Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

вас цілую, бо відходжу до Владики мого Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі захотіли. Його за батька духовного майте, його слухайте і за велінням його все робіть богоугодно. Бог же, що все добре словом і премудрістю створив, сам вас нехай благословить і збереже від підступного ворога без біди. І тверду й непорушну віру вашу хай збереже в однодумстві і в одній любові до останнього подиху. Про це прошу вас і благаю, аби в тому одязі, в якому вбраний я нині, поклали мене в печері, де я в дні посту перебував. Не омивайте убогого мого тіла, і нехай ніхто з мирян не бачить, як мене ховають, але ви самі поховайте у вищеназваному місці тіло моє". Це чувши з уст святого, брати плач і сльози з очей своїх випускали. Преподобний же знову, втішаючи їх, казав: "Ось обіцяю вам, брати й отці, що нехай тілом відходжу від вас, але духом завжди буду з вами. І за того, що помре в монастирі цьому, і за того, кого ігумен відішле кудись на послушництво, якщо б і гріх вчинив, з немочі людської, я відповідатиму перед Богом. Якщо ж хтось піде собі з місця цього — до такого я діла не маю. Яка ж моя сміливість перед Богом, зрозумієте з цього: коли побачите, що все добре в монастирі цьому примножується, знайте, що біля Владики Небесного я перебуваю, коли ж побачите, що занепад і все зменшується, тоді розумійте, що далеко я від Бога і не маю сміливости молитися до Нього". Тоді, після слів цих, відпустив усіх, ні одного біля себе не залишив. Один же з братів, який завжди служив йому, малу зовні зробивши шпарку, дивився через неї на нього. І ось преподобний встав і ниць упав, молився зі сльозами до милостивого Бога за спасення душі своєї, прикликаючи на допомогу всіх святих, найбільше ж Пресвяту Владичицю нашу Богородицю, їй же вручав стадо своє і місце те. І знову після молитви ліг на одрі своєму. Тоді, трохи спочивши, поглянув на небо і лице веселе мав, великим голосом мовив: "Благословен Бог. Якщо так є, то вже не зі страхом, а швидше з радістю відходжу зі світу цього". Це ж (як можна зрозуміти) явлення якесь побачивши, таке сказав. І після того ліг, ноги простягнув і руки на грудях хрестоподібно поклав — передав святу душу свою в руки Божі і приєднався до святих Отців у рік від створення світу 6582-й, від Різдва Христового 1074-й, місяця травня у 3-й день, у суботу (як же сам прорік), коли зійшло сонце. Тоді брати вчинили над ним плач великий і, взявши святе його тіло, несли в церкву, здійснюючи звичні за переставленого молитви і співи. Зразу ж, із якогось божественного явлення, зрушилося багато люду, з ревністю самі прийшли і чекали перед воротами монастирськими, допоки тіло преподобного до печери на поховання винесуть, там же і бояр багато було, що перед воротами стояли. Брати ж ворота замкнули, нікого не впускали, чекали, поки розійдуться люди, щоб тоді тіло преподобного поховати, як же сам заповідав. І ось, Божим провидінням, захмарилося небо раптом і зійшов дощ великий — і так люди розійшлися. І зразу дощ перестав, і сонце знову засіяло. І тоді брати понесли тіло преподобного в печеру, поклали в ній із шаною.

Князь же Святослав був тоді недалеко від Печерського монастиря, і ось видно було стовп вогненний від землі до неба над монастирем тим. І з того зрозумів він, що переставився преподобний. І сказав до тих, що були з ним: "Ось, як же думаю, сьогодні преподобний Теодосій переставився із землі до неба. Був-бо перед тим день у нього і бачив недугу його важку дуже". Тоді послав і довідався, чи справді переставлення його, і плакав за ним дуже.

У рік той, молитвами преподобного отця нашого Теодосія, примноження було всіх благ у монастирі його, у полях його був достаток і в худобі приплід, як ніколи. Це бачивши, брати згадали обіт святого отця свого і прославили Бога, що сподобився учитель їхній і наставник такої божественної благодаті. Це сповістилося через багато чуд після переставлення його, які траплялися тим, хто прикликав його на допомогу.

На боярина одного в той час гнівався дуже князь Святослав, і багато хто казав, що хоче його у вигнання послати. Боярин же молився до Бога всім серцем і преподобного Теодосія прикликав на допомогу, кажучи: "Знаю, отче, що ти святий. Ось час напасти моєї надійшов, постарайся, молячись до Владики Небесного, щоб визволити мене від неї". І ось, коли він заснув, явився йому преподобний Теодосій і сказав: "Чого так сумуєш? Чи думаєш, що я відійшов від вас? Хоч і тілом відлучився, проте духом завжди з вами. Ось-бо завтра прикличе тебе князь, не маючи гніву ніякого на тебе, і знову влаштує тебе в попередній твій чин". Боярин той, зі сну збудившись, побачив преподобного, який ззаду виходив з дверей. І збулося йому слово ділом. Відтоді він більшу любов прийняв до монастиря преподобного Печерського.

Муж (так само) один, хотівши вирушити в дорогу, приніс скриньку, повну срібла, у монастир преподобного Теодосія і дав на зберігання знайомому своєму чорноризцеві на ім'я Конон. Бачив те один із братів на ім'я Миколай і, намовою бісівською, забрав і сховав скриньку. Конон же, увійшовши в келію свою, подивився і не знайшов срібла того. Тоді в печалі великій зі сльозами молився Богові, прикликаючи преподобного Теодосія, щоб допомогою його неосоромленим бути від того, що дав йому те срібло на зберігання. І після цього, трохи заснувши, побачив явлення преподобного Теодосія, який казав до нього: "Те, через що журишся, чорноризець Миколай взяв, диявольською намовою, і сховав у печері". Показав же йому і місце, кажучи: "Іди і, нікому не кажучи про це, візьми своє". Той же збудився і радісний був, встав скоро, запалив свічку, пішов на показане місце і загублене знайшов, віддаючи дяку Богові й угоднику його преподобному Теодосію.

Також було й таке, що один із клиру святої великої соборної київської Софійської церкви захворів дуже, недугою вогненною палений. Трохи до тями прийшовши, молився до Бога і до преподобного Теодосія про полегшення хвороби своєї. І так, ледве заснувши, побачив преподобного Теодосія, який палицю свою давав йому і казав: "Візьми її і ходи з нею". Той же, збудившись, відчув, що відступило вогненне палення і відійшла хвороба. І відтоді зміг