Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

Кинувши у рота декілька сирих бубок, Аркадій голосно зітхнув, прикрутив вогонь під сковорідкою, витяг з шухляди довгу алюмінієву ложку і взявся мішати насіння, яке вже потроху починало потріскувати.

— А бичок сьогодні має ловитися гарний. Вітер з лиману! — зненацька закричав до дружини, спльовуючи соняхові шкаралупи собі у руку.

— Атож! Читав у свіжому «Бульварі», як Микола Мозговий усіх наших естрадних співаків з багном змішав?

— Ні, ще не читав...

— Ну то почитай... Обрегочешся...

Аж раптом з боку воріт, які виходили у бік лиману, почувся стук хвіртки і веселий, лункий голосочок їхньої п'ятирічної донечки продзвенів:

— Мамо, мамо, бабуся впала у воду!

— Та хіба жартуєш? — підхопилася з шезлонгу Марина.

— Авжеж, авжеж! — сумно погодилася з малою Антоніна Петрівна, — навернулася стара дура з дебаркадера так, що увесь лиман ледь з реготу не вмер!

— У бабусі клювало, коли вона закидала вудочку попід траву, — спробувала прояснити причину падіння мала Марійка.

— А я ж сиділа на самому краєчку, не втрималася і полетіла у воду!

— Та й ще й як полетіла... Як бомба! Ха-ха-ха, — донька заливалася дзвінкім сміхом.

Аркадій вибрався з кухні подивитися на це кумедне видовище. Теща пленталася за Марійкою в облиплих спортивних штанях та строкатій блузі, тягнучи за собою мокрий слід та тримаючи у руках коротенькі вудки. Мала ж несла бідончик з рибою.

— А що багато наловили?

— Та трохи є... — недоброзичливо зиркнула на Аркадія теща і, проклинаючи своє старече життя-буття, попхалася до спальні переодягатися.

Вечеряли того дня, як завжди, надворі, незважаючи на те, що вітер буйно гуляв у листі винограду, а недалеке море настирливо лупило в берег вже досить високою хвилею.

— Наче сірководнем пахтить! — націлила ніс за вітром Антоніна Петрівна, підкладаючи собі на тарілку ще пару смажених бичків.

— Ну, за рибалок! — підняв склянку з вином Аркадій.

Ох, вже ці південноукраїнські вечері на дачах! Музика, пісня, ораторія, симфонія чуттєвих, кулінарних та емоційних насолод. Свіжі помідори з бринзою, смажені баклажани з часником, припущений червоний перець із травами, свіжозварені кукурудзяні початки, ну і, звісна річ, бички!

О, прекрасні й неперевершені смажені лиманські бички! Нема в усьому світі нічого смачнішого за вас! Маленькі, трохи більші за палець, ви — уособлення, епіцентр місцевого епікурейства. Майже завжди доступні, найбільше ви смакуєте у клярі. Випотрошені й засмажені разом із голівками, ви танете у роті. Вас люблять навіть малі діти, які зазвичай не переносять кістляву рибу. Бо ви некістляві! Ви божественні! А ті маленькі кісточки, що ви їх маєте: реберця, хребет, щічки, гарно просмажені у духмяній місцевій олії, стають м'якими і скоріше нагадують засмажену шкоринку, аніж риб'ячі кістки. І нехай Франція хизується своїми устрицями та жаб'ячими лапками, Іспанія — своїм хамоном, Греція і Кіпр люблять мезе, а в Південно-Східній Азії найласишим смаколиком є кров змії чи мізки мавпи, тут, на півдні України, нема нічого смачнішого за смажених бичків, а особливо тоді, коли запивати їх терпким шабським аліготе.

— Ну, хіба що свіжа камбала-калкан смачніша, хоча щось її вже давно не було, — то теща продовжила думку про місцеві делікатеси.

— А що, було таке, що тут ловили камбалу?

— Ще й як ловили! — хмикнула корінна одеситка, — просто руками!

— Як це? — здивовано подивився на неї Аркадій.

— А отак! Раз на декілька років, особливо після штормів, у морі піднімається рівень сірководню, і тоді п'яна камбала підходить майже до самого берега і залягає на мілині. Тоді її можна брати голими руками. Ідеш собі у воді і раптом — раз — наступив ногою на шипи...

— А вони не колються?

— Та ні, вони тупі... Нахилився, витяг з-під піску рибу, викинув її на берег і йдеш далі. Але ж коли таке буває, то вода стає холоднюча, а в повітрі реально весь час висить запах сірководню. От як зараз, відчуваєте? — теща знову повела носом, але присутні здивовано знизали плечима.

Щось, окрім старої, запаху сірководню ніхто не відчував.

А потім, вклавши доньку спати, Аркадій з дружиною, вдягнувшись у спортивні костюми, взяли розкладні стільці, кульок із смаженим насінням і пішли на нічний пляж «дихати свіжим бризом».

— Гарно, що спека спала! — мовив Аркадій, коли вони, зручно вмостившись на стільцях,