Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Відьма лежала в лікарні та скаржилась, що тутешні ліки — повна маячня. А от якби їй справдешнього цілительського зілля... Ружичка пробувала пронести їй своє вариво під видом чаю, проте це суворо заборонили метушливі людські лікарі.

Молібден відвідував її, і, здається, шок після програшу на дуелі нарешті почав його покидати. Принаймні брат Аллі тепер виправдовувався тим, що на нього «щось найшло». І він вирішив за краще заховати Дикорослу від усіх. Відьма скаржилася й на свою дурну голову та довгий язик — мовляв, у неї й на думці не було, у що виллється її зізнання Молібденові. Варта спробувала пожартувати щодо того, яка глибока між ними довіра: он навіть їй, найближчій подрузі, не сказала про свою мітку, а вже якомусь білявому алхімікові — то не змогла стриматися! Проте Моль жарту не оцінив. Він усе нашорошувався, коли Варта заходила в палату і, здається, очікував, що з-за її спини вийдуть разом Златан і Люцем.

До Дикорослої натомість заходив Мілен, світляцький цілитель. І трохи підрихтував її рани своєю силою. Відьма розповіла про це неохоче. Вона була певна, що світляк приходив лише, щоби залишити десь в її палаті маячки. Але Варта добросовісно пошукала і не знайшла жодного.

Златан знову зник.

Чаклунка була певна, що до цього причетний його дід. Проте знаючи чеського мага, дівчина вірила, що він знайде спосіб вирватися з-під влади старшого Богуміна. Тим часом Еверест завів собі паскудну звичку щоранку ходити з нею на роботу. Варта спочатку бісилася, а потім махнула рукою. Тепер дорогою вона розважалась тим, що починала висмоктувати енергію з людей-перехожих, а світляк хмурив свої світлі брови і зі стражденним виразом на обличчі кидався обтинати її павутинку.

На щастя, через три дні Златан повернувся.

— Минулого разу ти більше тішилася моїй появі, — зауважив він зі звичною усмішкою-лезом, коли зустрів Варту біля кав’ярні після закінчення її зміни.

— Минулого разу я думала, що ти в смертельній небезпеці, — кинула вона, приховуючи свою справжню радість.

— Ну, я досі в ній, — кинув маг недбало. — Од від старого ледь вирвався. Якби я не мав обов’язків у ролі спостерігача, він спробував би замкнути мене в готелі до самого кінця Гри. От тільки і в мене є аргумент проти нього — ота ваша зустріч у музеї. А йому не дуже хочеться розбиратися з Конгломератом за порушення правил...

— Ти ж не будеш здавати власного діда. Міг би залишити в готелі свою тінь і втекти...

— Моя тінь зайнята іншим. А мій дід завиграшки відрізнить її від справжнього мене. Дякую за пораду, — їдко відказав маг. — Пішли. Корисної інформації в мене немає, але натомість може з’явитися допомога.

— Стій, — Варта вирішила поцікавитись тим, що її досі муляло. — Мені одна деталь не дає спокою. На початку Гри ти казав, що обрав мене, бо я єдина жертва, про яку тобі відомо. Але потім дізнався про Дикорослу. І думаю, не лише про неї. Чому ж не обрав когось ще? Для певності?

— Не люблю розпорошуватися, — відповів Златан, не кліпнувши навіть. — Це правда. Найперше я дізнався про тебе. Зазнайомився з тобою. І пообіцяв захист. Отож, буде паскудно кинути все отак на півдорозі. Та й тепер я відчуваю на собі трохи відповідальності за те, аби твоя голова дотягнула до кінця Гри в цілісному стані. А ти виявилась приємнішою, ніж я думав до нашого знайомства.

— До знайомства — це ж коли? — здивувалась Варта. — Ще скажи, що шпигував за мною!

— А як скажу, то що? — зіронізував маг, проте виправився негайно. — Боги, не дивись на мене так страшно! Це жарт. Жарт такий. Я вперше приїхав до Львова за два дні до початку Гри. Але суд має досьє всіх повнолітніх чародіїв, тож я мав змогу пробігти їх очима. І мушу зазначити, твоє фото там — уособлення зла, дуже нехороша темна! А тепер підеш зі мною чи будеш ще чекати, поки нас хтось помітить і вкотре почне приписувати тобі стосунки зі світляками?

— А не треба було виставляти себе світлим спочатку, — огризнулася дівчина.

— Та ну! Це ж корисно. Я міг дізнаватися від них речі, які нам допомагали. І, — маг сяйнув посмішкою, — мені вдалося побачити твою силу у всій красі. Навряд чи ти напала б на мене з тим же ентузіазмом, якби я одразу відкрився.

— Ти піддався мені, — скисла дівчина, пригадуючи дуель на Цитаделі.

— Не сильно. Тоді я не мав на меті перемогу, тільки розвідку, — стенув плечима Златан. — І перемогу темних. Адже алхімея Аллі — важливий гравець, а той Люцем мені нітрохи не сподобався все одно. До речі, біляка відсторонили від Гри на два тури — маємо трохи спокою.

— Добре. Отож... ми сьогодні шукатимемо когось чи щось? — Варта опустила погляд на кросівки на своїх ногах. — Я готова до всього!

— Чудово. Тоді почнемо з простого: треба взяти відьомське зілля, котре проявляє мітки вдень.

— Маєш кандидата на жертву? — поцікавилась чаклунка. Вона зиркнула через плече: чи не стовбичить десь Еверест у вікні кав’ярні? Проте світляцької голови не було видно.

— Я маю тебе, — Златан клацнув пальцями, і його усмішка стала геть зловісною. — Тебе і крутий задум. Світляки, мабуть, вже знають, де точка. Утім, вони все одно будуть в шоці.

— Дивись, щоби ти сам потім в шоці не був... якщо твій старий узнає, — бадьоро відказала чаклунка, проте в душі вона тихо сподівалась, що ідея чеха не надто травматична.

***

— Наступного разу сам будеш реалізовувати свій крутий задум, — процідила крізь зуби Варта, роздивляючись вінок сяючого візерунку, який загорівся вище ліктя на її лівій руці.

Знак жертви. Красиве, але й моторошне видовисько. Візерунок здавався живим, і його тонкі нитки пульсували під шкірою, озиваючись свербінням.

Златан теж вдоволено роздивився результат.

— Як справжній! — він клацнув язиком. — Точніше, він і є справжній. Точніше, стане таким за кілька днів максимум.

— Прикуси язика, базікало, — відповіла дівчина і швидко натягнула накидку з довгими рукавами. Попри спеку, не хотілося «світити» знаком. На щастя, крізь цупку тканину його блиск не пробивався. Принаймні, поки палило сонце.

Варта без проблем отримала у відьом зілля, котре