Читати книгу - "Знамення Долі"

— Можливо.

— Я пропоную тобі тримати цю новину при собі, поки ти не поговориш з Рендомом. Немає необхідності породжувати безпідставні розмови. Або, якщо хочеш, я сам можу передати це Ренді. Я повинен з ним зустрітися і переговорити сьогодні ввечері.

— Про що?

От тобі й раз!

— Не знаю точно, — ухильно відповів я. — Він хоче мені щось розповісти або, навпаки, розпитати.

Вона уважно подивилася на мене.

— Але ж ми з тобою ще не встигли перекинутися слівцями, ти не забув? — Сказала вона після тривалої паузи.

— Здається, ми зараз саме цим і займаємося, чи не так?

— Ну гаразд. А чи можу я довідатися про твої неприємності в одному з твоїх улюблених Відображень?

— Чому б і ні? — Посміхнувся я.

Я почав переказ проклятої історії по черговому колу. Мене втішало тільки одне — це, мабуть, було вже в останній раз. Як тільки Флорі все стане відомо, відомості моментально поширяться і до всіх інших.

У Флори не виявилося жодних цікавих думок з приводу моєї історії, у всякому разі, зі мною вона ніякою інформацією не поділилася. Ми ще трохи поговорили — в основному місцеві чутки — і вона, нарешті, вирішила, що їй потрібно що-небудь з'їсти. Вона відправилася туди, де можна було роздобути їжу, і назад вже не повернулася.

Потім у мене було ще кілька бесід про Каїна і мого батька. Нічого нового я не дізнався.

Мене представили декільком особам, з якими я раніше не був знайомий, я запам'ятав напам'ять масу імен та всього іншого, тому що нічого іншого мені не залишалося.

Коли обід, який здавався мені нескінченним, таки підійшов до кінця, я все ще тримав Рендома в полі свого зору і ухитрився вийти із зали одночасно з ним.

— Потім, — коротко кинув він.

Він пройшов повз мене і пішов далі з двома людьми, з якими він продовжував розмову.

Я повернувся в свої апартаменти і розтягнувся на всю довжину на ліжку. Коли розвиток подій нагадує закипаючий котел, потрібно відпочити про запас, як тільки представляється така можливість.

Я розслабився і трохи згодом заснув. Мені наснився сон.

Я прогулювався в англійському парку, який був розбитий відразу за палацом.

Зі мною був хтось ще, але я не знав, хто це. Здавалося, це неважливо.

Раптом я почув уже знайоме завивання.

Потім, майже поруч, почулося гарчання. Спочатку, коли я обернувся, то нічого не побачив. Але потім, якось зовсім раптово, вони виявилися зовсім поруч.

Три величезні, схожі на собак бестії, подібні до того створіння, яке я вбив, викинувши з квартири Джулії. Виття ж не припинялося, і раптово я зрозумів, що його джерелом були не ці звірі.

Вони лише гарчали і підходили все ближче й ближче.

І я зрозумів, що це всього лише сон, і що він снився мені вже багато разів, і кожного разу я, прокидаючись, забував про нього. Але свідомість того, що це тільки сон, ні в якій мірі не звільнило мене від почуття небезпеки, коли звірі кинулися до мене.

Кожну з трьох бестій оточував якийсь світловий ореол — блідий, коливний. І дивлячись крізь цей ореол, я бачив вже не парк, а фрагменти лісу.

А коли вони стрибнули на мене, вони немов наштовхнулися на стіну з скла.

Всі три звірюки були відкинуті, впали, знову схопилися і кинулися вперед і знову були блоковані. Вони завили, застрибали, гарчали від безсилої люті і спробували ще раз.

Здавалося, що я стою під прозорим ковпаком або всередині магічного кола. До мене дістатися вони не могли.

Потім виття стало голосніше, наблизилося, і бестії перенесли увагу з мене на…

— Ого! — Вигукнув Рендом. — Ти мені винен тепер за позбавлення від кошмару.

Я прийшов в себе. Тому що прокинувся, лежав у своєму ліжку, а за вікном було темно.

Я зрозумів, що Рендом викликав мене через Карту і вловив кусочок мого кошмарного сну, коли встановився контакт.

Я позіхнув і подумки подякував Рендому.

— Спасибі.

— Прокидайся остаточно і поговоримо, — сказав він.

— Добре. Ти де?

— Внизу. Маленька вітальня на південь від головного залу. П'ю каву. Чекаю тебе.

— Побачимося через п'ять хвилин, добре?

— Вирішено.

Рендом розчинився. Я сів, опустивши ноги з ліжка, потім піднявся. Перетнув кімнату й широко відчинив вікно, глибоко вдихнув ламке холодне осіннє повітря.

Весна на Відображенні Земля і осінь в Амбері — мої дві найулюбленіші пори року. Я повинен би відчувати підйом почуттів, а замість цього — як жарт ночі, отримав зникаючий залишок сну — мені здалося, що я чую затихаюче вдалині завивання. Я здригнувся і закрив вікно.

Наші сни іноді занадто тісно бувають пов'язані з нашою реальністю.

Я попрямував у вказану мені Рендомом кімнату і влаштувався на одному з безлічі диванів, що стояли там.

Рендом запропонував мені каву, а потім запитав:

— Ти не міг би розповісти мені про Колесо-Привид?

— Це свого роду парафізичний пристрій спостереження і стеження, а також бібліотека.

Рендом поставив на стіл свою чашку і схилив голову набік.

— Ти не міг би дещо детальніше…

— Розумієш, працюючи з комп'ютерами, я прийшов до цікавої ідеї про те, що фундаментальні принципи обробки даних можуть бути застосовані з дуже цікавими результатами в якомусь місці, де самі комп'ютери працювати не можуть. Іншими словами, мені потрібно було знайти такі умови серед Відображень, де самі операції залишалися б майже тими ж самими, але фізичне втілення конструкції, техніка програмування, введення енергії — Все це мало б зовсім іншу природу.

— Гм-м… — Перебив мене Рендом, — ти мене зовсім збив з пантелику, повинен зізнатися.

— Я сконструював і побудував обробляючий інформацію пристрій в одному з Відображень, де жоден звичайний комп'ютер працювати не зміг би, — відповів я, — тому що я використовував інші матеріали, абсолютно інший метод конструювання, інші джерела енергії. До того ж я вибрав таке місце, де діють інші закони фізики і тому мій пристрій буде функціонувати не так, як інші. І тоді в мене з'явилася можливість створювати програми, які не могли б працювати на Відображенні Земля, де я жив. Зрештою, вийшов, як мені здається, унікальний пристрій. Я назвав його «Колесо-Привид» з-за деяких особливостей її зовнішнього виду.

— Отже, воно служить в якості слідкуючого пристрою і бібліотеки? І що це значить?

— Моє «Колесо» перегортає безліч Відображень, немов сторінки книги або немов перетасовує колоду Карт, — пояснив я. — Досить запрограмувати його на пошук і стеження за будь-яким цікавлячим тебе об'єктом, і воно не спустить з нього очей. Я думав піднести його