Читати книгу - "Червоний князь, Тімоті Снайдер"

обмежував кількість солдатів, яких Німеччині було дозволено тримати при зброї, що змусило німецький уряд спробувати роззброїти різноманітні парамілітарні організації, сформовані з невдоволених ветеранів. Із забороною військових об’єднань баварські вояки пішли в підпілля, вступили в темну Організацію Піттінгера. Отто Піттінгер та його спонсори були третьою стороною трикутника. Піттінгер, важлива постать у політичному житті Баварії, спромігся зібрати немало грошей, обіцяючи ревізію повоєнних угод. Деякі з його інвесторів бачили цю ревізію як об’єднання, або Anschluss Німеччини та Австрії; інші вірили у знищення большевицької Росії і створення прихильної до німецьких інвесторів України[173].

У липні 1921 року Вільгельм почав приймати гроші від Організації Піттінгера. Наступного місяця Бауер переїхав до Відня, щоб бути посередником між баварськими грошима та українськими амбіціями. Він потоваришував із Вільгельмом. Свою щомісячну баварську субсидію у сто тридцять тисяч марок той мав використовувати на те, щоб покращити власний політичний статус серед українців. Розпочав Вільгельм із розподілу грошової допомоги серед бідних українських ветеранів. Згодом він заснував нову українську парамілітарну організацію Вільних Козаків, що базувалася у Відні. Її члени мали підтримувати військове розв’язання українського питання, але не надто перейматися його політичними деталями. За підрахунками австрійської поліції, у цю групу вступило сорок тисяч українців. Таке число, хоч його повсюдно цитують, ймовірно, перебільшене. Утім, воно дає уявлення про популярність Вільгельма як військового командувача, а також про страхи, які він будив у середовищі сил правопорядку.

У жовтні 1921 року Вільгельм заснував власну газету, на логотипі якої був зображений український селянин із молотом і серпом, який стверджував: «Українці всіх країн, єднайтеся!». Вільгельм, який не облишив соціалістичних ідей, свідомо імітував заклик Маркса та Енгельса з Комуністичного Маніфесту — «Робітники світу, єднайтеся!».

Із допомогою таких жестів він увиразнив лівий ухил його монархізму й передав думку про те, що його бачення України містило не лише землі, що їх контролювали совєти, а й окуповану Польщею східну Галичину. Через свою газету Вільгельм проголошував ту ж політичну програму, що й завжди: звільнена Україна збере установчі збори, які ухвалять рішення щодо устрою української держави. Та демократія могла й повинна була привести до монархії. Його газета стверджувала, що європейська держава на чолі з «модерним монархом» давала більше підстав сподіватися на витривалий демократичний лад, аніж республіка[174]. Німецькі спонсори Вільгельма вважали, що знають, як доправити модерного монарха в Україну. У той час як Вільгельм дозволяв собі комуністичні образи, вони укладали плани, від яких тхнуло капіталістичним імперіалізмом якнайзухвалішого ґатунку. Зразком для них був німецький синдикат, знаний як Aufbau — творіння Макса Ервіна Шройбнера-Ріхтера. Бізнесовий план Aufbau полягав у тому, щоб продавати інвесторам акції, які могли принести прибуток тільки після майбутньої війни. їхні гроші мали фінансувати вторгнення в большевицьку Росію; вторгнення це мало створити нові політичні режими, які запропонували б інвесторам торгівельні поступки. Взявши Aufbau за взірець, Вільгельм заснував український синдикат. Він продавав акції, за якими стояла обіцянка упривілейованого торгівельного доступу до України в майбутньому. Зібрані з продажу акцій гроші мали фінансувати військо, яке звільнило б країну[175].

Вільгельм весь віддався цьому задуму. Він не надто добре тямив у розрахунках, але знав, як обіцяти все всім. Він об’їжджав західну Європу в пошуках інвесторів; шукав і легко знаходив розголос для свого задуму. Він мав відоме ім’я і вмів привертати увагу. Преса повідомляла, що Вільгельм обіцяв американським євреям, що його майбутня Україна стане «обіцяною землею» для східноєвропейського єврейства. Вільгельмове минуле було у певному сенсі філосемітським. Його улюблений викладач у військовій академії у Вінер-Нойштадті був юдеєм, юдеєм був і його улюблений лікар у роки війни. Він порвав із Українською Народною Республікою в часи найгірших погромів в Україні й критикував Польщу за погром у Львові. Тим не менш, зухвалість людини, що брала гроші від баварських антисемітів на те, щоб побудувати в Україні Сіон, неабияк дивує[176].

Український синдикат підпорядковувався баварській інтризі. Вільгельм робив своє, щоб зібрати солдатів та кошти, але німці його старання сприймали як частину ширшого багатонаціонального союзу, підпорядкованого німецькому проводові. Восени 1921 року німецькі змовники уявляли собі, що загальним командувачем наступального війська з вояків різних національностей буде Людендорф. Той плекав ілюзії про те, що якимось чином ряди його армії наповнять два мільйона осіб — німців, українців та інших ревізіоністських союзників. Сформувавшись, ця армія увійде в большевицьку Росію, знищить комунізм у Європі, перекує повоєнний лад і створить українську державу. Майбутнім чільником України Людендорф бачив Вільгельма. Разом вони, схоже, спільно займалися контрабандою зброї для українців у східній Галичині.

Осінь та зиму 1921 року Вільгельм провів у вербуванні солдатів для вступу в Україну наступної весни. Він подорожував від одного табору ув’язнених до іншого, від міста до міста, пропонуючи українським солдатам ще одну нагоду визволити їхню країну. Він говорив про «Зелений Інтернаціонал», про соціалістичну Україну робітників та селян, якою правитиме монарх. Новобранців, яким давали коня, рушницю й одяг, що дозволяв видавати себе за лісничих, відправляли на вишкіл у Баварію. Крім цього, Вільгельм підтримував зв’язки з німецькими поселенцями в Україні, які обіцяли допомогти йому визволити «нашу любу батьківщину» наступної весни[177].

Годі було завербувати тисячі солдатів на весняне вторгнення в большевицьку Росію, не привернувши до себе певної уваги. Австрійська преса писала про Вільгельма як людину майбутнього для України. Французька розвідка називала його беззаперечним очільником українців. Таємна служба большевиків завважувала його успішне вербування українських ветеранів у Чехословаччині. Чехословацькі шпигуни, дещо перебільшуючи, звітували, що Вільгельм входив до великої монархістської змови, яку підтримував Ватикан. Мабуть, найкраще поінформована польська розвідка бачила у Вільгельмові можливого кандидата на український трон і знала, що він матиме підтримку у східній Галичині. Ті, що мали підстави знати і перейматися, розглядали повернення Вільгельма в Україну як щось справді можливе й лячне[178].

Українська Народна Республіка мала Вільгельма за суперника. Після невдалої спроби звільнити Україну в союзі з Польщею, від УНР залишилося не більше, ніж уряд у польському екзилі, що залежав від польських грошей. Її чільники також хотіли зорганізувати військову інтервенцію у совєтську Україну, щоб повернути собі владу. Вільгельмів союз із ними унеможливлювала їхня польська орієнтація. Крім цього, Вільгельм виразно прагнув бути українським монархом, а таку мету годі було узгодити зі встановленням республіки. У вересні 1921 року Вільгельм відмовився від запрошення до співпраці з УНР. Тоді її чільники вирішили здискредитувати його закордоном. Видано наказ, який