признався: «Добре, що ти, Нато, не така». І стали разом жити.

— Чого ж не одружилися?

— Тоді всі невінчаними в гріху жили. А ми — краще за всіх! Зняли кімнатку в тітки Фіми на Пересипу, Едя мотоцикл купив — щовечора на море ганяли. Я вчилася, шила собі, в Еді справи теж гарно йшли: якось умів він із людьми ладнати. І мєнти до нього з повагою ставилися, і бандюки не чіпали. А за рік почалося… Мене з училища вигнали, як дізналися, що вагітна. А мені вже те училище — до фені! Робота була, Едя поряд, потім Аїдочка народилася. То Едя її Аїдою назвав. Казав: донечка у нас особлива і ім’я у неї буде незвичайним. А потім ота курва намалювалася…

Бабця замовкла. Закурила.

— На Пересипу від нас неподалік один міліцейський начальник жив. Меламед. Усі його Мармеладом звали. А в Мармелада донька малася — грудаста така собі Марина. Інструкторка комсомольська. Усе швендяла по комсомольських справах — то будзагони очолювала, то на якісь збіговиська школярів возила, а тут — на тобі: припхалася вона додому! Перестріла нас з Едею на Пересипу, коли ми рибу купували, підходить, очей з Еді не зводить і щось як почала балабонити — про якісь комсомольські обов’язки, рознарядки… Бозна-що! І каже Еді: хіба ви і досі не комсомолець? Завтра ж до райкому комсомолу зайдіть. Будемо щось із тим робити!

— Пішов?…

— Пішов. Тоді ж — спробуй не відгукнутися на прохання партії й комсомолу. А та курва йому прямим текстом: «Хочу з тобою бути! Усе для тебе зроблю! Хочеш, усі підпільні цехи тобі платитимуть?» Я татові свисну, і вже завтра тебе грошима засиплють. Едя миром хотів відмазатися: та був би я без дружини і доньки, каже, я б залюбки, а так, мадам, вибачте… Дверима грюкнув. Того вечора вдома ми востаннє… сміялися. Уже назавтра згорів підпільний цех, де я підробляла, хазяїн вірмен очі відводив та Едю звинувачував. Бандюки наїжачилися, міліція почала щовечора в нашу кімнатку стукати, а за тиждень та курва комсомольська мене з Аїдою біля моря перестріла. Підійшла, гидливо так мене роздивилася. Каже: «Погано, Нато? А буде так зле, що гірше і не буває! Краще не стій у мене на шляху. Віддай мені Едю, а я тобі дам десять тисяч карбованців. Купиш “волгу”, сядеш за кермо, дитинку поряд покладеш і дременеш так далеко, щоби ніхто тебе знайти не зміг! А не погодишся — землю жертимеш, а Едя однаково мій буде, бо ти такого мужчини не гідна. Мені він пара!»

— А ти ж що?! — у Мар’яни перехопило дух. Дивилася на бабцю зачудовано.

— Добре, кажу, неси свої гроші. Едя завтра зранку піде в порт, бо італійське судно має зайти, тільки я з малою вдома буду.

Бабця знову замовкла.

— Треба було все Еді розповісти, — розхвилювалася Мар’яна.

- І що би він зробив?

— Не знаю. Втекли би кудись.

— Едя вже на гачку висів. Якби втік, його одразу ж оголосили б у розшук за підпал цеху.

— А ти ж на що сподівалася? Нащо погодилася в тої комсомолки гроші взяти?

— Не вірила… Що прийде, що гроші принесе. А вона прийшла. Кинула на стіл пакунок із грошима, усміхнулася, дістала папірець із сумки, покрутила перед моїм носом. «Знаєш, Нато, що це? — каже. — Тут номери всіх купюр, які я тобі даю, переписані. Як думаєш, що зникнеш ненадовго, а потім повернешся і на мої грошики з Едею жируватимеш, то — дзуськи! Тільки спробуй

1 ... 41 42 43 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покров"