Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

розуміли. Лише так люди матимуть доступ до знання, бо література — то певний різновид знання. Вона нас вчить. Наприклад, Ваші вірші, ясновельможна пані, можуть навчити уважного читача, яка в лісі флора та фауна, як слід працювати на городі й що там росте. Можна завдяки поезії робити екзерсиси, себто вправлятися в різних корисних речах, а найважливіше — навчитися того, як мислять інші. Це вельми цінно, бо інакше можна подумати, що всі мислять однаково, а це не так. Кожен міркує по-своєму і щось своє уявляє, коли читає. Часом і мене тривожить, що речі, моєю рукою написані, хтось зрозуміє інакше, ніж я хотів би.

Отож мені, ясновельможна пані, здається, що друк задля того й винайдено і чорним на білому встановлено, щоб робити добру справу: знання наших предків записувати, громадити, аби доступ до нього мав кожен з нас, навіть найменший, якщо лише читати навчиться. Знання мають бути як чиста вода — задарма і для кожного.

Гадав я довго, яку ж приємність можу дарувати Тобі, ясновельможна пані, своїми листами, якщо стільки всього довкола Тебе, Сафоно наша, діється. Тож вирішив у кожному листі про цікавинки різні писати, що їх зібрав у своїх книгах, аби могла Ти ними чарувати гостей у пристойних товариствах, у яких, на відміну від мене, буваєш.

Почну з Чортової гори, що під Рогатином за вісім миль від Львова височить. На сам Великдень 1650 року, дня 8 апрілія, перед війною з козаками під Берестечком, з місця на місце була вона перенесена motu terrae, сиріч землетрусом, а отже, ех Mandato, сиріч із волі Господа. Люди, що на геології не знаються, вважають, що чорти хотіли цією горою Рогатин привалити, але півень заспівав і сила враз їх покинула. Звідси та назва. Вичитав я це в Красуського[77] та Жончинського[78], обидва — з Товариства Ісусового, себто джерело це гідне довіри.

7

Історія Єнти

Батько Єнти, Маєр з Каліша, був одним із праведників, яким дозволено було побачити лик Месії.

Сталося це ще до її народження, в лихі й понурі часи, коли всі чекали спасителя світу, бо людського нещастя нагромадилося так багато, що здавалося неможливим, аби світ існував далі. Стільки болю жоден світ не витримає. Його неможливо вже ані пояснити, ані збагнути, і годі повірити, що світом досі керує промисел Божий. Зрештою, найуважніші й найспостережливіші — насамперед старі жінки, які багато в житті бачили, — помітили, що механізм світу ламається. Наприклад, у млині, куди батько Єнти возив зерно, однієї ночі розкололися жорна — всі до одного. Якогось ранку з жовтого квіття осоту склалася літера алеф. Вечорами сонце заходило криваво-помаранчево, здавалося, що цілий світ обляпаний засохлою кров’ю. Очерети над річкою виросли такі гострі, що різали людям ноги. Полин став такий отруйний, що сам його дух міг звалити з ніг дорослого чоловіка. А погроми Хмельницького? Невже й вони входили в Божі плани? Жахливі чутки кружляли про них ще з 1648 року, щораз більше з’являлося втікачів, вдівців і аґун[79], осиротілих дітей, калік. Усе це було певним доказом того, що наближається кінець і світ от-от народить Месію; уже тривають пологові болі. І щойно це було написано, старий закон утратив силу.

Батько Єнти прибув до Польщі з Реґенсбурґа, звідки цілу родину вигнали за все ті ж споконвічні єврейські гріхи. Оселився він у Великопольщі, де, як і багато його одноплеменців, торгував зерном і слав те красиве золоте збіжжя до Ґданська і ще далі у світ. Справи йшли добре, всього вони мали вдосталь.

Він лише починав, коли в 1654 році почалася морова пошесть, яка забрала багато людей. А коли прийшли морози й виморозили заразу, холод тримався довгі місяці, і люди тепер замерзали у власних ліжках. Море вкрилося кригою, і до Швеції можна було дійти пішки, порти закрилися, домашні тварини повмирали, дороги замело снігом, усілякий рух зупинився. Тож навесні одразу прозвучали звинувачення, що всі ті лиха — через євреїв. У цілій Речі Посполитій почалися суди, а євреї послали гінця по допомогу до папи. Але поки гонець повернувся додому, прийшли шведи і взялися руйнувати міста та села, і знову перепало євреям — бо невірні.

Тому батько Єнти вирушив із сім’єю з Великопольщі на схід, до родичів у Львові, де сподівався знайти спокійну пристань. Тут був наче край світу, все доходило сюди із запізненням, а землі тутешні виявилися навдивовижу родючими. Ніби в тих колоніях, куди радо приїздили люди із заходу, тут для кожного знаходилося місце. Щоправда, ненадовго. Бо тільки-но вдалося вигнати шведів, на руїнах обдертих до нитки й поруйнованих міст узялися шукати винних усіх нещасть Речі Посполитої — і знову ними переважно виявлялися євреї та інші іновірці, бо начебто були у змові з нападниками. Спершу переслідували аріян, а згодом почались і єврейські погроми.

Дідусь Єнти з боку матері походив із Казімежа під Краковом. Мав тут невелике ремесло, робив шапки з фетру. Влітку року 1664-го за християнським літочисленням, а 5425-го за єврейським, під час ворохобні загинуло там двадцять дев’ять осіб. Усе почалося з того, що якийсь єврей буцімто вкрав облатку для причастя. Крамницю дідуся дощенту сплюндрували і пограбували. Відкупившись рештками свого майна, він посадив родину на воза й вирушив на південний схід, до Львова, де жили їхні близькі. Міркували вони мудро: козацький норов уже відгуляв за Хмельницького в 1648-му. Ґезера, Велика Катастрофа, більше не повториться. Бо ж кажуть, що блискавка в одне місце не влучає двічі.

Оселилися вони в селі недалеко від Львова. Земля тут була щедра, чорноземи аж масні, ліси густі, а ріки повні риби. Вельможний пан Потоцький тримав усе це міцною рукою. Вони вже гадали, мабуть, що немає місця на землі, де можна сховатися, і краще віддатися на волю Божу. А тут їм було добре. Купували вовну для фетру та ще різну всячину, справи їхні йшли непогано, небавом вони розжилися домом із садом та невеликою майстернею, а довкола були гуси й кури, і жовті дині у травах, а на гіллі — сливи, з яких, щойно лягали перші приморозки, гнали сливовицю.

І тоді, восени 1665 року, разом з товарами зі Смирни прибула звістка, яка збурила все тутешнє єврейство: з’явився Месія. Кожен, хто це чув, на мить змовкав і намагався осягнути сенс цього короткого речення: Месія прийшов. Бо це не звичайне речення. Це речення остаточне. Кожному, хто його вимовить, наче полуда з