Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Легенди нескореної зими 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

398
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Легенди нескореної зими" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 82
Перейти на сторінку:
кілометрів. Якщо викрадачам пощастить і вони проїдуть без заторів, то за годину можуть бути тут. Так міркував Дід. На його щастя, в будинку був спостережний пункт із моніторами, а по периметру на вулиці — приховані камери. Техніка дещо застаріла, але в робочому стані. Коли Галя показала йому це і знову побігла в туалет, Дід вийшов на вулицю, вивчив усі підходи і напрямки руху зовні, бо мало уявляв, що відбувається за межами будинку і як він розташований щодо доріг і підходів.

Але коли Галя, вкотре повернувшись з туалету, подивилася на зброю, що лежала на журнальному столику у вітальні, і зібралася знову «до вітру», він таки перехопив її й мало не сильцем примусив випити кілька чарок горілки. Тільки після того вона взяла себе в руки і її перестало бити у нервовій лихоманці.

«Игорь» не забарився з’явитись десь через півтори години. Він приїхав на машині Романа, зупинився навпроти гаража і якийсь час по GPS на мобільному звіряв адресу. Дід, за допомогою камер спостереження, пересвідчився, що він приїхав один, наблизив на одній з камер зумер настільки, щоб роздивитися пику викрадача. І подумав, що її власник не надто обтяжений інтелектом. Та й одягнений у типовий «прикид» хлопця із промислової зони Донецька. Саме так Сергієві чомусь спало на думку. Дорогий спортивний костюм ще нічого не означав, але видавав гопника з головою. Кант кепочки, здавалося, намертво відбився у нього на чолі так, що навряд чи допомогла би і пластична операція. І-і-і, — о диво! — на ногах під спортивні штани він таки взув їх (!) — туфлі типу монки[95] з пряжками, явно куплені в підземному переході на перетині проспекту Гурова та вулиці Артема в Донецьку.

Нарешті пересвідчившись, що він дістався до потрібного місця, «гість» сторожко пішов до дверей. Відшукав ґудзик дзвінка і невпевнено подзвонив. Сергій миттю опинився біля входу. Галя, за його наказом, з глибини вітальні запитала: “Qui est là?”[96]. «Ето я, Ігарь, от Рамана», — почулось з-за дверей.

Сергій відчинив двері. Безпечний гонець увійшов і тут же отримав руків’ям пістолета по загривку. Сергій зачинив двері. Галка перелякано скрикнула.

Удар був сильним, але не смертельним. «Ігарь» змахнув у повітрі руками, випустивши мобільний. Телефон упав на паркет і проїхався по ньому до ніг Галі. Вона з викоченими очима глянула на гаджет так, наче це граната, яка ось-ось зірветься. Алкоголь миттю вивітрився у неї з голови. Посильний упав на коліна, його скрутило, мов від удару електрикою і він безвільно перевів перекошений погляд на Сергія. Дід кинувся до нього.

— Де Роман? — запитав, приставивши до носа противнику дуло браунінга і пильно вдивляючись ворогу у точку над переніссям.

Той покосився на пістолет і навіть якось трішки смикнувся, наче плануючи поборотися за життя, але не зміг поворухнутись. Удар досвідченого бійця його паралізував. Галка, дивлячись на це, просто з горла приклалась до пляшки горілки.

— Тебе відпустить через кілька хвилин, — пояснив гінцеві Сергій. — Ти зможеш потихеньку рухатись. Ходити зможеш уже ввечері. Координувати рухи тільки завтра. Ти не боєць. Але говорити можеш. Якщо не будеш говорити, я зроблю так, що ти залишишся паралізованим на все життя. Якщо далі будеш мовчати, я прострелю тобі одне коліно, потім друге, потім один за одним лікті… Будеш говорити?

Він кивнув, його очі були наповнені жахом.

— Я не все понимаю… — сказав, — что вы мне говорите…

— Ты сам откуда?

— Ростов… — він все ще не міг второпати, що з ним відбувається і чому не може поворухнути навіть кінчиками пальців?!

— Про колени и про локти все понял? Понял, что можешь выжить?

— Это понял, да…

— Я тебе обещаю, — дивлячись в очі посильному запевнив Сергій, — что все отпустит и вернется в норму. С тобой все будет хорошо. Не паникуй и делай все, что я тебе скажу. Если ты не будешь меня слушать, ты превратишься в овощ. Понял? Ты будешь делать все, что я скажу?

— Да, — панічно закліпав Ігор.

— Роман где?

— В своей квартире.

— Кто с ним?

— Васька Лом, из Харькова.

— Оружие у него есть?

— Он сам оружие. Из «Оплота»… — чомусь похвалив «колегу».

— Кто вас послал?

— Это к Ваське, он ведет дела. Я простой боец.

— Ты должен отзвониться, когда приедешь на место? Вы договаривались о системе подачи сигналов, в случае провала?

— Нет, у нас не должно быть провалов. Тупые хохлы ничего не поймут, а если и поймут, то засцут. Они сцикливые…

— Ты ведь помнишь, — він взяв його голову в руки і продовжував дивитись Ігорю в очі, речитативом пояснюючи: — если хочешь жить, сделаешь, что я скажу. Если нет… ну, ты помнишь…

— Да…

— Что ты должен был сделать?

— Телку привезти с документами…

— Зачем ее?

— Для страховки. У нее доляха[97] в бизнесе Жалия.

— А ее подружек?

— Убрать…

Сергій порився по його кишенях і знайшов ніж, кілька обрізків шнурків, мабуть, для того, щоб зв’язати «парикмахершу» і «манікюршу».

— Нормально так? — перевів погляд на Галку, котра вже ставала сміливою і закусувала черговою булочкою. Здається, з корицею.

— Та ніхуя собі, — тільки й сказала вона, емоційно покивуючи.

— Дай телефон, — наказав їй Сергій, показуючи на мобілку гінця.

Вона подала, фривольно продефілювавши перед носом у паралізованого противника. Дід відкрив телефонну книжку і одразу помітив слово «LOM». Показав Ігорю пальцем, той сказав: «Ага». Сергій набрав номер, увімкнув голосний зв’язок і приклав слухавку йому до одного вуха, пістолет до потилиці і твердо впер дуло в черепушку. Галя відійшла подалі від потенційного напрямку польоту кулі.

Коли Лом взяв трубку, Ігор сказав:

— Девку взял с документами, все норм. Везу ее на хату.

— Давай бегом! И пиццу по дороге какую-нибудь купи, жрать хочу, погибаю!

— Понял!

Сергій кілька разів ляпнув Ігоря по щоках долонею. Той почав потихеньку приходити до тями. Відчув ступні, пальці ніг і cпробував звестися. Але руки геть не слухались. Сергій допоміг йому піднятися з колін і встати на ноги. Та ноги чомусь були настільки слабкі, що важко було зробити навіть крок.

— Тебе будет тяжело, — примовляв Сергій, — но ты сможешь ходить. Главное, слушайся, что я тебе говорю, и ты выживешь. А теперь поехали.

Вони втрьох вийшли з дому, сіли в машину і рушили до Сен-Дені. При цьому Сергій наказав Ігорю сідати на заднє сидіння, а Галі

1 ... 41 42 43 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди нескореної зими"