Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

І долинув допитливий голос Діми Олейникова, котрий запитував:

— Ви не можете уточнити, о котрій годині в садку заснули пташки?

— О двадцять першій нуль-нуль! — по-військовому відповідала Олександра Семенівна.

Маша вимкнула їхню розмову і запитала дітей:

— Що робити? У нього вдома буде паніка. Його власна бабуся скоро побіжить у міліцію Діму шукати. Буде дві викрадені дитини.

Надійна Абдурахманова згадала про візитну картку Гулі Курбанівни:

— Нехай вона подзвонить Олейниковим додому і заспокоїть усіх, що Діма в міліції.

— Ні, — сказала Маша Філіпенко. — Я ліпше професорові Баринову зателефоную.

Вона подзвонила Дементію Дементійовичу і попросила розібратись з Дімою. Професор Баринов за інструкцією уникав розмов з бабусями. Та все ж зателефонував Олейниковим і про все їм розповів, що Діма не вештається і не пропав. Що він бере участь у серйозному розшуку хлопчика. І на цей час вкладений у дошкільне ліжко і спить за завданням класу.

Дімина бабуся намірилась закричати: «Потрібен мені ваш серйозний розшук! Плювала я на дошкільне ліжко!»

Та вона вперше в житті розмовляла з професором, і це її стримало. Вона лише ввічливо мовила:

— Гаразд. Ачей знайдеться. Ми не вельми вже й непокоїлись.

Перший робочий міліцейський день завершився. Діти розійшлись по домівках.

Всі очікували завтрашнього дня.

Ніч була довга-предовга. Та минула за одну хвилину.

Завтра о сьомій ранку Маша Філіпенко вже була у службовому приміщенні. Вона взяла словник і почала перекладати записку. І щохвилини чекала новин од телефону і від переговорного апарата. Чекала звісток з місць подій.

Ось надійшла перша. Передавач на столі клацнув і заговорив голосом Діми Олейникова:

— Алло! Алло! Я — Чайка! Ми прокинулись. Розпочинаємо ранкову гімнастику і біг навколо будинку. Коли прибіжимо, буде сніданок із трьох страв.

Діма замовк надовго: чи бігав, чи снідав. Мата міркувала. Перед нею лежала загадкова записка англійською мовою. Маша майже все переклала:

«Пакладіть у міському парку на білу плиту на головній клумбі шість котлет, три пакети молока, два батони, ніж з виделкою і чоботи з вовни овець, змішаній разом. Інакше вашій дитині буде кепсько».

Деякі слова були написані по-російськи, деякі по-англійськи. І ті й другі з великою кількістю помилок. Це вельми ускладнювало переклад.

— Якщо шість котлет, то викрадачів шестеро. Але чому три пакети молока? Може, їх троє? Чого ж тоді два батони? І взагалі, гангстери, що викрадають дітей, повинні замовляти у бабусь не молоко і валянки, а пиво і чоботи.

Задзвонив телефон. Об'явився Діма Аксьонов:

— Алло! Це я — Діма. Я на вокзалі, на Північному. Тут ніхто такого хлопчика не бачив. Кажуть: «У нас японці рідко їздять». Лише один носій, вісімнадцятий номер, каже, що бачив, але не пам'ятає де. Обіцяв подумати.

— Що ти робитимеш? — запитала Маша.

— На Ленінградський піду. Він у нас також північний.

— Гаразд. Тільки врахуй, що об одинадцятій у нас нарада. На одинадцяту приїжджай.

Радіопередавач на столі клацнув. То подав сигнал Діма Чайников. Тобто Олейников, котрий Чайка:

— Алло! Алло! Я — Чайка. Ми завершили сніданок. Біжимо у сквер з англійською мовою.

— Що то за сквер з англійською мовою? — запитала Маша. — Біля англійського посольства?

— Ні. Біля Єлнсєєвського магазину.

— Алло! Алло! Я нічого не розумію. Дайте пояснення.

— Алло! Алло! Я — бабуся. Даю пояснення. Біля пам'ятника Пушкіну збирається група дітей, що вивчають англійську мову. Вони гуляють з вчителькою. Є сквер з німецькою мовою. Біля Великого театру. Де пам'ятник Карлу Марксу.

— Я — Маша. Я — Маша. Я вас зрозуміла. Чайка, Чайка, об одинадцятій у нас нарада. Об одинадцятій підключайся до нас.

–. А мені можна підключитись? Я — Буревісник. Тобто я — бабуся.

— Я — Маша. Я — Маша. Ні в якому разі. Це виробнича нарада співробітників.

Тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр!

Телефон дзвонив. Аж підстрибував од нетерплячки. Маша зразу здогадалась, що дзвонив Валера Готовкін.

— Алло! Я слухаю! То була мама:

— Машо, Машо, ти портфель вдома забула.

— Правильно, у нас три дні не буде в школі уроків. У нас навчання.

Мама не сперечалась. Навчання, то навчання.

— Тільки ти додому вчасно приходь.

Тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр Цього разу справді Готовкін.

— Машо, Машо, я з центрального парку.

— І що в парку?

— Я опитав сторожів. Такого хлопчика вони бачили. Він грав у кінофільмі «Юність Джавахарлала Неру».

Маша ввімкнула радіопередавач:

— Алло! Алло Я — Сокіл. Викликаю Чайку.

— Я — Чайка! Алло! Я — Чайка. Прямую до малювального класу. Будемо вчитись малюванню.

— Скажи мені, Чайко, ти не грав у кінофільмі «Юність Джавахарлала Неру»?

— Зараз спитаю у Буревісника.

— Алло! Алло! Я — Буревісник. Чайка грав у кінофільмі «Юність Джавахарлала Неру». Чайка — геніальна дитина. — Тобто не Чайка, а Альоша.

— Дякую, — сказала Маша. — Ми прийняли вашу інформацію до відома.

Прийняти Маша прийняла, а що з нею діяти — не знала.

На цей час почав сходитись