Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

— А ти не боїшся, що він прийде до тями? — кивнула Галя на Ігоря, коли вони виїхали на трасу.

— А для чого боятись зомбака[98]? — пожартував Сергій. — Тепер він моя власність і буде за кусок сирого м’яса робити все, що накажу.

У Галі від цих слів знову вивітрився з голови алкоголь, а шкіра покрилась холодним потом. Вона з недовірою зиркнула на гінця, що безвільно сидів і порожнім поглядом дивився перед собою. Вона тільки прошепотіла собі під носа: «О, Боже! З ким я зв’язалася?» Дістала із сумочки пляшку чогось сорокаградусного і знову приклалась.

Всю дорогу вона поводила себе як заклопотана курчатами квочка і щоразу питала:

— Ой, що буде? Що буде-е-е? Ти не боїшся?

— Пізно боятись, треба йти.

— Ти його не будеш вбивати?

— Побачимо, як піде. Нам головне витягнути Романа…

— Нас не впіймає поліція?

— Якщо все зробимо з розумом…

І знову, як зіпсована платівка:

— Ти не боїшся?.. Ти його не вб’єш?.. Нас не впіймає поліція?..

Сергій напрочуд терпляче відповідав, однотонно і однозначно. І так — протягом всієї дороги. Ці розмови супроводжувались частими вливаннями і заїданнями шоколадками, яких Галя набрала з собою повну сумку. Щастя, що у неї було козацьке здоров’я щодо випивки. Не кожен чоловік міг би витримати таку дозу.

Коли вони нарешті під’їхали до будинку і припаркувались так, щоб з вікон Романової квартири їх не було видно, Сергій наказав:

— Галюня, досить бухати, товариш сержант, візьми себе в руки, — і дав їй вальтер, сказавши: — Патрон в патроннику, в разі чого — тобі потрібно тільки навести на противника і натиснути спусковий гачок.

— А я зможу? — вона дивилась на нього з надією і тривогою.

Сергій поглянув їй у вічі, поцілував у щічку і сказав:

— Від цього залежить наша з тобою доля. І життя Романа. Тому сумнівів не може бути. Це ти розумієш?

— Розумію, — зітхнула, кількома важкими ривками вдихнувши повітря.

— Все дуже просто: якщо не ми, то нас… Ти ж козачка… Будь мужньою.

Він повернувся до Ігоря і сказав:

— Ти повинен іти з нами і робити, що скажу. Виходь.

Але того повністю паралізувало. Він вирячкувато дивився на Сергія і тільки спромігся простогнати якийсь непевний звук. З кутків рота у нього текла слина

— Що з ним? — не на жарт вкотре за сьогодні стривожилась Галя.

— Здається, я перестарався.

— Тобто?

— Схоже, в дорозі хребці передавили спинний мозок і блокували нервові закінчення. Я ж йому переламав хребет, — пояснив Сергій.

Нахилився до Ігоря, спробував пульс. Він ледь бився. Подивився в його зіниці, присвітив їх ліхтариком від мобільного, але вони не реагували.

— Думав, що його ще вистачить на кілька годин, але ні… — сказав розчаровано.

— А я думала, що ти справді його загіпнотизував, як зомбі.

— Я схожий на чаклуна вуду? — важко зітхнув, знову глянув на Ігоря і мовив: — Треба йти, Галюня. По ходу будемо розбиратись… А цього бичару доведеться тягнути з собою… Хай всі думають, що це звичайний п’яний кацап.

Сергій скинув куртку, щоб було легше рухатись і вийшов з машини. Дивно, але Ігор все ще перебирав ногами. Вони його повели, наче п’яного під руки і затягнули на другий поверх. Вперли спиною в стіну. Зупинились, важко хекаючи, під дверима квартири і подзвонили.

— Кто? — запитав Лом.

— Игорь, — буркнув Дід, кивнувши до Галі.

Та скрикнула: «А-а-а! Помогите!» Лом, щоб не привертати уваги, поспішно відчинив двері. Сергій з розгону спробував його вирубати ударом типу «свінґ»[99], як це зараз заведено у вуличних бійках, але в того була чудова реакція. Він стиг поставити блок, та все ж відлетів назад, в глибину коридору. За ним в азарті бою заскочив в квартиру Сергій, а слідом — Галка. «Зомбі» Ігор чомусь теж відірвався від стіни, немов відклеївся, і пошкандибав слідом, стікаючи слиною.

Лом спочатку дещо розгубився від того, що сталося, але побачив, що проти нього один не молодий мужик і якась перелякана тьолка. При чому мужик був схожий на пічника з Антимайдану. Точно, пічник! Це на якийсь час його здивувало і навіть ошелешило… Що тут може робити те одоробало?! Ще й слідом заходив Ігор.

Лом став у стійку, придивляючись до противника. Але ні фактура, ні зовнішність Сергія, як бійця його не вразили. Ну, точно пічник пічником, тільки поголений і чисто вдягнений. Васька пішов у наступ, пробуючи пробити короткими джебами. Та Дід, ухиляючись, блокував удари і розумів, що у нього мало шансів проти досвідченого бійця. Стріляти ж у приміщенні, ще й майже у центрі Парижу, поки що не було сенсу. Тому він пішов уперед — хук справа, хук зліва, ворог ставить умілі блоки, ногою — лоу-кік в опорне праве стегно Лома. Той ледь заточився і дав назад.

Тим часом Ігор вломився в коридор, перечепився за щось і гримнувся, збиваючи з ніг Галку. Падаючи, потягнув двері за собою, вони захлопнулись. Це на якусь мить відволікло Сергія. Той відступив назад і ледь озирнувся. Лом скористався цим і кинувся вперед, нанісши аперкот з дальньої дистанції йому в щелепу.

Удар був потужний, але пройшовся по дотичній. Та і цього вистачило — Сергія відкинуло на стіну. Васька кинувся на нього і вже навалився зверху, наносячи на ходу один за одним швидкі удари. Дід, як міг блокував їх. Та розумів, що навряд чи тепер в рукопашній переможе противника. Рука потягнулася до пістолета, що був на поясі, але його випередила Галя. Вона запанікувала, коли впала на коліна під вагою «зомбі», побачила, що сталось з Дідом, навела пістолет і з самовзводу двічі вистрелила в Лома.

Звук пострілу в невеликому приміщенні був, ніби вибух гранати. Маленький калібр не одразу зупинив Лома. Той навіть не відчув болю, його швидше налякав звук, він помітив у неї в руках пістолет, відскочив убік, сподіваючись зійти з лінії пострілу і кинувся до Галки, яка панічно захрипіла. Навіть не заверещала, а саме захрипіла. Вона й далі натискала на спусковий гачок, курок вдаряв по буйку, але пострілу не було. Сергій схопив Лома за ногу. Той зашпортнувся і впав на живіт. Дід вивернувся, як кіт і кинувся на нього зверху, на спину. У нього в руках уже був браунінг і він з розгону руків’ям дав противнику по потилиці. Лом в мить розм’як і розпластався на паркеті, як неживий.

Дід підскочив до Галки, вона розгублено