Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вільний світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Вільний світ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вільний світ" автора Тетяна Валеріївна Бєлімова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 65
Перейти на сторінку:

– Бо я, мамо, не повернуся!

«А я так думаю, синку, що ти живий. Я собі так думаю, що ти десь у полон потрапив. І мати так думає, лише не говорить, усе сподівається, що в госпіталі якомусь тебе розшукають… Уперлася й усе! (Ти ж її знаєш.) Каже, може, у нього памороки забило, а прочуняється і згадає, хто він.

А я так думаю, що ти до німців попав. То нічого. Виживеш. Я ж вижив? Вижив! Вернувся додому. І ти вернешся. Видно, доля вже в нас, у Терещенків, така – усе десь на чужині хліб не наш їсти.

А мене як узяли, то били сильно. Я ж руки догори підняв! Чого лупите? Але ж хіба спитаєш, та й чи сказав би хто? Добре, що не розстріляли, бо багатьох розстрілювали. Пов’язку білу на очі… Командирський окрик… Постріл… Думав, і мене, але минулося.

Бувало, женуть на роботу (а їсти ж хочеться страшенно), і побачиш недопалок під бордюром, що його кинув щойно пан хороший, то так уже й вибираєш момент, щоб крутнутися й підібрати (можна підібрати, а можна й прикладом по спині заробити). Але якщо вже вигорнув його з придорожньої куряви й ховаєш у рукав, ото вже щастя! Смокчеш цілий день, і голод, як задобрений звір, вщухає.

Або так – сядеш під бараком у неділю. А сестричка з Червоного Хреста ходить і прянички роздає. А я свій не з’їв, а заховав. І не один, а кілька, і поміняв тоді їх в одного на губну гармоніку. Та ти ж бачив її. Я ж її додому привіз.

Учора до сусідки чоловік повернувся. Ноги вище коліна немає. Сіли з ним на кухні випити-погомоніти по-сусідському. А він мовчить. Тільки п’є й закусює. А тоді тільки трясь кулаком по столу! І очі такі порожні-порожні… Війна… Що то вона з людьми робить?

Київ, 14 серпня 1944 року».

– А я так думаю, синку, що ти живий.

Біженці

«Ґел-ґел-ґел», – ґелґочуть щось! Ну чисто тобі гуси. Дивлюся на цих дивних мадярів крізь прочинені двері короварні. Сюди вони не потикаються – вернуть свої панські писки. Не для них то забава – коло корів ходити. Курт походжає власним обійстям або стоїть собі непорушно, дивиться на ці криті вози, якими два дні тому прибули сюди ці люди.

Тікають… Наші десь там уже близько. З усього видно, що наступають, а ці мадяри порізали всю свою худобу, наробили ковбас (таких перчених, що й не можна проковтнути), посідали на вози й поїхали на захід.

– Вони бояться совєтської власті, – це Курт пояснює Марії (він перемовлявся з їхнім старшим ламаною німецькою, а більше – на мигах). – Кажуть, що мали там маєтки, але все покидали… Життя ж дорожче.

Життя дорожче? Атож! Але невже совєти такі страшні? Страшні? Страшні… Чи ж мені, сироті з милості наших «добрих» сільських активістів цього не знати? Але ж мадяри? Чим вони завинили? То вже, певно, якісь страшенні багачі були, що так полякалися.

Мадяри порозселялися по всіх вільних кімнатах у великому будинку Кугле. Лізуть до погреба, беруть, що хочуть. Хе-хе! Це вам не наймит з України! Це вже вам рівня – ваші брати! Чи ж ваші брати? Потім ідуть на кухню, і вже їхні різкі голоси з незвичними інтонаціями розносяться звідти. Беруть сковорідки, щось смажать, лій шкварчить і бризкає на всі боки. Підлога й стіни в масних патьоках.

– Oh, mein Gott! Wann soll es denn enden?[7]

Марія скрушно зітхає. Вона не переносить гармидеру, а ще більше – бруду. Чи ж мені цього не знати? «Порядок понад усе!» – це те, що я засвоїв раз і назавжди; зрештою, це не таке вже й погане правило. «Єфреме! Ти маєш щоразу перед обідом мити руки з милом!» – теж хороше правило, от тільки вдома його буде важко дотримуватися, бо ж у нас не так, як тут, де в магазині очі аж розбігаються – не знаєш, який сорт мила купити. Кеті з Центою теж зиркають з-під лоба. Але що вони можуть вдіяти?

Спідниці в мадярських жінок такі довгі – до підлоги, яскраві, аж очі вбирають, а з-під них – червоні чобіточки на крихітних підборах, згори – хутряні камізельки (перші дні листопада, навіть тут, у теплій Баварії, уже відчувається подих холоду). І самі гарні, відразу видно – шляхтянки, що ніколи не бабралися своїми білими ручками в гною.

Прорізають небо перелітними журавликами (бо ж теж усе на південь та на схід) сотні літаків. Вони летять досить низько. Можна розрізнити смуги й зірки на їхніх сталевих крилах (американці), від гулу їхніх моторів аж дух забиває, сповнює все довкруж одноманітним дзижчанням або радше монотонним гуркотом – так, ніби стоїш десь під водоспадом у якійсь заглибині, що вбезпечує від води, проте від шумовиння – аж ніяк.

– Oh, mein Gott!

Марія витирає фартушком сльози, показує Курту на небо: «Поглянь! Усеньке небо затулили. Скільки ж їх? І це ж усі несуть бомби. Куди? Туди ж – синові на голову! Боже! Кінець Німеччині! Кінець нам усім!»

Вони вже не тікають у погріб, як тоді, коли літаки

1 ... 41 42 43 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вільний світ"