Читати книгу - "Історія однієї істерії"

— Пробачмо йому це. Отже, що такого дурнуватого Шумилов побачив у вчинках власної дочки, описаних тобою?

— Ой, та геть усе, — відмахнувся Георгій. — Ксенія поводилася не менш логічно за всіх замішаних у цій історії. Нічого не вдієш, баби.

Я пропустила останню фразу повз вуха, інакше довелося б лаятись, а це збило б Жорика з думки.

— Алла співставила факти й зрозуміла, що Лариса зникла одночасно з від’їздом Артура. Вона спробувала втопити емоції в роботі над новою роллю, назавжди викреслити Артура з життя, вилікуватися від його чарів. Коли стало зовсім над силу терпіти, подзвонила твоїй режисерці. А вона, замість того, щоб допомогти, прийняла Аллин дзвінок за чергову істерику з приводу негідника Артура. Твоя режисерка взагалі не вирізняється тонкою душею. Особливо це помітно на прикладах її спілкування з нашою доблесною міліцією.

— Таке враження, що її звуть Твоя, а прізвище її Режисерка. Чи не можна шанобливіше?

— Пробачимо мені цю слабкість. Загалом, думаю, що Алла поїхала до яких-небудь далеких родичів, у який-небудь далекий куточок країни. Відстань, як відомо, хоч і не час, але теж лікар.

— Логічніше вже припустити, що Алла поїхала в Ялту.

— Ось! — очі в Георгія зблиснули переможним вогнем. — Ксенія саме так і припустила. І саме це Шумилов вважає крайнім ступенем дурості. Що ж, він вочевидь не профі в жіночій психології, найдурніше, що могла вчинити Алла, — це поїхати в Ялту. Навіщо? Її відшили, скривдили, кинули, їй би вирішити триматися подалі від Артура та інших негідників. Але ні — всі особи жіночої статі вважають, що Алла вирішила переслідувати Артура з Ларисою. У цьому випадку, природно, варто побоюватися за здоров’я Лариси.

— То чому ж ти не побоюєшся? Звідки ти взяв, що Алла не в Ялті?

— Думаю, якби вона бажала заподіяти Ларисі яку-небудь шкоду, то досі б уже заподіяла, — цинічно заявив Жорик. — У будь-якому разі, злочину не було, виходить, наміри злочинця можна злочинними не вважати.

— Геніально! — обурилась я, проте вирішила не починати сварку. — То що там про Ксенію та її дурощі?

— Ксенія, схоже, здогадувалася, що Лариса могла поїхати з Артуром. Але нічого не казала слідству. Боялася підставити подругу. Теж рідкісно дурнуватий вчинок. Але апогей жіночої логіки настав трохи пізніше.

— Не забувай, — втрутилась я, — йдеться не стільки про жіночу, скільки про твою логіку. Адже придумав усе це ти.

— Я не придумав. Я співставив факти та прийшов до єдино можливої гіпотези. Ксенія поїхала в Ялту, щоб особисто розшукувати подругу і її новоявленого коханця. Таким чином, дочка Шумилова мала намір убити відразу всіх зайців: і на морі побувати, й відчути, що вирішальна в справі роль — її, а заразом і подругу попередити, що з боку органів і агресивної Алли їй загрожують неприємності.

— Слухай-но, дівчаткам не по п’ятнадцять років, щоб гратися в такий дитсадок. І тобі не п’ятнадцять, щоб висувати подібні гіпотези. Та й мені не п’ятнадцять, щоб…

— Мені п’ятнадцять! — докірливо дивлячись мені у вічі, озвалась Настуся. — Знайшла собі нову лайку! А мені не тридцять п’ять, щоб…

— Мені теж не тридцять п’ять, — образилась я.

— Дівчатка, заспокойтеся! — Георгій перервав наш діалог. — Ідеться не про мої легковажні домисли. Є купа фактів, котрі підтверджують моє бачення ситуації. Приміром, секретарка Шумилова запевняє, що кілька днів тому Ксенія дзвонила з батькового офісу в довідкову службу Ялти. Потім довго обурювалася: «Що ж це за ресторан, у якого навіть номера телефону нема!» Подзвонити в готель, як я, Ксенія не здогадалася. Я попросив Івана довідатися, в якому готелі зупинився Артур. І що ти думаєш? Він мешкає в номері не сам. З дівчиною на ім’я Лариса. Це не факт?

— Факт, — змушена була визнати я.

Разом виходила абсолютна «Санта-Барбара». На цьому тлі здавалися «чистенькими» навіть ті часи, коли «Order» був ще нікому не відомою агенцією і, щоб мати хоч якусь клієнтуру, ми з Георгієм змушені були найматися для ганебного стеження за зрадливими подружжями. Тоді, принаймні, ніхто не залишався розчарованим. Усі потрібні зради й зрадники знаходилися. А зараз… Батьки постаріли за тиждень на десять років, наречений на межі самогубства, а наша Лара, виявляється, подалася в коханки до одруженого ловеласа, нікого не попередила та й покотила собі в Ялту. Режисера з лиця спала, схудла, бідолашна, аж на півкілограма, міліція всіх родичів на вуха поставила… Аллочка ж, як з’ясовується, просто вирішила перемінити обстановку, поїхала зализувати рани, знову ж таки, чомусь приховуючи від усіх місце свого перебування. Ну й, нарешті, Ксенія. Хвилюючись за репутацію подруги, добра донька видавця, щосили намагається перешкодити розслідуванню. Жорстокосердно приховує від батьків зниклої можливе місцеперебування Лариси. Приховує від слідства купу фактів. Навіть підкидає записки з погрозами. А коли остаточно переконується, що Алла поїхала полювати на щасливу парочку, кидає навчання, театральну студію, що жваво цікавиться всіма справами батька, та їде, щоб особисто поговорити з Ларисою.

Традиційно нікому нічого не пояснює. Пише в листі, мовляв, не хвилюйтеся, все буде добре… Якісь підозріло жорстокі та безвідповідальні дівчатка виходять…

— Факт, — ще раз визнала я, — але якийсь уже надто непереконливий. Якщо все так просто, чому міліція не змогла довести розслідування до кінця?

— Не захотіли. Я дзвонив. Що в них — інших справ нема — тільки чужих наречених по чужих ліжках розшукувати? Як тільки зрозуміли, що нічого серйозного не сталося, так і плюнули на цю справу мої хлопці. Щоправда, неясно, чому той, хто ходив у готель до Артура, відрапортував, мовляв, «усе гаразд, про місцезнаходження об’єкта опитуваний не знає». Хоча, що тут незрозумілого? Ходив, мабуть, місцевий ялтинський дільничний. Йому до всієї цієї катавасії з розшуками й поготів діла нема. Сказали, щоб бесіду провів, запитання поставив. Він і провів, і поставив. Що почув від підлабузника Артура, який, звичайно, подбав, аби представникові органів і випити, й закусити організували, — те й доповів. А наші й раді з такої відповіді. Нема коли їм зараз серйозним розшуком займатися. У хлопців саме угруповання злодіїв-домушників у конкретній розробці. У тих хоч