Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Клавка 📚 - Українською

Читати книгу - "Клавка"

462
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клавка" автора Марина Гриміч. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 69
Перейти на сторінку:
Іван Ле.

— Слово для доповіді надається товаришеві Корнійчуку.

Олександр Євдокимович знову виходить до трибуни.

Клавка зітхнула з полегшенням.

«Ну, все, можна розслабитися. Пленум почався. Перша стенографістка працює. Трохи хвилюється. В принципі, для підстраховки є віддрукована копія доповіді Олександра Євдокимовича, але він може й зімпровізувати…»

І справді, він трохи відхилився від написаного раніше. Виступає не «з папірця».

Клавка відключилася, бо те, що чула з трибуни, вона, з певними змінами, двічі передруковувала. Можна знову трохи роззирнутися по залу.

Письменники спокійні, але певна напруга читається з їхніх облич. Це тривога перед невідомим. Поки що нема чого хвилюватися — Олександр Євдокимович проголошує, так би мовити, теоретичну частину. Цитує уривки з постанови, пояснює. Письменники трохи розслабилися. Відпустило. Невідоме більше не лякає.

Помінялися стенографістки. Друга присіла біля Клавки, а перша побігла до машиністки надиктовувати щойно записане.

Клавка знову кинула погляд на зал.

— Ряд письменників старшого покоління, які в минулому були у ворожих націоналістичних організаціях, у ці роки написали твори, в яких відбивалося будівництво нашої країни, і тільки тому, що частина ваплітівців почала працювати на радянську тематику, наші критики не звертали уваги на їхні буржуазно-націоналістичні помилки…

І письменницький зал, заколисаний попередніми нейтральними висловлюваннями Голови Спілки, раптом здригнувся: зараз буде!

«Не буде, — подумки заперечила їм Клавка. — Ще не час, іще пару абзаців… Трохи-трохи зачекайте…»

І ось вона, перша несподіванка:

— Я, товариші, був присутній на засіданні Політбюро, коли розглядався сценарій Довженка. Був там і Довженко, була там група запрошених українських письменників. Рильський, Бажан. Ми були вражені. Товариш Сталін аналізував цей сценарій. Він сказав Довженкові у вічі: ви на сто кілометрів стоїте од ленінізму, од марксизму…

Хоча, якщо чесно, несподіванкою для багатьох письменників це не стало. В кулуарах давно шепотілися про те, як «український радянський режисер Довженко у своєму сценарії міг дійти до такого брутального наклепу на радянський народ і на Червону Армію», смакували вислів Молотова: «Как вы могли самое дорогое, воспетое лучшими писателями Украины, самый трогательный образ, созданный украинской литературой — образ украинской женщины, — оплевать?»

По залу пробіг шумок. Усі стали очима шукати Довженка.

Не шукайте. Його нема. Ті, хто любив Довженка, і ті, хто його не любив, чекали на продовження розправи. Але її не було. Корнійчук процитував Сталіна і Молотова, закинув тим українським письменникам, хто читав сценарій (не називаючи прізвищ), чому вони не побачили того, що побачили керівники партії, і швиденько переключився на іншу тему. Він свій обов’язок виконав: покритикував. А топтатись йому сьогодні не хотілося.

— Найголовніше, товариші, що до нас прийшла талановита молодь. На нараді у серпні виступали не тільки наші молоді товариші, а й передові громадяни країни, і вони критикували декого зі старих письменників за їхні помилки. Вони казали: «Ми молодими вчилися на їхніх творах, а тепер читаємо і бачимо, що вони помиляються…»

По залу прокотився легенький насмішкуватий вихор: у спілчанських рядах уже ходив анекдотичний вислів одного з молодих письменників про те, що в сучасній українській літературі є сідла, а є сідала. І що в Спілці є старі письменники, колись вони були в сідлі, а тепер — немов квочки на сідалі…

Несподівано Клавку хтось торкнув за плече: це була Нюра:

— Клавдіє Дмитрівно, рятуйте, стрічка клякси ставить!

Клавка підскочила з місця. Цього ще не вистачало!

Вона вибігла до машбюро. Перша машиністка показувала їй віддруковані початкові сторінки стенограми. Клавка похолола. Це був жах. Текст майже неможливо було розібрати.

Її, Клавку, точно звинуватять у тому, що вона це зробила зумисне.

— Обидві стрічки? — спитала вона.

Машиністки кивнули.

Вона опустилась на стілець, немов осідаючи від великого пресу, під який несподівано потрапила; він тиснув, тиснув, здавлюючи її внутрішню пружину.

І тут, як це завжди траплялося у критичні хвилини її життя, ця внутрішня пружина «вистрілила», Клавка схопилася зі стільця — енергійна й ділова, і її голова враз стала світлою і легкою:

— Знайдіть мені швидко Овсяннікова і Котенка!

Нюра прожогом кинулася на пошуки водія і завгоспа.

Першим з’явився шофер.

— О, як добре, що ви тут! — зраділа Клавка. — У нас тут катастрофа. Я вас дуже прошу, мчіть у воєнторг, знайдіть там товарознавця Розу Миронівну Бронштейн, скажіть їй, що ви від Клавки і що мені, кров з носа, потрібні дві стрічки для друкарської машинки. Тільки, будь ласочка, миттю: одна нога — тут, інша — там!

Клавка вже приготувалася до того, що зараз хвилини зо дві піде в неї на вмовляння, щоб водій, не питаючи дозволу у начальника (а той якраз стоїть за трибуною), поїхав у магазин. Але він не комизився, кивнув і швидко зник.

Фух, першу перешкоду було здолано.

«Поки добіжить до машини — хвилина. Поки заведе і прогріє двигун, поки рушить — іще одна. До воєнторгу — хвилин сім. Поки зайде, поки знайде Розу Миронівну, поки їй усе переповість — це ще хвилин п’ять. (Хоч би вона була на місці!) І назад. На все про все — хвилин двадцять п’ять».

Клавка нервово смикала задирку на пальці.

Прийшов перевальцем завгосп, оцей уже нікуди не поспішав, приніс із незадоволеною міною машинку з приймальні.

Клавка зняла з неї стрічку і переставила на одну з машинок, що працювали на Пленум. Перша друкарка продовжила роботу у спокійному режимі.

Другій Клавка сказала:

— Друкуйте чорновий варіант, поки у стенографісток ще все в пам’яті. Не переживайте, все під контролем.

Жінки, здається, й не переживали, вони з цікавістю спостерігали за ситуацією й, отримавши завдання, взялися до роботи. Переживала Клавка.

Втім, звук друкарських машинок заспокоював її. Він здавався їй одним із наймилозвучніших у світі. Стрімкий рух каретки, якому передувало рипіння важеля і помах правої руки машиністки, збудливий стукіт ударів по клавішах, миготіння міцних жіночих пальців і цей чудовий дзвіночок, що оголошував кінець рядка за п’ять знаків заздалегідь.

Задирка остаточно була здерта, з кутика нігтя цебеніла кров.

— Нюрко, аптечку! — скомандувала Клавка.

У цей момент у дверях з’явився Овсянніков.

Клавка глянула на годинник. Шістнадцять хвилин! Рекорд!

Вона кинулась йому на шию і поцілувала:

— Ви справжній друг!

Овсянніков стримано посміхнувся.

Клавка ожила, наспіх перемотала пальця, і вони з Нюркою швидко заправили нові стрічки у дві машинки. Робота йшла. Дві друкарки весело строчили. За третю машинку сіла сама Клавка і стала передруковувати перші — зіпсовані — сторінки стенограми. Трохи заважав перебинтований палець, але, як то кажуть, старий кінь борозни не зіпсує…

Здавалося, що дзвіночки з трьох друкарських машинок випереджають одне одного. Робота кипіла.

Клавка заспокоїлася.

Ось і виправлена Клавкою перша частина

1 ... 42 43 44 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клавка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клавка"