Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Незнайомка з Вілдфел-Холу 📚 - Українською

Читати книгу - "Незнайомка з Вілдфел-Холу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Незнайомка з Вілдфел-Холу" автора Енн Бронте. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 117
Перейти на сторінку:
поранила його почуття, так глибоко зачепила його, що, боюся, він ніколи мені не пробачить – і все через звичайнісінький жарт! Він гадає, що не подобається мені, й повинен і далі так думати. Я маю назавжди його втратити, а Анабелла може собі його завойовувати, що вона неодмінно й робитиме.

Та я так побиваюся навіть не через свою втрату чи її перемогу, а через те, що мої сподівання принести йому користь зазнали провалу, і через те, що вона не гідна його прихильності, і через ту шкоду, яку він сам собі заподіє, довіривши їй своє щастя. Вона його не кохає – вона думає лише про себе. Вона просто не може цінувати те добре, що в ньому є, не піклуватиметься про нього з любов’ю. Вона не тільки не виправлятиме його вад, а ще й посилить їх власними недоліками. Не знаю, чи вона врешті-решт його взагалі не обдурить. Я ж бачу, що вона веде подвійну гру з ним і з лордом Лоубаре, тож якщо підкорить їх обох, то містер Гантингтон матиме небагато шансів проти знатного лорда. Якщо ж він помітить цю хитру гру, то це радше додасть пікантності його розвагам, бо стане перешкодою до завоювання.

Пани Вілмот і Боргам вже скористалися його зневагою до мене, аби поновити свої залицяння; і якби я була такою, як Анабелла, то скористалася б їхньою наполегливістю, аби вразити його самолюбство і спонукати його до прихильності; та навіть якщо відкинути справедливість і чесність, я не змогла б цього зробити. Я вже й так достатньо роздратована їхніми переслідуваннями, та навіть якби я їх і заохочувала, то це не справило б на нього відчутного впливу. Він бачить, як я страждаю від поблажливої уваги та нескінченних балачок цих добродіїв, й нітрохи не співчуває мені. Він, певне, ніколи не кохав мене, а то не міг би так легко від мене відмовитися, не зміг так радісно розмовляти з товариством, як він це робить, сміятися й жартувати з лордом Лоубаре та моїм дядьком, дражнити Мілісент Гаргрейв та фліртувати з Анабеллою Вілмот. Ох, чому я не можу ненавидіти його? Либонь, я до нестями закохана в нього, а то сама зневажала б те, як побиваюся за ним. Але я маю зібрати сили, які у мене ще залишаються, і спробувати вирвати його зі свого серця. Ось прозвучав дзвоник, що запрошує до обіду, а ось уже йде і моя тітка, аби насварити мене за те, що я сиджу тут цілий день за своїм столом, замість того, аби бути з компанією.

Розділ XIX

Двадцять друге число, ніч. – Що я накоїла? І чим це скінчиться? Я не можу спокійно про це думати, не можу спати. Я знову маю звернутися по допомогу до свого щоденника; цієї ночі я довірю це паперу, а завтра подивлюсь, якої думки буду про це.

Я спустилась на обід, прийнявши рішення бути бадьорою і тактовною, і досить похвально дотримувалася його, зважаючи на те, як у мене боліла голова і якою нещасною почувалася. Не знаю, що зі мною сталося останнім часом; вся моя енергія, як розумова, так і фізична, певно, якимось дивним чином зазнала шкоди, а то я не допускалася б таких омильних учинків. Гадаю, це від того, що я мало спала та їла, а думала забагато, та ще й постійно була не в гуморі. Але почнімо спочатку. На прохання моєї тітки й Мілісент я спробувала заграти на фортепіано й заспівати, аж до вітальні увійшли джентльмени (міс Вілмот ніколи не подобалось витрачати свої музичні зусилля лише заради жіночих вух). Перше, що зробив містер Гантингтон, то це підійшов до Анабелли.

– То як, міс Вілмот, заграєте ви нам сьогодні ввечері? – запитав він. – Прошу вас! Знаю, ви це зробите, якщо я вам скажу, що весь сьогоднішній день я відчував тугу за вашим голосом. Ходімо! фортепіано вільне.

Воно таки було вільне, бо я відразу ж полишила інструмент. Якби я достатньо володіла собою, то сама звернулась б до леді й попросила її заграти, розчарувавши його, якщо образу було нанесено навмисно, або б змусила його відчути, що він вчинив недобре, якщо все це було наслідком необдуманого вчинку; але ті слова так глибоко зачепили мене, що я просто підвелася зі стільця й пересіла на диван. Я знала, що Анабелла грає краще, ніж я, але ж це не було причиною, аби ставитися до мене, як до нездари. Його прохання було для мене образою, тож я могла розплакатися вже від самої досади.

Тим часом Анабелла сіла за фортепіано й заспівала дві його улюблені пісні, та ще й так гарно, що мій гнів переріс у захват і я з якоюсь похмурою втіхою слухала модуляції її мелодійного голосу, якому так доречно допомагала її плавна і натхненна манера виконання; при цьому я дивилася на її головного слухача і зазнавала такого ж самого – якщо не більшого – захвату від його обличчя, осяяного палким ентузіазмом, та його усмішки, що то зникала, то з’являлася знову, немов проблиски сонця квітневої днини. Не дивно, що він відчував тугу за її співом. Я пробачила йому неуважність до мене та ще й почувала сором за своє обурення і ті гіркі ревнощі, які знай гризли і гризли мене.

– Ну от, – сказала вона, грайливо пробігши пальцями по клавішах після завершення другої пісні. – Що я можу запропонувати вам ще?

Але, кажучи це, вона озирнулась на лорда Лоубаре, що стояв трохи позаду, спершись на спинку стільця, і, судячи з його обличчя, так само зазнав утіхи й печалі, як і я. Але погляд Анабелли казав йому: «А зараз ви обирайте: я вже достатньо зробила для містера Гантингтона, тож із радістю заспіваю для вас»; і його світлість підійшов до неї, погортав ноти і знайшов там невеличку пісню, котру я вже не раз читала й перечитувала, пов’язуючи її з тим, хто володів моїми думками. Нерви мої були настільки збуджені, що я не могла спокійно слухати цю мелодію, не могла чути ті слова, щоб не розплакатися. Непрохані сльози покотилися по моїх щоках, і я сховала обличчя в подушку дивана, щоб їх бува хтось не помітив. Мелодія була проста, приємна і сумна. Вона все ще звучить у моїй голові, як і слова:

Прощай! Та не прощаюсь я

Із мріями у день сумний,

Леліє їх душа моя,

Приходиш ти до мене в сни.

1 ... 41 42 43 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайомка з Вілдфел-Холу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незнайомка з Вілдфел-Холу"