Читати книгу - "Рушниці Авалона"

Коли Ганелон повернувся, я вклав шпаги у піхви, а потім попросив його розв'язати кілька коробок і принести мені мотузки. Він відправився виконувати моє доручення, а я швидко обшукав Бенедикта і знайшов те, що шукав.

Ми міцно прив'язали Бенедикта до стовбура дерева, стриножили чорного коня біля найближчого куща і повісили на той же кущ шпагу, що нагадувала косу.

Потім я забрався на козли, а Ганелон сів поруч.

— Ви вирішили залишити його тут? — Запитав він.

— Тимчасово.

Я струснув віжками, і ми плавно покотили по дорозі. Ганелон не стерпів і озирнувся.

— Ваш брат все ще без свідомості, — повідомив він і, помовчавши додав: — ніхто не міг так запросто мене кинути. Однією лівою.

— Саме тому я наказав тобі чекати мене біля фургона, а не лізти в бійку.

— А що з ним тепер буде?

— Я подбаю про Бенедикта.

— Значить, за нього можна не турбуватися?

Я кивнув.

— Це добре.

Приблизно через дві милі я зупинив коней і зістрибнув на землю.

— Не дивуйся, що б не трапилося, — сказав я Ганелону. — Я постараюся, щоб Бенедикту надали допомогу.

Я зійшов з дороги, встав в тіні дерев і витягнув колоду карт, яку, природно, Бенедикт завжди носив з собою. Швидко переглянувши її, я вибрав карту Жерара, а інші поклав назад в дерев'яну скриньку з інкрустацією слоновою кісткою на кришці і оббитою зсередини шовком. Бенедикт дбайливо ставився до таких речей.

Я тримав перед собою карту Жерара і сконцентрувався на ній.

Через деякий час вона стала теплою на дотик, зображення заворушилося. Я відчув присутність Жерара. Він був у Амбері і йшов по одній з вулиць, яку я одразу впізнав. Він був дуже на мене схожий, тільки підборіддя трохи більше видавався вперед, а тіло здавалося надзвичайно потужним. Я помітив, що Жерар відпустив бороду.

Він різко зупинився і втупився на мене.

— Корвін!

— Так, Жерар. Ти чудово виглядаєш.

— Твої очі! Ти бачиш!

— Так, я бачу.

— Де ти?

— Приходь у гості, дізнаєшся.

Він примружився.

— Ніяк не можу, Корвін. Вибач, але сьогодні я зайнятий.

— Мова йде про Бенедикта. Наскільки я знаю, тільки ти можеш йому допомогти.

— Бенедикту?! У нього щось сталося?

— Так.

— Тоді чому він сам до мене не звернувся?

— У нього немає такої можливості.

— Що ти маєш на увазі?

— Занадто довго пояснювати. Повір, Бенедикту необхідна твоя допомога.

Він закусив нижню губу.

— А сам ти не можеш її надати?

— Ні.

— А я можу?

— Безумовно.

Він взявся за ефес шпаги.

— Мені б не хотілося думати, що ти вирішив заманити мене в пастку, Корвін.

— Я кажу правду. Якщо б я хотів тебе обдурити, то придумав би історію куди більш переконливу.

Він важко зітхнув.

— Добре.

— Чекаю тебе, — сказав я і простягнув руку.

Він кивнув. Зробив крок вперед. Плеснув мене по плечу. Посміхнувся.

— Корвін. Я радий, що у тебе є очі.

Я відвернувся.

— Спасибі.

— Хто це у фургоні?

— Друг. Його звуть Ганелон.

— А де Бенедикт? Що трапилося?

Я махнув рукою.

— Приблизно в двох милях звідси, біля самого узбіччя. Він міцно прив'язаний до дерева.

— Тоді чому ти тут?

— Втікаю від погоні.

— Хто за тобою женеться?

— Бенедикт. Це я зв'язав Бенедикта, а його коня стриножив поруч.

Жерар насупився.

— Не розумію.

Я похитав головою.

— Сталося якесь непорозуміння. Бенедикт не побажав мене вислухати, і ми схрестили шпаги. Мені вдалося оглушити його і прив'язати до дерева. Я не міг вчинити інакше, тому що, прийшовши до тями, він тут же накинувся б на мене ще раз. Але в безпорадному стані його теж не можна залишити, тому я покликав тебе. Будь ласка, звільни Бенедикта і відведи його додому.

— А ти що збираєшся робити?

— Забратися звідси якнайшвидше і сховатися на Відображеннях. Ти надасииш нам обом велику послугу, якщо умовиш Бенедикта припинити переслідування. Я не хочу з ним битися.

— Зрозуміло. Може, все-таки розкажеш мені, що сталося?

— Сам не розумію. Він назвав мене вбивцею. Даю тобі слово честі, що за весь час перебування в Авалоні я нікого не вбивав. Будь ласка, передай це Бенедикту. У мене немає причин тобі брехати, і я клянуся, що кажу правду. Є ще одна обставина, через яку він міг мене зненавидіти. Якщо Бенедикт згадає про неї, скажи, щоб він серйозно поговорив з Дарою. Вона все йому пояснить.

— Що саме?

Я знизав плечима.

— Якщо Бенедикт заведе цю розмову, ти про все дізнаєшся. Якщо ні, Забудь про те, що я тобі розповів.

— Значить, з Дарою?

— Так.

— Добре, я виконаю твоє прохання… Послухай, як тобі вдалося втекти з Амбера?

Я посміхнувся.

— Безпричинна цікавість? Або ти готуєшся до гіршого?

Він посміхнувся.

— Хотілося б знати, на всяк випадок.

— На жаль, брате мій! Світ не підготовлений до цього знання. Якщо б я кому і сказав, то тільки тобі, але ти нічого не виграєш, а мені воно може знадобитися в майбутньому.

— Іншими словами, ти знайшов спосіб з'являтися в Амбері і зникати з нього, коли тобі заманеться. Що ти маєш намір зробити, Корвін?

— А ти як думаєш?

— Відповідь, природно, напрошується сам собою. Не знаю, що й сказати. Я в розгубленості.

— Чому?

Він вказав у бік Чорної Дороги.

— Вона доходить вже до підніжжя Колвіра. Різноманітні тварюки використовують її для нападу на Амбер. Ми захищаємося і завжди перемагаємо, але вони атакують все частіше, все лютіше. Зараз не час думати про троні, Корвін.

— Навпаки. Саме час про нього подумати.

— Ти говориш про себе, а я — про благополуччя Амбера.

— Ерік справляється зі своїми обов'язками?

— Безумовно. Я ж сказав, що ми завжди перемагаємо.

— Я не про те. Він намагався з'ясувати причину виникнення Чорної Дороги?

— Я й сам пройшов по ній досить велику відстань.

— І?…

— Мені не вдалося дійти до кінця. Ти ж знаєш, що чим далі від Амбера, тим незрозумілішими стають Відображення?

— Так.

— … А потім ти втрачаєш над ними контроль і поступово сходиш з розуму?

— Так.

— … За цими Відображеннями лежить царство Хаосу. Я переконаний, що дорога веде туди, Корвін.

— Значить, мої побоювання підтверджуються, — сказав я.

— Ось чому, незалежно від того, схиляюся я на твою сторону або ні, мені хочеться, щоб ти відмовився від здійснення своїх планів. Безпека держави — насамперед.

— Зрозуміло. Будемо вважати, що наша розмова закінчений.

— Яке рішення ти прийняв?

— Ти ж не знав моїх планів, тому немає сенсу говорити, що вони залишилися незмінними. І тим не менше вони