Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

 — Новини, турботи, питання.

Тож нічого певного почути від нього не пощастило. А вже за двадцять хвилин біля воріт спинився фіакр військового міністерства, й ґенерал Штум ввійшов до будинку в супроводі ординарця з великою шкіряною текою на плечі. Це сховище ґенералових духовних турбот Ульріх добре знав ще від часів стратегічних планувань та кадастру великих ідей, тож запитально звів брови. Штум фон Бордвер усміхнувся, відіслав ординарця назад до екіпажа, розстебнув мундира, щоб дістати ключика від замка із секретом (того ключика він носив на ланцюжку на шиї), відімкнув теку й, не кажучи ні слова, дістав із неї дві солдатські хлібини (як виявилося, там нічого більше й не було).

 — Наш новий хліб, — пояснив він після вмисне витриманої паузи. — Я приніс тобі скуштувати!

 — Дуже мило з твого боку, — сказав Ульріх, — що після того, як я провів ніч у дорозі, ти, замість дати мені виспатися, приносиш хліб.

 — Якщо маєш удома горілку — а ти її, сподіваюся, маєш, — правив своєї ґенерал, — то після безсонної ночі кращого сніданку, ніж хліб та горілка, й не треба. Якось ти розповідав мені, що наш солдатський хліб — це єдине, що тобі припало до вподоби на імператорській службі, і я ладен стверджувати, що у випіканні хліба австрійське військо випереджає решту військ, надто відтоді, як інтендантство ввело в раціон цей новий ґатунок — «тисячу дев’ятсот чотирнадцять»! Того ж я його й приніс, це одна з причин. А крім того, тепер я, щоб ти знав, дотримуюся такого правила завжди. Я, звісно, не повинен цілісінький день висиджувати у своєму кріслі й звітувати про кожен крок, який роблю за поріг свого кабінету, це ж бо само собою зрозуміло; але ти знаєш, що ґенеральний штаб недарма називають єзуїтським корпусом, і завжди доходить до перешіптувань, коли кого-небудь часто не буває на місці, а його превосходительство фон Фрост, мій шеф, усе ж таки, либонь, загалом не має повного уявлення про масштаби розуму — я хочу сказати, розуму цивільного, тож із певного часу я, коли виходжу трохи розім’яти кісточки, завше беру із собою теку й ординарця, а щоб ординарець не думав, що тека порожня, я щоразу кладу в неї по дві хлібини.

Ульріх мимоволі засміявся, й ґенерал задоволено розсміявся й собі.

 — Схоже, великі ідеї людства тішать тебе вже не так, як колись? — спитав Ульріх.

 — Усіх вони тішать тепер не так, — відказав Штум, краючи своїм складаним ножиком хліб. — Тепер кинуто гасло «Діяти!»

 — Ти маєш мені це пояснити.

 — На те ж я й прийшов. Тебе людиною дії не назвеш!

 — Ні?

 — Ні.

 — Уже й не знаю!

 — Я й сам, либонь, не знаю. Але так кажуть.

 — Хто?

 — Арнгайм, приміром.

 — Ти в добрих стосунках з Арнгаймом?

 — Ну звісно! Ми з ним у прекрасних стосунках. Якби він не був такий великий розум, ми б уже давно перейшли б з ним на «ти»!

 — Чи й ти маєш до діла з нафтовими родовищами? Генерал надпив горілки, принести яку попросив Ульріха, й закушував хлібом, щоб виграти час.

 — Чудово смакує, — промовив він із напханим ротом, не кидаючи жувати.

 — Та маєш ти до діла з нафтовими родовищами, ну звісно, маєш! — раптом сяйнув здогад в Ульріха. — Адже це питання стосується вашого морського управління, яке потребує палива для суден, і якщо Арнгайм хоче скупити нафтоносні землі, то йому доведеться піти вам на поступки й дешево поставляти нафту. А з другого боку, Галичина — стратегічний плацдарм і ґласіс проти Росії, тож ви маєте вживати захотів, щоб нафтовидобуток, який він має намір там розгорнути, був особливо добре захищений на випадок війни. Виходить, вам, знову ж таки, піде назустріч його завод з виробництва панцерних плит для гармат, які вам потрібні. Як же це я досі про це не здогадався! Та ви ж бо просто-таки один для одного народжені!

Генерал задля обережности заходився жувати ще й другий окраєць хліба; але стримуватись далі він уже не міг і, докладаючи неймовірних зусиль, щоб одразу проковтнути все, що було в роті, промовив:

 — Тобі легко казати: «Піде назустріч!» Ти навіть не уявляєш собі, який він жмикрут! Перепрошую, — вибачився він за це слово. — Ти не уявляєш собі, з якою моральною гідністю він залагоджує такі справи! Я навіть не здогадувався, що, приміром, десять гелерів за тонно-кілометр залізницею — це питання переконань, і з цього приводу треба звертатися до Гьоте чи до якоїсь історії філософії!

 — Чи не ти провадиш ці перемовини? Генерал вихилив іще чарку.

 — Про перемовини я взагалі нічого не казав! Назви це, якщо хочеш, обміном думками.

 — І таке доручення дістав ти?

 — Ніякого доручення ніхто не діставав! Просто тривають розмови. Адже час від часу можна побалакати й про щось інше, крім паралельної акції. А якщо хтось і дістав доручення, то аж ніяк не я. Такі питання до сфери управління освіти й навчання не входить Це — компетенція імператорської канцелярії, у крайньому разі ще інтендантства. Якщо я взагалі до цього й причетний, то лише як такий собі консультант з питань цивільної духовности; так би мовити, тлумач, тому що цей Арнгайм такий освічений!

 — І тому що завдяки мені й Діотимі ти постійно з ним зустрічаєшся! Штуме, любий мій, якщо хочеш ховатися за мною, як за слоном-горою, то кажи мені правду!

Але Штум тим часом уже встиг до цього підготуватися.

 — Навіщо питаєш, коли й так знаєш усю правду! — обурено відказав він. — Гадаєш, із мене можна робити дурня, а я й не здогадуюся, що Арнгайм тобі довіряє?!

 — Анічогісінько я не знаю!

 — Але ж ти сам щойно сказав, що знаєш!

 — Про нафтові родовища знаю.

 — А потім ти сказав, що в нас із Арнгаймом спільні інтереси щодо тих родовищ. Дай слово чести, що про це знаєш, і тоді я зможу розповісти тобі все. — Штум фон Бордвер схопив нерішучу руку Ульріха й, зазирнувши йому в очі, лукаво сказав: — Гаразд, коли вже ти даєш мені слово чести, що про все знаєш, то я теж даю тобі слово чести, що ти про все вже знаєш! Адже так? А більш нічого й