Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

- Лізі я впевнений, що хочу бути поряд з вами…

- Майкле, ти зовсім недавно мене покинув. І якщо бути вже зовсім відвертою, то я не помітила, що ти шкодував про наш розрив.

Він зміряв її поглядом.

- Знаєш я теж не помітив, щоб ти страждала. – Він підійшов до неї трохи ближче – Ах, ну так. Як я міг забути. Адже в тебе з'явилася купа залицяльників. Тобі зовсім не було часу думати про мене. Ти ж швидко знайшла мені заміну.

Елізабет вчепилася у свою склянку з водою до побілівших пальців.

- Стівен і Скот уже в курсі твоєї вагітності? А Лізі? Чому ж ти мовчиш? А ти взагалі впевнена, хто батько дитини? Чи, може, ти й сама не знаєш?

- Та як ти ... - Вона виплеснула склянку води йому в обличчя - Іди на хрін. Як ти взагалі міг таке припустити? Чи ти судиш усіх по собі? Ну звичайно ми ж містер міняємо баб раз на тиждень. - Вона скривила. – Знаешь, не здивуюся якщо ти і імена всіх тих наївних  не згадаєш. І ти ще смієш мені щось пред'являти?

Елізабет вибігла з квартири голосно грюкнувши дверима.

- Чорт! - Він наздогнав її майже біля самого ліфта. - Ти куди це зібралася. - Схопив дівчину за руку, смикнув розвертаючи обличчям до себе.

- Не твого розуму справа.

- Що означає не мого?

- А то й означає. Вона почала вириватися, але Майкл посилив хватку.

- Ти носиш мою дитину, і я маю право знати, де ти знаходишся.

- Ах отже, дитина уже твоя. А лише кілька хвилин тому ти був у цьому не впевнений.

Чоловік дивився холодним поглядом.

- Елізабет ти чудово знаєш, що сама мене спровокувала наговорити дурниці. І ти знову виводиш мене з себе.

– Я тебе не провокувала. І ти сказав, що думаєш. Це твоя дитина. Що б ти не казав там. Що б не думав. Дитина твоя. Я не ти, не сплю з усіма поспіль. Так що мені нема в чому сумніватися. І нікому нічого доводити я не збираюсь. Тебе ніхто насильно в загс не тягне. Такий батько моєму малюку не потрібен. Я й сама впораюся. Тож можеш бути вільним. А до речі, не забудь подзвонити та заспокоїти свою матусю. Бажаю вам удачі у влаштуванні «твого» особистого життя. Адже без її допомоги, мабуть, тобі точно не впорається.

Від його холодного і зневажливого погляду будь-який би примерз на місці, але дівчина не збиралася здаватися. Повисла гнітюча тиша. Зробивши кілька вдохів, щоб заспокоїтись і більше нічого не наговорити, Майкл тільки зараз зрозумів що завдає їй болю, з силою утримуючи на місці.

- Вибач. Майкл відпустив її руку, на якій вже чітко виднілися почервоніння відбитка руки. Синяка, мабуть, не уникнути.

Лізі акуратно потирала ниючий слід.

- Вибач. Я не хотів робити тобі боляче. Майкл спробував взяти її за руку, але Лізі віджахнулася.

- Не підходь до мене.

Її очі були величезні. У них читалося не тільки втома, але ще й страх. Він зробив їй боляче. Він ніколи собі цього не пробачить.

- Мила ... пробач. Я не хотів завдавати тобі болю.

– Не хотів, але ти це зробив. - Сльози покотилися струмками її ніжною шкірою. – Ти не вперше робиш мені боляче… тільки слідів на серці не видно… а на руці… на руці ось залишилися… сподіваюся це послужить мені уроком…

- Лізі ...

- Тримайся від мене подалі Майкл. Я поки що не готова вступати в будь-які розмови.

Елізабет натиснула кнопку виклику ліфта.

- Куди ти підеш? - Його голос пролунав ледь чутно.

– Я поїду до себе додому.

- Ти не втечеш? Ти даси мені ще один шанс? Прошу тебе вибач. Він став перед нею навколішки і взяв за руку. Сльози з новою силою покотилися її щоками.

- Я не знаю. - Вона промовила одними губами. – Я хочу додому, мені багато про що треба подумати.

Він підвівся.

- Добре. Як ти хочеш, так і зробимо. Я тебе відвезу.

- Ні, не треба. Я візьму таксі... Нам якийсь час взагалі бачитися не слід.

- Але…

- Я сама з тобою зв'яжуся, як буду готова до розмови.

Вона увійшла до ліфта. Двері якого  зачинилися відокремлюючи і відвозячи Лізі від Майкла.

А йому… йому не залишилося нічого іншого, як чекати.

Чекати на її рішення.

Адже своїми рішеннями та вчинками він чомусь може тільки все псувати.